Генерал Гордон з уцiлiлими во?нами сво?? дивiзi? та сердюками полковника Коровки, якi пiсля поранення полковника перейшли пiд його руку, боячись оточення, залишив стiни Верхнього мiста i зачинився у фортецi. Наступали останнi години геро?чно? оборони Чигирина.
9
Во?вода Ромодановський бачив у зорову трубу, яких зусиль, яко? мужностi i кровi коштувало захисникам Чигирина вiдбиватися з ранку i до ночi вiд усе нових i нових яничарських полкiв. Зда?ться, живi люди, яких до того ж було в десять разiв менше, нiж нападникiв, не могли витримати такого напруження. Злiтали в повiтря стiни, падали будинки, лопалися, пiднiмаючи в небо чорну землю, турецькi бомби i мiни, дим. котився, як осiннiй туман… Упало Нижн? мiсто, загинула бiльшiсть його захисникiв… Та Чигирин не здавався – стояв! З фортецi раз по раз гримiли залпи гармат i гакiвниць, трiщали мушкети i тульськi пiщалi, на вежах майорiли прапори: малиновий – козацький, голубий – з ликом святого Георгiя – дивiзi? Гордона.
Надвечiр турки пiдтягли гармати – почали обстрiлювати замок. До ворiт пiдвезли таран – i глухi удари, що долетiли аж за Тясмин, струсонули могутнi стiни. Тисячi яничарiв дерлися по крутiй Кам'янiй горi уверх, до фортецi.
Та все ж Чигирин стояв!
Однак у серце во?води закрадалася неясна тривога.
Вона не зменшилась i тодi, коли всюди, крiм Чигирина, припинилися бо? i во?начальники сповiстили, що утримали всi позицi?. Годилося б радiти: витримати i вiдбити такий скажений натиск – це справжня перемога!.. То звiдки ж тривога? Невже трапилося нещастя з князем Андрi?м? Невже хан обдурив його, приславши гiнця зi звiсткою про те, що вiн домовився з вiзиром про вiдкладення страти княжича Андрiя? Невже Кара Мустафа виконав свою страшну погрозу, i з часу на час треба чекати, що з iмли вирине чорний гонець з кривавою торбиною за плечима?
Нi, про сина вiн перестав думати опiвднi, тобто в час, вiдведений вiзиром для здачi мiста. Зцiпив до болю зуби i змусив себе стежити за ходом бо?в. "Усе в руцi божiй, – i прошепотiв при цьому. -Уповаю на тя, господи!"
Йому стала зрозумiла причина тривоги тодi, коли при?хав Самойлович i розповiв, що татари зробили вiдчайдушну спробу обiйти лiвий фланг i вдарити в тил стрiлецьким i козацьким полкам.
Тил!
Ось що почало непоко?ти во?воду, коли вiн побачив, як захисники Чигирина тiкають з Нижнього мiста. Поки вiзир Мустафа докладав усiх зусиль, щоб здобути Чигирин, поки половина його вiйська не вiдходила од обложеного мiста, можна було не турбуватися за тил. Та що буде, коли Чигирин здасться? Турки передусiм постараються вiдрiзати росiйсько-укра?нськi вiйська од Днiпра, перетнуть шляхи для пiдвозу бо?припасiв i продовольства, а потiм поволi стискуватимуть лещата. Майже подвiйна перевага в кiлькостi людей дозволить ?м це зробити.
Вечорiло, але ще було досить видно, щоб бачити всю панораму Чигирина. Сплюндроване вщент мiсто курiлося. Бiля зруйнованого мосту кiлькасот козакiв i стрiльцiв чинили туркам опiр, в той час як ?хнi товаришi плавом перебиралися через Тясмин. Не було сумнiву, що за годину-двi яничари скинуть ?х у рiчку чи перерубають, i тодi фортецю буде повнiстю оточено й одрiзано од сво?х вiйськ. Треба щось думати.
– Як гада?ш, гетьмане, довго протрима?ться фортеця? – тихо спитав во?вода.
– Гадаю, не довго. Та зараз справа не в фортецi. Мусимо думати про вiйсько. Мене тривожить наша ненадiйна позицiя. Поки тримався Чигирин, ми стояли мiцно. А тепер…
– Так, тепер ми повиннi вiдступити до Днiпра, – пiдхопив боярин. – На Бужинських висотах, на наших старих позицiях, ми зможемо з успiхом протистояти туркам!
– А фортеця? На бога, князю, невже ти надумав залишити ?? напризволяще? Там же багато наших во?нiв!
– Фортецю треба зiрвати, а людей вивести! I робити це негайно, бо завтра вже буде пiзно!..
– Тодi шли гiнця!
– Легко сказати! Навколо фортецi – турки… Та навiть якщо i пробереться на гору, хто вiдчинить йому ворота? Гетьман на мить задумався.
– ? та?мна лазiвка. Нею проникне…
10
Захисники фортецi не помiтили, коли впав на землю вечiр. Мiсяць ще не зiйшов, але на стiнах було видно як удень. Кривавi заграви вiд пожеж i вогненних вибухiв осявали все довкола.
Бiй не вщухав нi на хвилину. Вiд ударiв ядер, вибухiв бомб, вiд гарматно? стрiлянини, яку вели стрiльцi й козаки, вiд реву тисяч горлянок, скреготу шабель i свисту куль над Кам'яною горою стояв безперервний гул. Тремтiли фортечнi стiни, здригалася земля.
Генерал Гордон стояв на пiвденнiй вежi. В руцi – довга тонка шпага. На ши? – барвистий шарф. Високий i рiвний, мов жердина, вiн жодного разу не вклонився турецьким ядрам i кулям, що свистiли над головою. Був простоволосий, бо десь у бою загубив шапку, i вiтер куйовдив його рудого задимленого чуба. Одяг на ньому – брудний, закiптюжений, розiрваний у багатьох мiсцях. Але самого генерала не зачепила нi спагi?вська шабля, нi яничарська куля.
Зовнi вiн був спокiйний. Пильно вдивлявся в лави турецьких аскерiв, якi грiзними хвилями виринали з темряви й котилися до стiн фортецi, на пожежi в Нижньому мiстi i на далекi вогники за Тясмином, у росiйському станi. Вiн був упевнений, що зумi? протриматися щонайменше тиждень, бо мiцнi мури надiйно захищали вiд ворога, а в погребах було достатньо пороху, ядер i продовольства. Неглибокий, вирубаний у каменi колодязь постачав на всю залогу фортецi смачну джерельну воду. Що ще потрiбно для оборони?
Обабiч генерала, бiля вузьких бiйниць, пантрували за ворогом Кузьма Рожков, Звенигора, Роман Во?нов i Грива. Так вийшло, що вони, не змовляючись, без чийогось наказу стали в цей день особистими охоронцями генерала. Спочатку, боячись переслiдування з боку людей Трауернiхта, трималися генерала Гордона, бо сподiвалися на його захист, а потiм, захопленi вiдвагою шотландця i вiдрiзанi в замку вiд сво?х вiйськ, вирiшили до останнього бути з ним. Це було не легко: генерал мов навiжений носився по стiнах i справдi весь час був там, де найважче, його поява в самiй гущi битви пiднiмала дух во?нiв, поривала ?х знову вперед, на ворога. Тонка блискуча шпага вражала яничарiв, мов блискавка.
Четверо друзiв не вiдходили вiд генерала, який нехтував небезпекою, i ?хнi шаблi не раз виручали його вiд вiрно? загибелi.
Турки не припиняли штурму фортецi нi на хвилину. Пiсля взяття Нижнього мiста вони пiдвезли всi наявнi в них гармати на Чигиринську гору i звiдти почали шалено обстрiлювати пiвденну вежу i головнi замковi ворота. Фортеця вiдповiдала не менш сильним вогнем. Така гарматна дуель тривала бiльше години. Вiд вибуху бомби в дворi замка загорiлася стайня, – ?дкий пороховий дим змiшувався з густим димом пожежi i ви?дав очi.
Пiд прикриттям гарматного вогню яничари пiдтягли до брами ще й стiнобитну машину. Важкий, обкований залiзом таран загупав у дубовi ворота. Затрiщало дерево, здригнулася висока надбрамна вежа.
Генерал Гордон ткнув униз шпагою.
– Стрiльцi, перебийте тих псiв!
Гримнув залп iз мушкетiв i пiщалей. Кiлька аскерiв бiля стiнобитно? машини упали на землю. Iншi вмить заховалися за товстi бруси чи порачкували до глибокого рову, яким було перекопано вузький перешийок мiж замком i полем.
Таран завмер. На стiнах почулися радiснi поклики.
– Га! Ма?те, собаки!
– Скуштували коржiв з маком!
– Може, ще хто хоче – налiтайте!
Грива вiдiрвав од теплого мушкета схудле, закопчене димом обличчя, хмуро глипнув налитими кров'ю очима на трупи яничарiв. Зловтiшна посмiшка спотворила його запеченi губи.
– Мало! Ой, мало! – прошепотiв вiн, насипаючи з порохiвницi пороху .в дуло мушкета.
Той пекельний вогонь, що загорiвся в його серцi на попелищах Канева, не вщухав анi на мить. Оксамитовий кисет iз золою, де, напевне, як гадав вiн, були i перетлiлi кiсточки його дiтей, нестерпним болем пiк груди, кликав до помсти. За всi днi облоги Чигирина козак бачив немало ворожих смертей, але втiхи вiд того не мав.
– Ой, мало! – скреготiв зубами у нестямi. Коли б вiн мiг, то перебив би без жалю все вороже вiйсько, хоча й вiдчував, що не вгасив би того полум'я, що палило його зсередини. Душевний бiль i жадоба помсти були такi завеликi, що розпирали його, мов хмiль – бочку.
В саму гущу бою кидався козак, шукаючи поживи для сво?? шаблi. На весь свiй велетенський зрiст iшов насупроти ворогiв, не думаючи, що якась гаряча куля прониже груди чи крива турецька шаблюка розкра? йому навпiл голову. А може, вiн i шукав для себе смертi-рятiвницi?