Вогник (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) – Андрій Малишко

В вечірню годину, де в зорях долина.



Де вогником світиться дім,



Шумить під вікном молода тополина.



Неначе у серці моїм.







Там юність ходила у росах до хати



І жевріла цвітом вона,



Там батько не спить і задумалась мати,



Ота, що у світі одна.







Синів виростали, не зводили з ока.



Любили в житті над усе,



Шумить під вікном тополина висока,



Мов звісточку дальню несе.







А вогник їм сяє, мов спогад про сина,



Не все ж повертає назад.



І журиться вікнами наша хатина,



І шепче задумливий сад.







Та де б не ходив я в далекій дорозі,



В чужім чи у ріднім краю,



Я згадую вогник у тихій тривозі



І рідну хатину свою.







Бо дивляться в далеч засмучені очі,



Хоч тінь там моя промайне,



Бо світиться вогник у темнії ночі.



Мов кличе додому мене!















Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)



Вогник у рідній оселі… Там батько й мати в тривозі очікують сина чи доньку. Спочатку зі школи, з прогулянки, з першого побачення, потім — з далекої дороги. Всім, хто бачить той вогник, хто прямує до нього, кого він кличе, теплом зігрівається серце — їх там чекають, їх люблять, про них турбуються. Тож не можна забувати дороги до рідного дому, не можна не думати про найближчих людей — батька й матір, слід частіше відвідувати їх, надсилати звісточки, адже завжди вони вдивляються, чи не майне за вікном хоч тінь їхніх уже дорослих сина чи доньки, котрі для них завжди залишатимуться дітьми.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар