Рожков полегшено усмiхнувся: пронесло! У козакiв теж , з плiч гора зсунулась. Та Гордон враз посуворiшав.
– Ну, от що, молодцi, сьогоднi буде дуже жаркий день. Кара Мустафа поклявся бородою пророка, що надвечiр мого бунчук зама? на Чигиринськiй горi. Вiн згромадив пiд мiстом сорок тисяч вiйська i майже всi гармати. Штурм уже розпочався. А ви, я бачу, без збро?…
– За цим дiло не стане, – похмуро сказав Грива. – На валах i нашо? i турецько? збро? досить. Скажiть тiльки, куди нам iти.
– Рожков пiде зi мною. А ви – не з мо?? дивiзi?…
– Ми хотiли б разом, – сказав Роман.
– Атож, гуртом легше й батька бити, – вставив понуро Грива.
– Навiщо ж батька, – усмiхнувся генерал. – Турка бийте, молодцi! Турка!.. Якщо хочете разом, тодi будете при менi! Але знайте: я там, де найважче! Ви поки що вiльнi птахи – вибирайте!
– А що нам вибирати, – сказав Звенигора. – Смертi не бо?мося! Бог не захоче – свиня не з'?сть!
– Ха-ха, чудово сказано! Чудово! Тодi – за мною, молодцi! Пiсля вчорашнiх втрат менi кожен смiливий во?н дорогий! За мною!
Сухорлявий високий генерал, притримуючи рукою тонку шпагу, що била його по ногах, швидко попростував до вежi замка. За ним поспiшав Кузьма Рожков зi сво?ми новими друзями..
Навколо вже все гуло, гоготало, трiщало. Над головами пролiтали бомби i ядра. До стiн бiгли запiзнiлi вояки, по драбинах i земляних сходах, укрiплених сосновими плахами, здиралися нагору. Тут же лежали першi на сьогоднiшнiй день убитi й пораненi. У свiжому ранковому повiтрi вiдгонило димом i кров'ю.
Генерал Гордон швидко збiг на стiну i глянув на турецькi позицi?. По сiрiй, змережанiй окопами землi до мiста наближалися густi ряди яничарiв. Тисячоголосе "алла" линуло над полем.
Обабiч генерала стали Рожков i його новi друзi-запорожцi.
Князь Ромодановський з почтом стояв на пiщаному горбi на лiвому березi Тясмину, навпроти Чигирина. Щохвилини до нього пiд'?жджали гiнцi, сповiщаючи про хiд битви.
Боярин мав дуже стомлений вигляд. Блiдий, змарнiлий, з темними кругами пiд очима. Завжди ретельно розчесанi, пригладженi вуса та борода сьогоднi були скуйовдженi, мов у хворого на лихоманку. Нiхто з почту не знав справжньо? причини такого стану головнокомандувача.
Однак накази князя були, як i завжди, чiткi, обдуманi, а голос – твердий, рiшучий. Припухлi вiд безсоння очi дивилися пильно, бачили далеко – вiд максимiвських лугiв до суботiвських круч, – охоплювали все поле бою.
Ворожий наступ понад Тясмином розпочався одночасно зi штурмом Чигирина. Зi сходом сонця ударили турецькi й татарськi тулумбаси, заклично заграли зурни, затрубили рiжки. Вiд тисяч кiнських i людських нiг застугонiла земля. Рiзнобарвнi загони яничарiв, спагi?в, арабських i курдських вершникiв хвилями перекочувалися через Тясмин i з ходу нападали на стрiлецькi окопи та редути. На лiвому фланзi кримська орда атакувала в кiнному строю козацькi полки.
Все величезне вiйсько османiв перейшло в рiшучий наступ. На тясминських лугах, на пiщаних пагорбах лiвого берега, в чигиринськiй дiбровi та в рiдких узлiссях Чорного лiсу з самого ранку зав'язалися тяжкi бо?.
Особливо сильний натиск турки робили на Чигирин та прилеглi до нього околицi. Ромодановський розумiв, що вони хотiли вiдкинути його з Черкаського шляху, щоб вiдрiзати Чигирин, оточити його з усiх бокiв. Тодi доля мiста була б остаточно вирiшена: воно б здалося на милiсть переможця. В руки ворога потрапило б багато пороху, бомб, ядер, продовольства. Тому вiн з самого ранку кинув сюди Бiлгородський стрiлецький полк – свою опору i гордiсть.
Пригнiчений i заклопотаний Ромодановський спочатку не помiтив гiнця i тiльки, коли перед ним стали три татарських мурзи, глянув пильнiше на козака.
– Вiд гетьмана?
– Так, ваша свiтлiсть. Гетьман наказав доставити листа i полонених.
– Сам маю полонених досить, -сказав стомлено боярин, розгортаючи папiр.
Гетьман писав: "Посилаю тобi, князю Григорiю Григоровичу, знатного татарського мурзу Саферелея. Оний мурзишка ? зятем хана Мюрад-Гiрея… Налякай його гарненько! Скажи, що одрiжеш його погану голову i пошлеш у подарунок тестевi, сирiч хановi, якщо той дозволить вiзировi Мустафi вчинити насильство над князем Андрi?м… Разом з ним посилаю ще двох захудалих мурз, – хай сам Саферелей вiдправить ?х до хана негайно як посланцiв. Двох – для бiльшо? певностi…"
– А, от воно що! – вигукнув боярин i повернувся до гiнця. – Спасибi тобi, козаче! Ти приносиш менi маленьку надiю…
Вiн швидко пiдiйшов до низькорослого Сафеiрелея, якого поставили на колiна зi зв'язаними ззаду руками, промовив тихо, але суворо?
– Мурзо, хан Мюрад-Гiрей вчинив необдумано, передавши мого сина князя Андрiя туркам. Вiзир Мустафа погрожу? йому смертю. Вiн сповiстив мене, що обдере з голови живого князя Андрiя шкiру, напха? ?? соломою i пришле менi в подарунок, якщо я сьогоднi до пiвдня не здам Чигирина… Я захищатиму це мiсто, поки стане сил мо?х! Отже, вiзир матиме привiд виконати свою мерзенну погрозу… Але клянусь, я знайду засiб помститися хановi за мого ?диного сина! I першою жертвою цi?? помсти будеш ти, мурзо! Я накажу тебе живого оббiлувати – здерти з голови шкiру, теж напхати соломою i вiдiслати хановi… .
Саферелей зблiд. У нього пересохло в ротi. Вiн хрипко сказав:
– О аллах, врятуй князя Андрiяi
– Ти допоможеш аллаховi, мурзо.
– Я?
– Якщо хочеш носити голову на плечах, передай хановi через сво?х одноплемiнникiв, – Ромодановський кивнув головою в бiк двох полонених мурз, що стояли осторонь, – щоб урятував князя Андрiя! Iнакше…
– Якшi, якшi[30], -швидко залопотiв Саферелей. -Я зроблю так, як наказу? вiзир урусiв… Але ж усе в руцi аллаховiй…
– Безумовно. I передусiм тво? життя, мурзо.
Ромодановський вiдiйшов, а Саферелей почав щось швидко пояснювати мурзам, i тi згiдливе кивали головами.
– Якшi, якшi!
8
Засвiт ударивши по Чигирину, турецькi гармати весь день не припиняли обстрiлу. Палаючi бомби та розжаренi ядра, креслячи в затягнутому димом небi чорно-вогнистi слiди, з усiх кiнцiв летiли на мiсто. Трощили поодинокi, уцiлiлi в попереднiх штурмах будiвлi, пiдпалювали все, що могло горiти.
Вибухи стрясали скремсану, обгорiлу, просякнуту кров'ю землю, рвали ?? На шмаття. Дим, пилюка, гарячий присок здiймалися високо вгору, сповнюючи повiтря гарячою задухою i смородом.
Замок вiдгукнувся з Кам'яно? гори залпом сорока гармат, послав у поле смертоноснi чавуннi бомби i ядра. Гармашi, за наказом генерала Гордона, заклали в пiвтора раза бiльше пороху, ризикуючи бути розiрваними разом з ними. Та гармати витримали. Зате в турецькому таборi спалахнули намети, здибилися, рвучи повiддя, ослiпленi жахом конi, страшно заревли верблюди, закричали пораненi.
Дим чорно-бурою хмарою окутав Чигирин. Сонце прозирало крiзь нього сердите, криваво-багряне.
Весь день турки не припиняли атак. Тисячi яничарiв, спагi?в, татар, волохiв, мунтян, арабiв з криком, з перекошеними вiд лютi i страху обличчями, розмахуючи шаблями, списами, знаменами, пiдтримуванi завиванням зурн i гуркотом барабанiв, iшли й iшли на приступ. Опiвднi злетiла в повiтря сторожова вежа Кримських ворiт. Не виявлений завчасу пiдкоп спричинив страшнi руйнування в стiнi. Густi колони яничарiв посунули туди.
Другий вибух потряс усе Нижн? мiсто. Розлетiлася на порох частина стiни на схiдному, низинному березi Тясмину. В пролом, як весняна вода в прiрву, хлинули чотири тисячi во?нiв Каплан-пашi. За ними вривалися все новi i новi турецькi загони.
Комендантський дiм – колишнiй дорошенкiвський больверк – було розтрощено прямим попаданням бомб. Комендант, окольничий Ржевський, весь час був разом з стрiльцями на стiнах. Побачивши, як у пролом ринули турки, вiн, на чолi горстки во?нiв, кинувся назустрiч ворогам, щоб вибити ?х у поле, але сили були занадто не рiвнi. Порубаний шаблями, окольничий Ржевський упав мертвий на гарячу, мов присок, землю.
З цього часу захисники Нижнього мiста, не зумiвши вiдкинути яничарiв i забити проломи в стiнi лантухами з землею, почали здавати вороговi одну вулицю за одною, Надвечiр стало ясно: Чигирин не втримати… I тодi трапилося найстрашнiше: рештки сердюцьких i стрiлецьких полкiв покотилися до Калинового мосту, ?х було небагато, та, зiбранi в одному мiсцi, вони ще могли б на деякий час зупинити ворога. Однак страх i вiдчай уже пойняли серця воякiв. До того ж майже всi старшини, а серед них комендант Ржевський, полковники Рубан i Коровка, були або забитi, або пораненi. Сотнi людей, втративши вiру в те, що Чигирин ще можна захищати, кинулися до мосту. За ними погналися яничари. Старий пiдгнилий мiст не витримав величезно? ваги, тисняви i нестримного бiгу – з трiском розвалився, ховаючи пiд уламками у глибинi Тясмину тих, хто був на ньому. Крик болю, жаху пролунав на передмо-стi! Люди плигали у рiчку i вплав намагалися досягти того берега. Одним це пощастило зробити, iншi, зокрема пораненi та тi, хто не вмiв плавати, тонули на глибокiй ямi. Та це жахливе видовище не зупиняло заднiх: страх перед яничарами був сильнiший за смерть у водi…