Володимир Малик - Шовковий шнурок (сторінка 15)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_shovkovyj_shnurok.docx)Volodymyr_malyk_shovkovyj_shnurok.docx299 Кб3919
Скачать этот файл (Volodymyr_malyk_shovkovyj_shnurok.fb2)Volodymyr_malyk_shovkovyj_shnurok.fb2792 Кб4154
                Арсен обняв друга за плечі:

                — Не журися. Мартине! Бували ми і в гірших бувальцях! А духом не занепадали.

                — Е-е, там було все ясно: перед тобою ворог — бий його. А тут же навколо все свої люди. А виходить — вороги...

                — Виходить, що й так. І нам треба зважити, хто наш справжній ворог.

                — А як ти думаєш? — Уперше в очах пана Мартина блиснула надія.

                Арсен пильно глянув на побратима.

                — Бачиш, пане Мартине, я мчав із Стамбула до Варшави не для того, щоб випити кухоль старки у шинку над Віслою. Я поспішаю до Варшави, щоб попередити поляків про страшну небезпеку, що нависає над Польщею.

                — Я розумію.

                — Ти розумієш, а ось пани Морштин і Яблоновський, мабуть, не розуміють, якщо йдуть на поводку у французького короля, союзника султана Магомета. Справді, до чого вони закликають поляківі Порвати з Австрією? Але ж на сьогодні це єдина союзниця Польщі... Тільки разом вони можуть протистояти туркам. А якщо поодинці — турки проковтнуть і австрійців, і поляків! І писнути не дадуть! А тоді знову візьмуться за нас...

                — Отже, виходить, ми повинні підтримувати австрійську партію? Тобто короля Я на?

                — Виходить, що так... Собеський хоче підписати з Австрією договір, щоб спільно бити турків. То чого ж нам іще треба? Ждати, поки султан забере Відень, а потім поверне на Варшаву, а звідти на Київ?

                — Це було б глупство з нашого боку!

                — От бачиш! Життя само підказує, що робити.

                — А все-таки — що робити?

                Арсен пильно глянув на Спихальського.

                — Пане Мартине, ти віриш мені до кінця?

                — Ще б пак! Невже ти сумніваєшся в цьому?

                — Тоді у всьому покладись на мене... До Варшави будемо їхати разом. Щоб у Яблоновського не викликати ніякої підозри, я відрекомендуюсь шляхтичем Анджеєм Комарницьким. Ми з тобою познайомимося і здружимося тільки в дорозі. Зрозумів?

                — Зрозумів.

                — У Варшаві допоможеш мені зустрітися з королем. А там видно буде, що робити.

                — Гаразд. Ну й голова у тебе, пане-брате! Коб мені така голова, то був би я сенатором Речі Посполитої, от хай би мене грім побив, коли брешу! — Розчулений Спихальський притягнув Арсена до себе, міцно обняв і поцілував у лоб. — Ну, досить розмові Сідай вечеряти...

                Шлях до Варшави був важкий. Несподівано завихріло, захурделило — дороги так занесло снігом, що коні провалювалися по саме черево. Тому замість того, щоб приїхати до столиці напередодні різдва, як розраховував Яблоновський, валка прибула після Нового року і зупинилася на просторому подвір'ї сенатора Морштина.

                Ніхто Арсена на питав, хто він і звідки, бо виявилося, що звідусюди їхали на вальний сейм десятки шляхтичів, приставали до загону львівського магната і гуртом торували засніжену дорогу на Люблін, а потім — на Варшаву.

                На другий день по приїзді, поголившись і причепурившись. Арсен з паном Мартином пішли до королівського замку.

                Завжди балакучий, сьогодні Спихальський був на диво похмурий і мовчазний.

                — Ти що, пане Мартине, язика проковтнув? — спитав Арсен, коли вони, обійшовши замок, переконалися, що проникнути всередину зовсім непросто. — Чого мовчиш?

                — А що тут скажеш? Через ці мури хіба що птах перелетить! А потклешся у ворота — варта не пропустить. Ось так, прошу пана, і будемо галайкати попід стінами...

                В цю мить з воріт, розвихрюючи сніг, вимчали невеликі фарбовані сани з будкою, запряжені баскими вороними кіньми. У будці сидів якийсь поважний пан у бобровій шубі й шапці з павичевим пір'ям. На козлах — похмурий вусатий кучер.

                Арсен і Спихальський ледве встигли відскочити вбік.

                — Холера! Так і задавити чоловіка можна! — бурчав пан Мартин, обтрушуючи з коміра і вусів дрібні сніжинки. — Видно, неабияке цабе — пре, мов на пожежу!

                Вони знову почали розглядати високі кам'яні мури, вежі і будівлі замку.

                — Коли б у тебе тут був який-небудь знайомий... — непевно мовив Арсен, бажаючи нагадати товаришеві, що той у Львові обіцяв знайти когось, хто б допоміг зустрітися з королем.

                Але Спихальський, видно, забув обіцянку.

                — Х-ха! Коб у мене був знайомий у цьому палаці, то я, прошу пана, не слугував би Яблоновському, хай би був скис!

                — Але ж ти похвалявся цим у Львові, — нагадав Арсен. Спихальський зніяковів, потім почервонів. Нарешті скрушно махнув рукою.

                — Е-е, мало що може бовкнути чоловік на радощах, що зустрів найліпшого друга! — І він винувато блимнув голубими випуклими очима, в яких світилися по-справжньому глибока і вірна дружба й любов.

                Арсен посміхнувся, обняв друга за плечі.

                — Ну, гаразд... Не журись. Придумаємо щось!

                — Що ж тут придумаєш? Доведеться ждати, поки сам пан король не зводить виїхати з замку.

                — Так можна прождати цілий тиждень... Ні, це не годиться! Арсен, круто повернувшись, попростував до замку, де перед брамою, кутаючись від морозу в кожухи, тупцяли вартові.

                — Добрий день, панове! — з напускною бадьорістю привітався до них.

                Вартові не відповіли. Тільки один, мабуть, старший, спитав суворо:

                — Чого треба панам?

                — Ми шляхтичі. Приїхали на сейм. Хотіли б побалакати з королівським секретарем...

                — Паном Таленті?

                — Так, — швидко відповів Арсен, радіючи, що його маленька хитрість принесла перші плоди.

                — Але ж, панове, — здивувався вартовий, — пан Таленті щойно виїхав з замку!

                — Хіба? А ми й не впізнали, — розвів руками Арсен. — Доведеться ждати, поки приїде.

                Вони відійшли на достатню відстань. Чекали годину, а може, й дві, аж поки не побачили знайомі зелені сани, запряжені вороними кіньми.

                Арсен переступив дорогу. Підняв догори руки.

                — Тпр-р-р-у-у!

                Коні зупинилися. Вусатий і дужий, як ведмідь, візник замахнувся батогом.

                — З дороги, лайдаку!

                Але Спихальський уже схопив вороних за вудила, а Арсен сміливо підступив до саней. Тим часом пан, що сидів у будці, прикривши ведмежою шкурою ноги, наказав кучерові опустити батіг.

                — Пробачте, пане Таленті, що ми насмілилися зупинити вас на дорозі. Повірте, тільки нагальна справа змусила нас вдатися до такого не вельми шляхетного вчинку, — сказав Арсен, вичікувально поглядаючи на незнайомого чорнявого пана і не знаючи достовірно, Таленті це чи ні.

                — Що вам треба? — холодно спитав той.

                — Ми хочемо бачити короля!

                У королівського секретаря ледь помітно здригнулися брови.

                — Всього-на-всього? — Він і не намагався приховати глузливої інтонації в голосі. Арсен стишив голос.

                — Пане, йдеться про дуже важливі речі... Влаштуйте нам зустріч з королем, і ви добре прислужитеся ойчизні!

                — Я кожен день служу ойчизні! — бундючне відрізав пан. — Я королівський секретар, і мені ви можете розповідати все.

                Тепер сумніву не було. Це справді був Таленті. Арсен сказав рішуче:

                — Ні, мостивий пане, при всій нашій повазі до вас ми нічого не можемо вам розповісти. Єдине, що можу повідомити, це те, що я прибув із Стамбула. Якщо пан Таленті розуміє важливість цього...

                Королівський секретар вмить збагнув «важливість цього».

                — О! — вигукнув він. — Прямо із Стамбула?

                — Так.

                Таленті вихилився з будки, пильно оглянув Арсена з голови до ніг.

Пошук на сайті: