Кармалюк – Андрій Малишко

Він попросив…

– Га-га, ну й молодчина!

Митець же ти на брехні! –

Генерал

Аж сльози витер.

– Що б то за причина,

Не брав ані пістоль, ні самопал

Того невіру?

– Лихо з ним, одначе

Землі на гріб дала йому Сибір.

Знайшлася куля, вилита гаряче,

А вас лякають: чари! наговір!

Співають гості, шана всім однака,

Крізь іскри вин іде п'янка гульба.

Кларнет пискливо тягне краков'яка,

Мазурки плине повідь голуба.

Ішло за північ, пари кружеляли,

Іспите вин барильця немалі,

А за вікном гули снігів навали,

Долоньми хмар торкаючись землі.

В дворі гуляла хвища й холоднина,

Зірвала з петель двері у покій.

І раптом в зал ввійшла в снігу людина

В такій грозі, в метілі отакій.

Затихли гості, на смерть охололи,

Під стіл полізла лиса голова.

Тоді горбатий вихопив пістолі –

І раз і два! І постріл – раз і два!

А чоловік стряхнув сніжок з приполу,

Метнув бровою, не віддав уклін.

Горбатий скрикнув, кинув зброю долу.

– Це він! Це він! Я пізнаю, -це він!

У колі смраду, чванства і підлоти

Узяв пістоля до розкутих рук.

"Багато буде завтра в нас роботи,

Сказав і крикнув півнем Кармалюк.

А за вікном його стояли друзі

Повсталі кріпаки – одна рідня

Пожар червоний бивсь на виднокрузі,

Віщуючи прихід нового дня.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: