— Чому ж ви не поселилися в нашому Калиновому Куті?
— Де ж там селитися? Одні головешки та трупи… От ми й перебралися всі, хто врятувався, сюди. Нашвидкуруч викопали землянки для тепла, перенесли з пожарищ усе, що годилося для життя, знайшли в лісах кілька корівчин та коней, що вирвалися з того пекла,— ось так і живемо…
— Скільки ж вас урятувалося?
— Та вже тут дванадцять землянок, і в кожній дві, три, а то й чотири душі… Сім'ї, звичайно, розрушилися. Єдналися, як хто хотів… Чужих дітей брали…
Добриня схвально похитав головою.
— Це добре… І як же ви назвали це нове село?
— А так, як ти й сказав, — Новосілками.
— І це добре, — погодився Добриня. — Хоча Калиновий Кут — краще.
Тут почувся голос Кузьми:
— До вечері! До вечері, дорогі гості!
Юшка була справді смачна, всі довго смакували нею, вели неквапливу бесіду, розповідали, що пережили, що бачили, і незчулося, як смеркло.
— Е-е— завважив Кузьма,— та вже пізно! І спати пора! Де ж ми гостей покладемо, Ганночко? У землянку й запрошувати незручно…
Він безпорадно шкріб своє вороняче гніздо.
Добриня ударив його по плечу.
— Та не турбуйся ти! Де спати? Спитай краще, де я спав останні роки? Що може бути краще для спання, як копиця сіна під зоряним небом! Та ще й на березі рідного Ірпеня! Якщо дозволиш, звичайно…
— А чому б ні? — зрадів Кузьма,— Он там, за стогом, у закутку, ніщо вам не заважатиме — спіть хоч до півдня! Постеліть сіна та й вкладайтеся!
Сіно було м'яке, пахуче, ніч тепла, зоряна,— ось так, під жаб'яче квакання, що глухо долітало з річки, хлопці й поснули.
Прокинулися від тривожного жіночого крику:
— Рятуйте! Рятуйте!
То був голос Ганночки. В ньому бриніли розпука та жах,
Був уже пізній ранок, сонце щедро поливало своїм золотом буйну зелень Вовчого яру. Що ж там могло трапитись?
Добраня схопив меча і притьмом кинувся з-за стогу на подвір'я.
Те, що він побачив, страшенно вразило й обурило його.
На дорозі, біля броду через рівчак, стояла велика монгольська гарба, наповнена всіляким добром — лантухами з зерном, вичиненими шкурами хутряних звірів та домашнім скарбом. Четверо монголів порядкували в дворі: один за налигача тягнув до воріт корову, а другий — Ганночку, що, відбиваючись, кричала “рятуйте!”. А ще двоє з шаблями наголо насідали на Кузьму, який відбивався від них кочергою, але поволі задкував до землянки, з дверей якої визирали перелякані діти.
До Ганночки було найближче, і Добриня метнувся туди — сторчма всадив меча в спину нападникові. Той випустив з рук здобич і з глухим стогоном завалився набік.
Тут же тонко свиснули три стріли — і кожна знайшла свою жертву. Всі чотири степові розбійники так і не зрозуміли, звідки звалилася на них біда, полягли, мов підкошена трава.
Все це трапилося так швидко і так несподівано, що й Добриня зі своїми товаришами, і Кузьма з Ганночкою застигли, вражені, там, де стояли, і спантеличено, розгублено дивилися на діло рук своїх — на полеглих чужинців.
До них із сусідніх дворів бігли люди. Теж завмирали у страсі великому.
Що ж тепер буде? Якась жінка почала хлипати, голосити.
Першим опам'ятався Добриня.
— Годі! Не голосіть! — гримнув. — За нашими людьми ніхто з них не голосив, зате вбивали і старого, і малого! Тож туди їм і дорога!.. А тепер слухайте, що я скажу! Трупи відтягніть у глибину яру і закопайте поглибше, щоб звірі не розрили. Коней, якщо не тавровані, можете забрати собі — пустіть на пасовисько. А гарбу порубайте і спаліть, щоб і сліду не залишилося! І останнє — ви нікого не бачили, нічого не чули і нічого не знаєте! Второпали?
— Та вже ж! — закивали головами чоловіки.— Ми нічого не бачили й нічого не знаємо! Будь певен, Добрине, не підведемо!
— От і гаразд. А тепер — за роботу! Зробіть так, як я сказав! — І він повернувся до сестри та до зятя.— А нам — пора в дорогу! Час!
Ганночка заплакала, припала йому до грудей.
— Спасибі, братику, що приїхав і порятував нас. Бо Кузьму убили б нехристи, а мене забрали б! Як би тоді жили наші маленькі Добрики?
Добриня приголубив її, погладив по косах.
— Бережи їх, сестронько! Хай ростуть — на них уся наша надія! Для них будемо жити! Може, хоч зони або їхні нащадки спекаються того ярма, що доля наклала на нас… Прощай! Я загляну незабаром! — І гукнув челяді: — Сідлайте, хлопці, коней! Та міцніше підпруги затягуйте! Дивись — по дорозі ще який-небудь зайда зустрінеться!
[1][1] Пороки — стінобитні пристрої.
[2][2] Тьма — монгольський військовий корпус на 10000 воїнів. Темник — начальник тьми.
[3][3] Переяслав-Руський — тепер Переяслав-Хмельницький.
[4][4] Харманкібе — Київ.
[5][5] Менгу — так називали хана Мунке наші літописи.
[6][6] Тумен — те що й тьма, тобто 10 000 воїнів.
[7][7] Нойони — монгольські феодали.
[8][8] Камча — нагайка.
[9][9] Баатур — визначний воїн, витязь.
[10][10] Ойє — так.
[11][11] Соїл — булава, довбешка.
[12][12] Арати — кочовики-простолюдини.
[13][13] Терджуман — перекладач, товмач.
[14][14] Кипчак — половець.
[15][15] Богол — раб.
[16][16] Кіш — стан, місце розташування орди чи загону кочовиків.
[17][17] Канга — дерев'яна колодка на шию.
[18][18] Чапан — верхній одяг.
[19][19] Гутули — чоботи.
[20][20] Йєка-монголи — великі монголи.
[21][21] Шокпар — бойова булава з залізними гостряками
[22][22] О аруах! — О дух предків!
[23][23] Лядські ворота були розташовані у Хрещатому яру. Ляд, лядина — дрібний ліс, кущі, болото.
[24][24] Джихангір — потомок Чінгісхана, принц крові.
[25][25] Копирів кінець був розташований між теперішньою Львівською площею і вулицею Обсерваторною. З Києвом він сполучався Іудейськими ворітьми (на Львівській площі).
[26][26] Желя, жля — волосяний аркан половців, яким в'язали полонеників. Див. у “Слові”: карна і жля. Карна — гузир невода, кут, а переносно — бойовий стрій половців при нападі, оточення.
[27][27] Перестріл — відстань, на яку летить стріла.
[28][28] Михайло Всеволодович Чернігівський — син Всеволода Чермного, онук Святослава Київського, героя “Слова о полку Ігоревім”.
[29][29] Нукер — воїн.
[30][30] Поруб — темниця, яма, тюрма.
[31][31] Мангуси — злі духи.
[32][32] Цей вислів означав каяття і прохання про помилування.
[33][33] Руссю в ті часи називалася Київська земля. Всі інші князівства часто називалися українами — Переяславська, Сіверська, Галицька, Волинська, навіть Заліська. Пізніше це слово стало власною назвою — Україна. Поняття “Росія” з'явилося в XVII ст.
[34][34] Послушник — монастирський прислужник, що готується стати ченцем.
[35][35] Навороп — роз'їзд, передовий загін, розвідка.
[36][36] Клич (тюрк.) — довгий захалявний ніж.
[37][37] Мати Бели IV була половчанкою.
[38][38] Китати (монг.) — китайці, китатським — китайським.
[39][39] Мстиславів город був розташований у районі Володимирської горки.
[40][40] Бабин торжок — торговий майдан на Горі, у Верхньому Києві, пізніше — центральний майдан перед Десятинною церквою.
[41][41] Князь Рюрик, сучасник “Слова”, помер 1215 року.
[42][42] Тепер — село Дзвонкове.
[43][43] Снем — нарада, збори.
[44][44] Калка — тепер р. Кальчик у Донецькій області.
[45][45] Це ім'я наводить у своїх записах Плано Карпіні.
[46][46] Пушта — степ, пуща.
[47][47] Тумак — шапка.
[48][48] Обезьких — Кавказьких, абхазьких.
[49][49] Низовські землі — Володимиро-Суздальські землі.
[50][50] Поршани — ті, що жили по р. Росі.
[51][51] Велика Угорщина — прабатьківщина угорців на південному Уралі
[52][52] Котора — міжусобиця.
[53][53] Куль-Оба — Керченський півострів.
[54][54] Болохівська земля — невелике князівство між Київською та Галицько-волинською землями.
[55][55] Бебряних — шовкових.
[56][56] Княжа Гора — місто в гирлі Росі.
[57][57] Дівиця — місто на Росі
[58][58] Кощій — раб, полоненик.
[59][59] Така традиція пішла від Чінгісхана.
[60][60] Юр'їв — тепер Біла Церква.
[61][61] Чорногород — с. Чорногородка на Ірпені.
[62][62] Зараз від монастиря залишилася лише назва урочища — Лисівка.
[63][63] Осанна (церк.) — порятунок, захист.
[64][64] Торосун — горілка.
[65][65] Татари вважали недостоиним воїна захищати спину.
[66][66] Сьорбати — від сорби, м'ясної юшки. Так приходили в нашу мову чужоземні слова.
[67][67] На Княжій Горі справді ніколи вже не селилися люди.
[68][68] Туг — бунчук.
[69][69] Тайджі — монгольський царевич.
[70][70] Міндер — подушка для сидіння.
[71][71] Бай-аралла — дякую.
[72][72] Бай-артай — будь здороа, до побачення.
[73][73] Тархан — грамота, що видавалася князям, боярам, церквам на звільнення від податків.
[74][74] Тут — Київська.
[75][75] Кешикгени — гвардійці
[76][76] Лашкаркаші — керівник військового походу, головнокомандувач.
[77][77] 3 того часу та гора називається Батиєвою.
[78][78] Туленгіти — охоронці, юртаджі — ті, що вибирають місце і ставлять юрту.
[79][79] Курултай — збори, свято.
[80][80] Черкес до Тімур-Кахалки — Північний Кавказ до Залізних воріт (Дербента).
[81][81] Улус — область, держава.
[82][82] Бату — твердий, міцний.
[83][83] Ясак — указ, ярлик — грамота.
[84][84] Агалик — учитель, наставник.
[85][85] Яса — закон.
[86][86] Анда — друг, побратим, союзник.
[87][87] Іудейські ворога були розташовані десь у районі сучасної Львівської площі.
[88][88] Білгородські — у районі, де перетинаються сучасні вулиці Львівська та Обсерваторна. Територія між ними — Копирів кінець.
[89][89] Ой вей! — О горе!
[90][90] Подібного змісту листи Батий посилав багатьом князям, королям і воєводам. Деякі з них дійшли до нашого часу.
[91][91] Ізяславів город був розташований у районі нинішньої Володимирської гірки.
[92][92] Агой — невіглас, іновірець, язичник.
[93][93] Лапсердак — довгий верхній одяг.
[94][94] Пізніше Тігак з ордою перекочує з Болгари на Нижнє Подніпров'я.
[95][95] Останній напад на Україну кримський хан вчинив 1769 року.
[96][96] Келари — поляки.
[97][97] Башкорди — угорці.
[98][98] Залишки їх виявлено неподалік площі Б. Хмельницького, на розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської.
[99][99] Був розташований південніше сучасної Андріївської церкви.
[100][100] Кархан — майстерня.
[101][101] Тан — Дон.
[102][102] Гора Марактан — Карпати.
[103][103] Даругачі — намісник хана в завойованому місті
[104][104] Мазовія — історична область Польщі по середній течії Вісли з центром у Варшаві.
[105][105] Князь Михайло Чернігівський належав до вітки чернігівських Ольговичів, родоначальником яких був князь Олег Гориславич (“Слово”), онук Ярослава Мудрого, син Святослава Ярославича.
[106][106] Аси — предки осетинів.
[107][107] Баримта — розбій, баримтача — розбійник, месник.
[108][108] Музалім — посланець для надзвичайних доручень.
[109][109] Хунар-іль — рік Бика.
[110][110] Угедей помер II грудня 1241 року.
[111][111] Туна-дар'я — Дунай.
[112][112] Раци — серби.
[113][113] Бесермени — збрірачі податків. Звідси наше слово “бусурмени”.
[114][114] Ясак — податок.
[115][115] Куремса — хан Куремші, племінник Батия.
[116][116] Бірюч — глашатай.
[117][117] Далай-хан — хан-океан.
[118][118] Олександр Невський.
[119][119] Саба — мішок для кумису.
[120][120] Так це урочище в селі Новосілках Макарівського району на Київщині зветься й досі
[121][121] Вони були знесені на початку XIX ст.