Царевичі-тайджі, нойони і охоронці-туленгіти, всі, хто виїхав на соколині лови разом з ним, стояли осторонь і не заважали йому думати. То й хто б посмів потривожити спокій всевладного хана, Саїн-хана, Далай-хана[117][117], над яким володарює лише одна сила — сила Вічного Неба?
Його думки перервав тупіт копит. Хтось гнав щодуху. Гонець? Яку ж вість несе він йому — радість чи печаль?
Туленгіти перед вершником перехрестили списи — і він зупинився, скочив на землю, поплазував до Батия. За ним рушили джихангіри.
— Саїн-каане, — сказав гонец підвівшись,— в Орду прибув з поклоном і премногими дарами син суздальського коназа Іскандер Ярославич[118][118]. Менгу-каан питає, як його приймати — як друга чи як ворога?
Батий підняв очі на джихангірів. Ті зацмокали язиками.
— Дзе, дзе! Це добрий знак! Це перший орусутський коназ, який сам, по добрій волі прибув в Орду. Привітай його, Саїн-каане!
Батий знав, що не по добрій волі прибув Іскандер, що ханські баскаки не раз нагадували коназу Ярославу, щоб прибув сам або прислав кого-нибудь із синів. Але це зараз не так важливо. Головне — прибув. Перший із орусутських коназів! А за ним прибудуть і інші. Він також уже давно обдумав, як поводитися з ними,— не як рівний з рівними, а як переможець з переможеними, як господар зі слугами, з рабами. І нацьковувати їх треба один на одного, щоб не об'єдналися, щоб гризлися, мов собаки,— тоді владі Золотої Орди над орусутами не буде кінця. А з непокірливими коротка розмова — удавку на шию або ложку отрути у вино. Ось так!.. Цікаво, з чим же прибув Іскандер?
Він підвівся.
— Коня! Поїдемо додому!
Однак прийняти Іскандера не поспішав. Кажуть, молодий орусутський коназ переміг свевів на річці Неві, від чого його і прозвали Невським, а цієї весни потопив у Чудському озері крижаків-тевтонів. Спритний! Подивимося, що за птиця! І як поводитиметься. Від того залежатиме і подальше до нього ставлення.
Іскандер не набридав домаганнями швидшого прийому. Терпляче ждав, коли Батий сам покличе.
Нарешті одного дня в супроводі півсотні туленгітів та терджумана Домана явився старший ханський бірюч і об'явив, що конязь Іскандер може стати перед ясні очі Саїн-хана.
Процесія просувалася повільно — через усе місто.
Попереду їхав бірюч з десятком охоронців, за ним — конязь Іскандер з невеликим почтом і слугами, що несли дари Батиєві, позаду — туленгіти, які батогами відганяли надто цікавих.
Перед золото-шовковою юртою Батия горіли два багаття. Тут же ріс кущ глоду, на якому розвівалися кольорові стрічки.
Бірюч зупинився, а Доман сказав князеві:
— Татарський звичай, княже, велить пройти між цими вогнями, щоб очиститися від мангусів, злих духів, а потім поклонитися кущу. А ще, княже, коли будеш вступати до юрти, то зважай, щоб ногою не зачепився об високий поріг, бо то дуже погана прикмета,— господар юрти може померти. Отже, за цим пильно слідкують, і неуважному… Ну, сам знаєш…
— Знаю,— відповів Олександр, спішуючись.
— А ще коли ввійдеш до юрти, то не озирайся по боках, а йди прямо до Батия, упади перед ним ниць і, простягнувши наперед руки, поцілуй між ними килим.
Олександр незворушно буркнув:
— Ну, а далі?
— Батия називай Саїн-ханом, тобто справедливим ханом… А вже далі — що Бог дасть… Я весь час буду при тобі… Ага, ще одно. Від ханського пригощення не відмовляйся. Що б тобі не подавали, їж і пий! Бо відмова — то найбільша образа.
Перед юртою на срібному стружії майорів білий ханський прапор і дев'ятихвостий туг, півколом стояла сотня туленгітів, а біля самого входу — великий гурт нойонів та інших ханських достойників. Десятки очей уп'ялися в невисоку, але гарно скроєну постать молодого орусутського коназа. Які дари привіз? Як він поведеться? Дари були багаті — вороної масті кінь, і багатий одяг, і срібний та золотий посуд, і орусутські гривні.
Олександр не вагався ні миті.
Пройшов крізь вогонь, низько вклонився кушу, що уособлював собою душі померлих Батиєвих предків, і рішуче повернув до юрти. Два привратники в малинових чапанах і лисячих малахаях відкинули перед ним важкий полог.
Князь високо підняв ногу і переступив через позолочений поріг.
Величезна юрта була повна людей — найближчих родичів і сподвижників Батия. Крізь відкритий шанрак — дірку на верху юрти для світла й виходу диму — вривалося золотим снопом яскраве сонячне проміння. Вся підлога була застелена пухкими килимами.
На почесному місці юрти — на торі — сидів Батий.
Олександр не дозволив собі роззиратися по боках, а прикипів поглядом до нічим не примітного чоловіка, вже немолодого, жовтолицього, вилицюватого, як і всі його співродичі, але з твердим поглядом вузьких чорних очей. Кажуть, бату означає по-монгольськи твердий. Ну що ж — характер, видно, у нього справді твердий. Про це говорять і його криваві діла, і твердий, пронизливий погляд. Як він проявиться по відношенню до нього, першого руського князя, що прибув в Орду з поклоном?
Батий був одягнутий скромно: простий чекмень, легкий шовковий пояс, на голові червоний кипчацький борик, оторочений хутром білки, на ногах — легкі літні ічиги з червоної шкіри з голубим орнаментом. І нічого зайвого — ні срібла, ні золота, ні коштовних камінців-самоцвітів.
Гордий був князь Олександр Ярославич, переможець шведів і хрестоносців, але свою гординю затиснув у кулаці — і бухнувся ниць перед Батиєм, бо потрібно було рятувати Русь. Простягнув наперед руки, як учив Доман, поцілував килим і, підвівши очі, голосно проказав:
— Десять тисяч літ Саїн-ханові, володареві багатьох народів!
Доман переклав. Батий виждав довгу хвилину, ніби сподівався підловити недосвідченого молодика на якій-небудь необачності, але той не підводився і не зводив з нього погляду.
— Встань, Іскандере, і сядь отут, біля мене,— нарешті промовив хан і показав на подушку по праву руку від себе. Це була висока честь. По юрті прошелестів нерозбірливий гомін, почулися вигуки задоволення — “дзе, дзе!”.
Олександр сів.
Батий повів пальцем, і бакаул, прислужник хана, налив із шкіряної саби[119][119] в срібний кумган якоїсь каламутної рідини. Підніс князеві.
— Пий, Іскандере, це кумис—улюблений напій монголів, подарований їм Високим Небом. — сказав Батий.
Олександр знав, що кумис — це заквашене дріжджами кобиляче або верблюдяче молоко, але ніколи не пив його і внутрішньо здригнувся від відрази. Глянув на кумган — чималий! Боже, як його випити, як проковтнути?
У ніс ударив кислуватий запах.
Підніс до рота і — ні живий ні мертвий — випив до дна, не переводячи подиху. Кумган віддав бакаулові, рукавом витер рота.
— Дякую, хане.
— Смачно?
— Дуже.
— Кумис — це напій здоров'я. Пий кумис, конязю, і ти завжди почуватимеш міць у тілі і бадьорість у душі,— задоволене сказав Батий. І враз посуворішав: — 3 чим прибув? Як здоров'я вітця твого, конязя Ярослава?
— Отець шле тобі найкращого скакуна зі своїх табунів, вовчу шубу, червоне князівське корзно, п'ятдесят гривнів і золотий та срібний посуд, щоб великий хан був завжди дужий та милостивий до Русі.
Він плеснув у долоні — і слуги внесли дари. Крізь відкритий полог юрти було видно красеня коня, якого тримали за вузду два конюші.
На якусь мить Батий затримав погляд на коневі, зиркнув на золото та срібло, а потім запитав:
— Чого Іскандер прибув сюди? Чого хоче конязь Ярослав? Чого він сам не прибув до мене?
— Отець хворіє, хане. Зовсім було зібрався в дорогу і раптом зліг. От і послав мене, щоб я засвідчив тобі його відданість.
— Ярослав — мудрий чоловік. Я слухаю тебе, Іскандере.
— Хане, ти заволодів Руссю. Але це обширна земля, якою не так просто управляти. Твої баскаки знають про це.
Батий перебив Олександра.
— Баскаки доносять, що орусути бунтують, повстають проти моїх людей, іноді убивають. Як це розуміти?
— Хане, бунтують смерди, простолюдини. Над ними має бути сильна князівська влада. А отець її не має. Наділи нею вітця, віддай під його руку завойовані тобою князівства — і він наведе там порядок.