Вогник – Максиму Рильському – Андрій Малишко

ВОГНИК

Максиму Рильському





До тих країв щоденно поїзди



Відходять від столичного перону,



Бери тютюн і вірші для їзди,



Хліб-сіль, тарань прив'ялено-солону,



Гачки й сачок, і вудочки складні



Та ще й нехитро зварену наживку –



І гайда в путь, бо літо в переджнивку



На плесо вод веде погожі дні.



Біліє там будиночок між трав,



Шумний, привітний, не якась обитель,



В ній друг мій любий здавна проживав,



Мудрець – у слові, у піснях – учитель.



Ну, словом кажучи, до тих країв



Свою я душу із піснями вів,



Свої гарячі радості й надії



І несповиті думи молодії.



Чи день, чи ніч, чи посвисти зав'юг,



А він мене чекав, великий друг.



Бувало, поле обів'є сльота,



І вже не літа гілка золота,



А ночі підосінньої година



Тебе зустріне з поїзда в ліску,



І ти бредеш по мокрому піску



На вогник той, немов мала дитина,



На вогник той, що жевріє в вікні,



І, тіні розганяючи лячні,



Тебе зове, як зірка понад світом,



Теплом людським і затишком-привітом.



А в хаті тій, лиш ставши на поріг,



Що написав чи тільки бачить міг, –



Клади дарунком друзям на помості,



В безжурний сміх Герасименка Кості



Чи в щиру мову, повну, як ріка,



Завзятого Олекси Десняка.



А вже в пізніші літа, по війні,



Тут коло друзів ширшало вдвійні,



Рибалки і співці прості, не пишні,



Вслухалися в слова Остапа Вишні,



В Довженкові роздум'я вогняні,



І сміх, і пісня, й дума не затаєна



Жила, цвіла, як червіньковий діл,



І Катерина рідна Миколаївна



Садила нас, як голубів, за стіл,



Немов журила, й ставила вишнівку



Чи й ще чогось рибалкам у мандрівку.



Неначе вчора, все отак було,



Привіти й жарти мов дзвеніли вчора,



На дворик той весни пливе тепло,



І тихий вечір, і ясінь прозора,



Тут інші люди за вікном живуть,



Та й інші друзі теж, напевне, в колі,



Бо вогник той крізь ночі каламуть



Усе горить, все блимає поволі,



Як я приходжу. Ніби із кімнати



Господар вийде гостя привітати,



Ласкаво-сивий стане на порозі



І руку дасть мандрівнику, мені.



Хай вам, Максиме, світить у дорозі,



У темний вечір, в хвищі чи в морозі,

Той щедрий вогник з ночі в Ірпені!

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: