Горить свіча – Володимир Малик

— Жива. В неволі. Має там сім'ю, дитину. А за цим тужить-тужить!..

— Бідна, бідна!..— схлипнула Ганночка.— Яка доля!

— А як же ти врятувала цих горобенят? — кивнув на хлоп'ят Добриня.— Як вони вижили?

— Коли це сталося, ми з Кузьмою були в лісі. Нам пощастило, а всі наші…

— Я знаю. А як же діти? Їх не зачепили?

— Вони тікали і провалилися в наш старий погріб, прикиданий листям та всіляким галуззям… Це їх і врятувало… А вранці ми з Кузьмою прийшли на пожарище і почули дитячий плач. Заглянули в яму — наші Добрики сидять, притулившись один до одного. Яка радість була!

— Чому ж ви не поселилися в нашому Калиновому Куті?

— Де ж там селитися? Одні головешки та трупи… От ми й перебралися всі, хто врятувався, сюди. Нашвидкуруч викопали землянки для тепла, перенесли з пожарищ усе, що годилося для життя, знайшли в лісах кілька корівчин та коней, що вирвалися з того пекла,— ось так і живемо…

— Скільки ж вас урятувалося?

— Та вже тут дванадцять землянок, і в кожній дві, три, а то й чотири душі… Сім'ї, звичайно, розрушилися. Єдналися, як хто хотів… Чужих дітей брали…

Добриня схвально похитав головою.

— Це добре… І як же ви назвали це нове село?

— А так, як ти й сказав, — Новосілками.

— І це добре, — погодився Добриня. — Хоча Калиновий Кут — краще.

Тут почувся голос Кузьми:

— До вечері! До вечері, дорогі гості!

Юшка була справді смачна, всі довго смакували нею, вели неквапливу бесіду, розповідали, що пережили, що бачили, і незчулося, як смеркло.

— Е-е— завважив Кузьма,— та вже пізно! І спати пора! Де ж ми гостей покладемо, Ганночко? У землянку й запрошувати незручно…

Він безпорадно шкріб своє вороняче гніздо.

Добриня ударив його по плечу.

— Та не турбуйся ти! Де спати? Спитай краще, де я спав останні роки? Що може бути краще для спання, як копиця сіна під зоряним небом! Та ще й на березі рідного Ірпеня! Якщо дозволиш, звичайно…

— А чому б ні? — зрадів Кузьма,— Он там, за стогом, у закутку, ніщо вам не заважатиме — спіть хоч до півдня! Постеліть сіна та й вкладайтеся!

Сіно було м'яке, пахуче, ніч тепла, зоряна,— ось так, під жаб'яче квакання, що глухо долітало з річки, хлопці й поснули.

Прокинулися від тривожного жіночого крику:

— Рятуйте! Рятуйте!

То був голос Ганночки. В ньому бриніли розпука та жах,

Був уже пізній ранок, сонце щедро поливало своїм золотом буйну зелень Вовчого яру. Що ж там могло трапитись?

Добраня схопив меча і притьмом кинувся з-за стогу на подвір'я.

Те, що він побачив, страшенно вразило й обурило його.

На дорозі, біля броду через рівчак, стояла велика монгольська гарба, наповнена всіляким добром — лантухами з зерном, вичиненими шкурами хутряних звірів та домашнім скарбом. Четверо монголів порядкували в дворі: один за налигача тягнув до воріт корову, а другий — Ганночку, що, відбиваючись, кричала “рятуйте!”. А ще двоє з шаблями наголо насідали на Кузьму, який відбивався від них кочергою, але поволі задкував до землянки, з дверей якої визирали перелякані діти.

До Ганночки було найближче, і Добриня метнувся туди — сторчма всадив меча в спину нападникові. Той випустив з рук здобич і з глухим стогоном завалився набік.

Тут же тонко свиснули три стріли — і кожна знайшла свою жертву. Всі чотири степові розбійники так і не зрозуміли, звідки звалилася на них біда, полягли, мов підкошена трава.

Все це трапилося так швидко і так несподівано, що й Добриня зі своїми товаришами, і Кузьма з Ганночкою застигли, вражені, там, де стояли, і спантеличено, розгублено дивилися на діло рук своїх — на полеглих чужинців.

До них із сусідніх дворів бігли люди. Теж завмирали у страсі великому.

Що ж тепер буде? Якась жінка почала хлипати, голосити.

Першим опам'ятався Добриня.

— Годі! Не голосіть! — гримнув. — За нашими людьми ніхто з них не голосив, зате вбивали і старого, і малого! Тож туди їм і дорога!.. А тепер слухайте, що я скажу! Трупи відтягніть у глибину яру і закопайте поглибше, щоб звірі не розрили. Коней, якщо не тавровані, можете забрати собі — пустіть на пасовисько. А гарбу порубайте і спаліть, щоб і сліду не залишилося! І останнє — ви нікого не бачили, нічого не чули і нічого не знаєте! Второпали?

— Та вже ж! — закивали головами чоловіки.— Ми нічого не бачили й нічого не знаємо! Будь певен, Добрине, не підведемо!

— От і гаразд. А тепер — за роботу! Зробіть так, як я сказав! — І він повернувся до сестри та до зятя.— А нам — пора в дорогу! Час!

Ганночка заплакала, припала йому до грудей.

— Спасибі, братику, що приїхав і порятував нас. Бо Кузьму убили б нехристи, а мене забрали б! Як би тоді жили наші маленькі Добрики?

Добриня приголубив її, погладив по косах.

— Бережи їх, сестронько! Хай ростуть — на них уся наша надія! Для них будемо жити! Може, хоч зони або їхні нащадки спекаються того ярма, що доля наклала на нас… Прощай! Я загляну незабаром! — І гукнув челяді: — Сідлайте, хлопці, коней! Та міцніше підпруги затягуйте! Дивись — по дорозі ще який-небудь зайда зустрінеться!


[1][1] Пороки — стінобитні пристрої.

[2][2] Тьма — монгольський військовий корпус на 10000 воїнів. Темник — начальник тьми.

[3][3] Переяслав-Руський — тепер Переяслав-Хмельницький.

[4][4] Харманкібе — Київ.

[5][5] Менгу — так називали хана Мунке наші літописи.

[6][6] Тумен — те що й тьма, тобто 10 000 воїнів.

[7][7] Нойони — монгольські феодали.

[8][8] Камча — нагайка.

[9][9] Баатур — визначний воїн, витязь.

[10][10] Ойє — так.

[11][11] Соїл — булава, довбешка.

[12][12] Арати — кочовики-простолюдини.

[13][13] Терджуман — перекладач, товмач.

[14][14] Кипчак — половець.

[15][15] Богол — раб.

[16][16] Кіш — стан, місце розташування орди чи загону кочовиків.

[17][17] Канга — дерев'яна колодка на шию.

[18][18] Чапан — верхній одяг.

[19][19] Гутули — чоботи.

[20][20] Йєка-монголи — великі монголи.

[21][21] Шокпар — бойова булава з залізними гостряками

[22][22] О аруах! — О дух предків!

[23][23] Лядські ворота були розташовані у Хрещатому яру. Ляд, лядина — дрібний ліс, кущі, болото.

[24][24] Джихангір — потомок Чінгісхана, принц крові.

[25][25] Копирів кінець був розташований між теперішньою Львівською площею і вулицею Обсерваторною. З Києвом він сполучався Іудейськими ворітьми (на Львівській площі).

[26][26] Желя, жля — волосяний аркан половців, яким в'язали полонеників. Див. у “Слові”: карна і жля. Карна — гузир невода, кут, а переносно — бойовий стрій половців при нападі, оточення.

[27][27] Перестріл — відстань, на яку летить стріла.

[28][28] Михайло Всеволодович Чернігівський — син Всеволода Чермного, онук Святослава Київського, героя “Слова о полку Ігоревім”.

[29][29] Нукер — воїн.

[30][30] Поруб — темниця, яма, тюрма.

[31][31] Мангуси — злі духи.

[32][32] Цей вислів означав каяття і прохання про помилування.

[33][33] Руссю в ті часи називалася Київська земля. Всі інші князівства часто називалися українами — Переяславська, Сіверська, Галицька, Волинська, навіть Заліська. Пізніше це слово стало власною назвою — Україна. Поняття “Росія” з'явилося в XVII ст.

[34][34] Послушник — монастирський прислужник, що готується стати ченцем.

[35][35] Навороп — роз'їзд, передовий загін, розвідка.

[36][36] Клич (тюрк.) — довгий захалявний ніж.

[37][37] Мати Бели IV була половчанкою.

[38][38] Китати (монг.) — китайці, китатським — китайським.

[39][39] Мстиславів город був розташований у районі Володимирської горки.

[40][40] Бабин торжок — торговий майдан на Горі, у Верхньому Києві, пізніше — центральний майдан перед Десятинною церквою.

[41][41] Князь Рюрик, сучасник “Слова”, помер 1215 року.

[42][42] Тепер — село Дзвонкове.

[43][43] Снем — нарада, збори.

[44][44] Калка — тепер р. Кальчик у Донецькій області.

[45][45] Це ім'я наводить у своїх записах Плано Карпіні.

[46][46] Пушта — степ, пуща.

[47][47] Тумак — шапка.

[48][48] Обезьких — Кавказьких, абхазьких.

[49][49] Низовські землі — Володимиро-Суздальські землі.

[50][50] Поршани — ті, що жили по р. Росі.

[51][51] Велика Угорщина — прабатьківщина угорців на південному Уралі

[52][52] Котора — міжусобиця.

[53][53] Куль-Оба — Керченський півострів.

[54][54] Болохівська земля — невелике князівство між Київською та Галицько-волинською землями.

[55][55] Бебряних — шовкових.

[56][56] Княжа Гора — місто в гирлі Росі.

[57][57] Дівиця — місто на Росі

[58][58] Кощій — раб, полоненик.

[59][59] Така традиція пішла від Чінгісхана.

[60][60] Юр'їв — тепер Біла Церква.

[61][61] Чорногород — с. Чорногородка на Ірпені.

[62][62] Зараз від монастиря залишилася лише назва урочища — Лисівка.

[63][63] Осанна (церк.) — порятунок, захист.

[64][64] Торосун — горілка.

[65][65] Татари вважали недостоиним воїна захищати спину.

[66][66] Сьорбати — від сорби, м'ясної юшки. Так приходили в нашу мову чужоземні слова.

[67][67] На Княжій Горі справді ніколи вже не селилися люди.

[68][68] Туг — бунчук.

[69][69] Тайджі — монгольський царевич.

[70][70] Міндер — подушка для сидіння.

[71][71] Бай-аралла — дякую.

[72][72] Бай-артай — будь здороа, до побачення.

[73][73] Тархан — грамота, що видавалася князям, боярам, церквам на звільнення від податків.

[74][74] Тут — Київська.

[75][75] Кешикгени — гвардійці

[76][76] Лашкаркаші — керівник військового походу, головнокомандувач.

[77][77] 3 того часу та гора називається Батиєвою.

[78][78] Туленгіти — охоронці, юртаджі — ті, що вибирають місце і ставлять юрту.

[79][79] Курултай — збори, свято.

[80][80] Черкес до Тімур-Кахалки — Північний Кавказ до Залізних воріт (Дербента).

[81][81] Улус — область, держава.

[82][82] Бату — твердий, міцний.

[83][83] Ясак — указ, ярлик — грамота.

[84][84] Агалик — учитель, наставник.

[85][85] Яса — закон.

[86][86] Анда — друг, побратим, союзник.

[87][87] Іудейські ворога були розташовані десь у районі сучасної Львівської площі.

[88][88] Білгородські — у районі, де перетинаються сучасні вулиці Львівська та Обсерваторна. Територія між ними — Копирів кінець.

[89][89] Ой вей! — О горе!

[90][90] Подібного змісту листи Батий посилав багатьом князям, королям і воєводам. Деякі з них дійшли до нашого часу.

[91][91] Ізяславів город був розташований у районі нинішньої Володимирської гірки.

[92][92] Агой — невіглас, іновірець, язичник.

[93][93] Лапсердак — довгий верхній одяг.

[94][94] Пізніше Тігак з ордою перекочує з Болгари на Нижнє Подніпров'я.

[95][95] Останній напад на Україну кримський хан вчинив 1769 року.

[96][96] Келари — поляки.

[97][97] Башкорди — угорці.

[98][98] Залишки їх виявлено неподалік площі Б. Хмельницького, на розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської.

[99][99] Був розташований південніше сучасної Андріївської церкви.

[100][100] Кархан — майстерня.

[101][101] Тан — Дон.

[102][102] Гора Марактан — Карпати.

[103][103] Даругачі — намісник хана в завойованому місті

[104][104] Мазовія — історична область Польщі по середній течії Вісли з центром у Варшаві.

[105][105] Князь Михайло Чернігівський належав до вітки чернігівських Ольговичів, родоначальником яких був князь Олег Гориславич (“Слово”), онук Ярослава Мудрого, син Святослава Ярославича.

[106][106] Аси — предки осетинів.

[107][107] Баримта — розбій, баримтача — розбійник, месник.

[108][108] Музалім — посланець для надзвичайних доручень.

[109][109] Хунар-іль — рік Бика.

[110][110] Угедей помер II грудня 1241 року.

[111][111] Туна-дар'я — Дунай.

[112][112] Раци — серби.

[113][113] Бесермени — збрірачі податків. Звідси наше слово “бусурмени”.

[114][114] Ясак — податок.

[115][115] Куремса — хан Куремші, племінник Батия.

[116][116] Бірюч — глашатай.

[117][117] Далай-хан — хан-океан.

[118][118] Олександр Невський.

[119][119] Саба — мішок для кумису.

[120][120] Так це урочище в селі Новосілках Макарівського району на Київщині зветься й досі

[121][121] Вони були знесені на початку XIX ст.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: