Володимир Малик - Посол Урус-Шайтана (сторінка 34)

       - Справді? Дуже приємно, що дедалі більше турків починають цікавитися торгівлею. Раніше вони нехтували цим заняттям, як і іншими ремеслами. Вважали, що на світі є одна річ, заради якої варто жити, - війна...

       - Турки - природжені воїни, - не без пихи сказав Сафар-бей, кинувши виразний погляд на дівчину. - Але тепер багато хто починає дивитися на життя інакше. Раніше переможні походи наших загонів сповнювали казну й кишені воїнів золотом і кош- товностями. Та це, на жаль, минуло. Війни уже дають менше, ніж потрібно для прожиття. От і доводиться нашим людям братися за торгівлю та ремесла...

       - Я думаю, вони не шкодують, що взялися за цю справу, - Арсен проникливе глянув на Якуба, запрошуючи взяти участь у розмові.

       - О ні, - усміхнувся Якуб. - Ми ризикуємо тільки своїм багатством, а воїни - життям... До того ж ми завжди маємо якийсь прибуток, а на війні зиск один - пан або пропав! Смерть або каліцтвої

       - І купці терплять збитки, - заперечив Сафар-бей. - Ви, Якуб-ага, на морі, а наш новий друг, Асан-ага, - в дорозі, від розбійників.

       - Трапляється, - погодився Якуб, що вже здогадався, в якій ролі виступає Звенигора, і взяв себе в руки. - Та все ж я схиляюся до думки, що коли б наш уряд підтримував своїх купців і ремісників, а не віддавав торгівлю на відкуп грекам, вірменам, арабам чи слов'янам, то тільки б виграв од цього. Я багато походив по світу і бачив: війна приносить спустошення не тільки переможеним, а й переможцям. Тисячі юнаків складають свої голови на полі бою. По всіх вілайєтах тоді стоїть плач і стогін. Замість золота, тканин чи табунів худоби в житла приходить горе...

       - Дорогий мій Якубе, ви не переконаєте мене обміняти мою шаблю на купецький гаман, - заперечливо похитав головою Сафар-бей, підходячи до ганку. - Я залишусь воїном!

       - Ну що ж, кожному своє!

       Вони зайшли до будинку. Чимала кімната була обставлена досить скромно: проста дерев'яна шафа, кілька невеликих килимів на стінах і підлозі, три чи чотири подушки для сидіння. Лише зброя - шаблі, пістолі, луки, сагайдаки - була дорога, оздоблена перламутром, самоцвітами і турецькими та арабськими написами.

       Златка зразу ж пурхнула до іншої кімнати. Бюлюк-баша запросив гостя і Якуба сідати і, вибачившись, вийшов.

       Арсен міцно потис руку Я кубові.

       - Тут зайвих очей і ушей немає? - спитав тихо.

       - Немає, - пошепки відповів Якуб. - Я радий тебе бачити, Арсене! Але що це все означає?

       - Я був у воєводи Младена, бачив його дружину Анку... Златка дуже схожа на матір! Безперечно, вона дочка Младена й Анкиї Ми повинні вирвати її з рук Сафар-бея!

       - Це не так просто. Він тримає нас під вартою, як в'язнів, хоч намагається скрасити наше перебування тут чудовою кухнею і багатим вбранням для Златки. Він закохався в неї.

       - О! А вона?

       - Не хвилюйся, - усміхнувся Якуб. - Вона байдужа до нього... Він це бачить, однак знає й інше: у нас дівчину ніколи не питають, аби лиш батьки погодились - продадуть, мов кота в мішкуі Але Сафар-бей і не викликає в неї огиди. Молодий, красивий... Дарує гарні речі. Бачив, як вона одягнута? Це все від нього.

       Десь грюкнули двері. Якуб перевів розмову на інше:

       - Прянощів тут не купиш поцінно. По них треба їхати до Стамбула... Туди з'їжджаються купці з усього світу!

       В кімнату, пропускаючи поперед себе аскера, який ніс на широкій таці круглі полумиски з їжею, зайшов Сафар-бей.

       - Перш ніж говорити про справи, треба підкріпити тіло, - сказав він весело, вдаючи гостинного господаря.

       Аскер поставив тацю на невисокий круглий столик і вийшов.

       - Якуб-ага, попроси Адіке, щоб послугувала нам при обіді, - додав Сафар-бей.

       Коли Якуб зачинив за собою двері, бюлюк-баша сів супроти "купця" на м'який міндер і сказав:

       - Дорогий мій гостю, ти, певно, догадався, що я запросив тебе не тільки для того, щоб пригостити смаженою бараниною зі східними прянощами...

       Арсен запитливо глянув на господаря і внутрішньо напружився. Куди той верне?

       - Сьогодні ти просив нашого пашу Каладжі-бея подарувати життя старому гайдукові Момчилу Крайчеву. Дозволь дізнатися...

       Сафар-бей замовк і проникливе глянув на Арсена. Той витримав погляд, хоча розумів, що зараз бюлюк-баша може запитати, звідки він, чужинець, знає гайдука і чому заступився за нього. Невже Каладжі-бей не передав його пояснення? Доведеться повторити те, що сказав паші на майдані. А якщо Сафар-бей не повірить?.. Ну що ж, тоді залишається одно: прикінчити його тут же, не ждучи слушного часу!

       Але Сафар-бея, видно, цікавило щось інше, бо він після паузи спитав:

       - Дозволь дізнатися, скільки ти пообіцяв паші за помилування того розбійника?

       - Чого це тебе так цікавить? - полегшено зітхнув козак.

       - Полонені мої, і я не хочу, щоб хтось заробляв на них. "Виходить, і ти, братику, думаєш не про захист ісламу, а про власну кишеню", - подумав Арсен, а вголос сказав:

       - Я пообіцяв паші тисячу курушів. Я можу віддати тобі половину, бо розумію, що ця справа залежить від тебе... Але що я скажу паші?

       - Скажи, що віддав гроші мені.

       - А це тобі не зашкодить?

       - Не забувай, що тут не Ляхистан, а Османська імперія... Я підпорядковуюсь бейлер-беєві, а не каймакамові.

       - Гаразд. Мені однаково, кому платити, - погодився Арсен. - Коли ти передаси мені болгарина?

       - Як тільки одержу гроші. До речі, яким чином ти обміняєш його на свого батька?

       - Я знайду шлях... Мені допоможе Абді-ага, господар хану, де я зупинився.

       - Абді-ага! Це такий пронира, що за гроші все зробить. Але бережись, бо обдурить. Якщо ж із ним нічого не вийде, приходь до мене, можливо, я зможу і тут допомогти більше, ніж Абді-ага. Звичайно, за гроші... Ха-ха!

       - Гм, з тебе, Сафар-бею, був би непоганий купець. Ти вмієш домагатися свого. Однак ти - воїн, одинак і...

       - На жаль, без грошей і воїн безсилий. У наш час усе купується і продається: посади, чини, земля, навіть трон падишаха... Я довго жив у столиці і мав нагоду пересвідчитись, що зараз сильний не той, хто має шаблю, а той, хто має великий гаман!

       - Ти мудро міркуєш. І це ще більше переконує мене, що я маю справу з порядною і відвертою людиною. Я радий бачити захисника ісламу саме таким, як ти.

       - Ти не помилився... Свою шаблю я піднімаю в ім'я і славу аллаха! Але хто ж забуває про себе? Правда, в цій злиденній Болгарії не дуже розбагатієш... Всюди біднота!..

       - Ви самі винні. Опустошили війнами такий благодатний край.

       - Не ми розпочинали війну. Болгари самі винні. Повстають, не визнають влади падишаха!

       - Повстають не від доброго життя. Якщо вже вам так хочеться воювати, то йдіть на Україну, на Русь... То землі багаті і мно-голюдні. Можна взяти рабів, скоту і грошей. Та й своєвольців приборкаєте. Звідти розповзається вільнолюбний дух. Річ Посполита була б вам за спільника, бо ті схизмати-козаки ' їй теж завдали багато клопоту. - Арсен замовк. Вудочку закинуто. Чи клюне?

       Сафар-бей з цікавістю глянув на гостя.

       - Багато хто з наших думає так само. Пів-України випало з рук Ляхистану. Падишах не допустить, щоб вона повністю об'сд-налаоі 'і Москвою. То була б для нас смертельна загроза. Тож недарма Ібрагім-паша, великий візир, готує військо для походу за Дунай. Ще цього року...

       До кімнати зайшли Я куб і Златка, і Сафар-бей урвав мову на півслові. Хоч як хотів Арсен бачити Златку, однак пожалів, що вона завітала з Якубом так невчасно. Ще б хвилина - і Сафар-бей, можливо, розкрив би більш потаємні наміри Порти щодо України. Однак і з того, що він устиг сказати, видно: влітку турки розв'яжуть велику війнуї

       Після обіду, на якому Арсен більше слухав, ніж говорив, Сафар-бей запросив його до сусідньої кімнати. Зачинивши щільно за собою двері і переконавшись, що під вікном нікого немає, сказав:

       - Дорогий Асан-ага, я воїн, людина відверта, і в мене на язиці завжди те, що й на думці. Отже, гадаю, ти не образишся, якщо я висловлю ще одно бажання.

       - Прошу, - вклонився Арсен, не розуміючи, куди верне бю-люк-баша.

       - Я хочу одружитися. Слава аллаху, падишах дозволив яничарам таку розкіш...

       - Ну що ж, вітаю! Здається, я здогадуюсь, хто вона...

       - Не важко здогадатись. Але я хотів не це сказати... Мені потрібні гроші... І ти мені позичиш... До того часу, поки я їх роздобуду.

       "Нахаба! Він збирається витиснути з мене все, що я маю... Знає, що вступитися за мене тут нікому", - подумав Арсен, а вголос сказав:

       - Хіба є надія, що роздобудеш?

       - Не сьогодні-завтра йду в похід.

       - Але ж це небезпечно!- вихопилося в Арсена.

       - Ти гадаєш, що мене вб'ють?

       - На війні все буває.

       - Я вірю в свою щасливу зорю і в милість аллаха.

       - Якщо так, тоді я молитиму аллаха, щоб зберіг тобі життя.

       - Заради мене чи заради грошей, які ти мені позичиш? - усміхнувся Сафар-бей. - Отже, я можу сподіватися?

       - Безперечно. Скільки тобі потрібно?

       - Крім тих п'яти сотень, що маєш віддати за Момчила Крайнева, ще п'ятсот... Отже, всього тисячу курушів. Якщо ж я повернусь з походу на гайдуків і привезу твого батька, вважай, що ми - квити.

       - Гаразд. Я згоден. Дивуюся тільки, для чого тобі потрібно так багато грошей? Невже щоб внести викуп за Адіке?

       - А чому б ні? Адіке - гарна дівчина. І хоче Якуб-ага чи не хоче, та все ж буде моїм тестем. Я не випущу з рук тієї пташки!

       - Вона справді гарна дівчина, - погодився Арсен, присягаючись у думці, що зробить усе можливе й неможливе, щоб Златка не потрапила до рук цього самозакоханого жорстокого яничара.

       - Чудово! - вигукнув Сафар-бей. - І я не хотів би Якуба і її тримати під замком, поки повернуся з походу... Та доведеться.

       - Ти боїшся, що вони втечуть? Хіба Адіке не кохає тебе? - Арсен ледве приховав радість, що забриніла в голосі.

       - Це мене не обходить. Досить того, що я кохаю її!.. Тому я і хотів заплатити викуп за дівчину тепер, щоб зв'язати Якуба словом.

       - Нічого їм не станеться, коли якийсь тиждень посидять під вартою. Тут так гарної

       - Ти маєш рацію. Спасибі тобі, - сказав Сафар-бей, ховаючи гроші. - Куди накажеш доставити старого?

       - Я зупинився в хані Абді-аги. Буду вдячний, якщо пришлеш з аскером туди... Я піду, треба переодягнутися перед обідом у паші.

       - Отже, ми зустрінемося. До побачення!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.docx)Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.docx309 Кб3357
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.fb2)Volodymyr_malyk_posol_urus_shajtana.fb2829 Кб3338

Пошук на сайті: