Солодка Даруся – Марія Матіос

– Діправди, правду кажете, кумко Маріко. Вона спорила з самим Богом. З непокритою головою часом по селу ходила.

– Але, жінки, до церкви непокритою не ходила.

– Але ж спорила з Богом!

– Щось тобі, дочко таке розкажу, що нікому ще не казала. Але скоро буду вмирати, то мушу виговоритися. Пам 'ятаєш, уже тому є пару років, як бездітна Калинячка вмирала? Мучилася перед смертю страшно – спокійнитися ніяк не годна була. То також: все гріхи. Людські маєтки не давали їй легкої смерти. Як забирали перед войною людей із села у світ, то вона в усіх коморах ревізію робила – і понабирала, як бідний на Великдень коло церкви. А то ж маєтки проплакані. Їхні господарі мало хто назад вернувся. Усі там у світах смерть свою познаходили, а кому й вертатися не можна було, а вже як було можна – то не було кому. Калинячка своїх дітей не мала, то взяла вона собі годованку. І що ти думаєш, дочко? Калинячка годованці чужі – крадені – сорочки у віно дала, думала, що люди забули, чиї то сорочки. Люди, може, й забули. Але Бог усе видить і все пам'ятає. То та годованка-приймачка скидала всі свої діти ще до трьох місяців, як кобила неугодного йому вершника. Гріхи за не свою маму відбувала. І тоже вийшла порожна, як діряве відро, вік свій доживати.

А Калинячка, покійниця, тогди і мене на то дурне підбивала. Каже, ходім, товаришко, а ми собі замолоду удвох товаришували, ходім та заберемо лиш сорочки. Однако їх ґаздині не вернуться. Ніхто й знати не буде. Там такі, каже, сорочки, а хустки, Боже праведний, -трьох любчиків ще до завтра будеш мати. Але мені Бог дав розум не піти… Та й любчиків мені не треба було.

– … О, що ті маскалі лиха межи людьми наробили, най Бог боронить!

– Всякої було, кумко… І добро, і лихо робили. Я то ще пам 'ятаю, яку сороковім році прийшли перші маскалі.

Кумко, скажу вам по секрету, бо я вже стара, то можу тепер усі секрети розказати… То скажу вам, кумко, що так ті маскалі файно наших жінок просили, що легше було їм дати, як відказати. І що ви думаєте – ми давали потрохи, бо свій так файно не запросить.

– Що правда – то правда. І мене не один просив, але таки упросив лиш один. А другі маскалі, ті, що прийшли уже по войні, вже май просили менше. Вони більше пужали наших жінок сибірями… І що мали робити бідні жінки? Ади, цей Петрюк, що коло кузні жиє, ви думаєте Петрюків син? Скапеніський Дідушенко, запалася би йому могила, який був поганий та скілько людей вибив. А думаєте, чого у цего Петрюка молодшого дитина калічка? За татові гріхи, Дідушенкові. Ци з одного він тут каліку зробив?

– Бабко, а що, ця наша солодка Даруся від роду така німа та дурна?

– Не від роду – від судьби. Але вона не дурна, внучку, то люди думають, що вона дурна, бо не така, як усі. А я так не думаю… Та й не винна вона ні в чому. Але така судьба в неї. Тобі то ще знати рано. Виростеш – я тобі все уповім. Як дожию…

– Видите, Марійо, ви тут усе знаєте, бо в сусідстві які роки жиєте… Якби той Іван Цвичок не убрався був у воєнну форму та у то галіфе, усе було би добре.

– Може, й так, а може, й ні. Він не знав. Та й ніхто не міг знати.

– Але хтось міг сказати. Ви могли сказати, Марійо…

– Усього сказати не годен, навіть коли б хотів. Та й ніхто не хоче мішатися в друге життя. Але з другого боку, дивіться, виходять хлопці з армії, ідуть по селу у воєнній формі – і нічого Дарусі ніколи не було.

– Так то по селу вони ходили, а Цвичок став перед її очі. А він уже був їй, як рідний, то й збоялася, певно, його виду. Що ви думаєте собі, певно, що вона згадала давнє, коли таке з нею приключилося. А шкода… Я вже думала, що хоч трохи полегша бідній дівчині хоч на старість буде від Івана. А так, сирота, хто її догляне, як ми, Марійо вивмираємо? Вже ближиться нам до Йорчихи дорога.

– Ох, кумко-любко, Васютко злотна… Життя – то трояка ружа, казала колись моя свекруха, дай їй царство небесне. А я молода – дурна була. Думаю, таке каже, у очах їй троїться, чи що… А вона каже: невісточко, ти думаєш, що ружа ружевий колір має. А воно ні. На то вона трояка ся називає. Так і життя. То чорне тобі покажеться, то жовте, а там, дивися, загориться червоним. Ніколи не знаєш, яку барву завтра уздриш. Чекаєш одної, а воно тобі показує другу. Ох, довго думав Бог, аби людям усякі кари попридумувати. Довго і добре думав, кумо. А ми і не знаємо, за що…

7 лютого – 7 березня 2002, Київ – Конопківка на Тернопільщині

3-10 січня 2003, Київ

13 жовтня 2002 – 4 травня 2003, Київ – Гута на Івано-Франківщині

Примітки

1 Георгіни (розм.) – жоржини. На Буковині георгіна – це не русизм. Є навіть таке жіноче ім'я.

2 Дримба – гуцульський губний музичний інструмент.

3 Дямба (зневаж.) – рот.

4 Чір (діал.) – собача їжа, каша.

5 Кавальчик (діал.) – маленький шматочок.

6 Мольфарити (діал.) – чаклувати.

7 Фалди (діал.) – складки.

8 Веремінність (діал.) – вагітність.

9 Дріб (діал.) – вівці.

10 Чипіти (діал.) – бути нахиленим.

11Слоняти (діал.) – присипляти.

12 Primar (рум.) – сільський голова, двірник.

13 Вадитися (діал.) – сваритися, сперечатися.

14 Romania mare (рум.) – велика Румунія.

15 Granicer (рум.) – прикордонник.

16 Шпаровитий (діал.) – винахідливий, метикуватий.

17 Міщулик (діал.) – мішечок.

18 Сардак (діал.) – верхній вовняний гуцульський одяг.

19 Кучерявий (перенос, знач.) – напідпитку.

20 Kobita (польс.) – жінка, любка.

21 Ґаліція (розм.) – Галичина.

22 Каламітний (діал.) – заводій.

23 Крішечка (діал.) – дрібка.

24 Половик (діал.) – яструб.

25 Мерша (діал.) – мертвечина.

26 Сороківники (простон.) – побиття сорока буковими палицями.

27 Vorbiti romaneste! (рум.) – Говоріть румунською!

28 Domnul (рум.) – пан.

29 Нафта (розм.) – гас.

30 Траджувати (діал.) – нести, переміщати.

31 Флинькати (діал.) – плакати, схлипувати.

32 Вироб'єки (діал.) – взуття, святкові постоли з телячої шкіри

33 Мняцканий (діал.) – зімнутий, непрасований.

34 Каламотити (діал.) – крутити, колотити.

35 Глагоїти (діал.) – заспокоювати.

36 П'їланитися (діал.) – лізти, дертися.

37 Ґата (рум.) – по всьому.

38 Фертик (діал.) – по всьому.

39 Спрутити (діал.) – напнути.

40 Люба (діал.) – кохання.

41 Каня, половгік (діал.) – яструб.

42 Первий (діал.) – двоюрідний.

43 (рум., зверт.) – пані.

44 Рупцак (діал.) – рюкзак.

45 Верстак (діал.) – ровесник.

46 Колітка (діал.) – замок.

47 Возниця (діал.) – дерев'яна споруда для коптіння м'яса димом.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: