Солодка Даруся – Марія Матіос

– Матронка мала молока багато, то добре робила, що давала дитині. Життя – штука довга. Хто його знає, чим буде дитина годована в цьому житті? А від цицькового молока здоровіша рости буде.

– Так то так, Михайлику злотний, але видите, що си спричинило… А коли би була ваша ґаздинька слухала других ґаздинь, то, може, була би гостила ліпше…

***

…МАТРОНКА знайшлася на третю добу. Точніше, на третю добу Михайло знайшов її там… де три доби шукав, як рибу, – під камінням: у лузі.

Щось таке говорили по тому люди, що вона нібито поночі впала з дамби і пролежала увесь цей час без пам'яті в ямі, куди сільська громада тачками звозила непотріб.

Якщо по правді, то яма таки була доста велика. Але якщо іще правдивіше, то мало хто вірив, що Михайло не промацав ту яму до самого дна, коли сам шукав Матронку. Та й якої дідьчої мами було п'їланитися36 на дамбу, коли корови пасуться ближче до скалистого берега, на лузі, а дамба йде за лугом, та ще й відгороджена від пасовиська дротом і воринням? Або який любчик призначив їй здибання над самою водою, або з якою нечистою силою зналася, що понесло її увечір на дамбу, та ще коли чоловіка нема вдома. Матронка – скритна жінка. І яка біда її туди затягнула – лиш вона сама знає.

Навіть якщо ніхто з чоловіків у яму-сміттярку не зазирав, то Михайло вже точно…

Але що тільки на світі не буває. Жінка знайшлася, а корова, бачте, пропала без сліду. Як таке може бути? Якби корова розбилася, то корову би знайшли здохлу. Якби її взяла вода – то десь би з другого села дали знати, що сплила здохла корова. А так нема корови – як би й не було. Чудо – та й ґата37.

Так слово за словом переказували люди. А як воно сталося насправді – Бог його знає. Свідків не було. Село вгомонилося скоро: кожен має свою біду у своїй хаті. А тут ще таке – нова влада селом спацірує та лиш кров холодить у жилах.

А що знайшлася жінка – то добре: на один ліжник їмості менше, та на один гріб на цвинтарі ширше.

– …Не хочу грішити, кумко-любко, але здаєми'ся, що з тою Матронкою щось нечисте замішано… Таке може бути, що відьма вона, кумко, хоч з вигляду дуже лагідна і робітна дуже… Може, вона перекидалася тої ночі з людини у відьму, а потому назад у жінку, а її хто застав при тому, а то, боронь Боже, комусь видіти, як з відьми людина робиться… І може, тому таке ся причинило… може, вона десь лісом ночами лазила на збіговисько їхнє відьомське. Ми ж не знаємо, хто її мама-тато. Може, були нечистої крови? Якби на неї ззаду увечір подивитися – то, може, там самі кишки та нутрощі.

– Певно, того той Михайло такий, як би угорілий. Пам'ятаєте, такий самий заморочений був Іван з Кінашки. Але його била кагла сливовими дровами. А нема нічого гіршого на голову, як угар від сливових дров. Добре, що Івана знайшла його жінка. А якби жінка не вернулася під ранок від того свого любаса, то втратила би була і чоловіка, і любаса. Бо то таке. Любас любить молодицю, коли вона шлюбного чоловіка має. А як не має-то й любас уже дивиться в другий бік.

– Що вам скажу, Паютко… Наговорили ви тут три міхи і двоє бесаг чуда. Лиш не знати, де брехня, а де правда. Я вже забула, з чого ви починали… Правду кажете, все може бути. Але на відьму вона не виглядна. Не виглядна – і фертик38. Абих так здорова була, але даю вам голову на відтин, що вона не відьма. У відьом лице завсігди червоне, а в неї таке, як би сметаною поверх воску змащене. Малокрівниця вона якась, а не відьма…

…Михайло не дав нікому, навіть сільській знахарці Фулячці, оглянути жінку: Матронка була дуже побита. Так, нібито вона не з висоти падала, а били її буками чи батогами по всьому тілу, особливо по спині і ногах: великі синці і підсіла кров розлилися по біленькому тілу, як гнилі падалиці в саду. Пальці у неї були такі, немовби їх кліщами тиснули або били камінням. Груди спрутило39 від надлишку довго незціджуваного і запеклого молока, потім ударила гарячка і трималася тиждень, а далі молоко в грудях геть-чисто перегоріло – і почав Михайло привчати дитину до молока коров'ячого і до всього решти їстівного.

Довший час Матронка лежала нерухомо на ліжкові під вікном і німувала. Дивилася то в шибу, то в стелю, зрідка голосно зітхала, мовчки хрестилася і знову мовчала. Може, з Михайлом говорила більше, але ніхто того не чув. А хто приходив навідати Матронку – заставав одну і ту ж картину: раз по раз зітхаюча на постелі жінка, підперта зусібіч подушками, із складеними до хресту пучками пальців і мовчазний Михайло з дитиною на руках.

– Що то є, кумко, коли чоловік не знає другої жінки, – то ладен своїй у сраку дути! Ви подивіться лишень на нашого Михайла! Геть чисто утратив чоловік голову, відколи Матронка пропадала. Запустив роботи, на люди не показується, лиш жінку з дитиною пазить, так нібито ніхто до нього не мав гризоти. Ще дивіться, через таку любу'40згине чоловік.

– Агій, на вас, кумо, таке дурне прийшло вам у голову! Що ота люба не одного загубила, то це правда, але ж то не якась фойда, а вінчана жінка! А що би ви хотіли, коли вона така слабонька, си-и-и-ирота-небога? Чи то блуд який вхопив її тої ночі, чи Бог його знає, що воно таке спричинилося? Самі видите, терплять обоє – а біду на люде не виносять.

– А що його на люде виносити?Якби щось добре… а то ж одна болиголова…

– Е-е-е… казали оногде старі люде: не можна так дуже любитися, як ці двоє любилися, – на людей не зважали… бо ніхто, навіть Бог, не любить, коли людина жиє – і лиш тілько тішиться. Людина, поки на землі, мусить страждати. А на небесах буде тішитися.

– Поки будете на небеса йти – там можуть уже всю втіху розібрати по інших людях. Так що тішитися треба, поки живий. Але що вам хочу казати… хіба ці двоє що лихе людям зробили?! Та й молоді вони ще дуже… мають коли попоїсти всякої біди. Зарано вони покарані, зарано. Чи гріхи чиї відбувають? Воно то таке… гріх іде за людиною із сьомого коліна. Так що не думайте собі, кумо, що то так все просто.

– Людина, коли щаслива, – вона гонорова. Інших недобачає. Думає, що Бога за бороду злапала. А то Бог її на своєму гачку тримає… А людині, токмо, щасливій, треба видіти всіх. І всі тебе мусять видіти. Тоді всі рівні. А ці двоє хотіли бути вищі.

– Хоч і дурне, кумко, кажете, але то є істинна житейська правда… А коли вже по великій правді, то, як на те пішло, нічого ці двоє не хотіли… хіба що хотіли бути окремішними від усього. А воно так не виходить.

***

…МИХАЙЛО ВИХОДЖУВАВ Матронку літо, осінь і цілу зиму.

Поїв молоками-медами,

вигрівав шкірками молочних собачат,

відпарював у настоях арніки і валер'янки,

натирав борсуковим салом

і обвивав свинською оболонкою.

А що вже нічого не давав робити – то раз.

Щоб люди менше докучали підгляданнями та розпитуваннями, він навіть поміняв круг обори дрантивий паркан на глухий, чим викликав чергове невдоволення молодиць, що любили зирити на чужі обійстя, як не завжди любили зазирати у власні чавуни.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: