Наступна неділя після місяця без Тебе
Я думаю, що кожному з нас вигідний стрес чекання, самообману, розпачу. Будь-яке душевне потрясіння, непрогнозоване хвилювання — це електричний струм для вразливої душі. Як правило, такий струм не вбиває, а лише струшує приспану енергію, стимулює до життя заржавілі сили волі.
Встаєш вранці — і не віриш: те, що було вчора, — було з тобою.
Залишається неясне відчуття туману.
Запаморочення.
Чарів.
І легкої досади, що це таки було.
Хтозна, якою я б стала, коли б мене не вдаряло струмом…
28 вересня 199…
Мені байдуже, що про мене думають інші. Коли я вперше зрозуміла це — помацала чоло.
А потім сказала собі: так думають егоїсти.
Я таки егоїстка, якщо так довго люблю одного і того самого негідника й падлюку. І чим менше він подає мені знаків уваги — тим більшою падлюжницею стаю сама для себе.
Після такого відкриття і справді доводиться мацати собі чоло і не дозволяти, щоб його мацали інші (чоло тобто)…
Але моє внутрішнє життя за такими парканами і забралами, що я можу прикидатися, якою завгодно відьмою і жодне каяття не навідається до мене. Бо я — егоїстка. І мене не обходить, як плює і чхає на мене світ. Так, як я плюю собі в душу цим виснажливим багаторічним романом… Мене не зможе переплюнути навіть верблюд.
Байдуже. Як байдуже до зламаного дерева чи всіх отих, що минають мене день у день у великому місті, а «добридень» сказати нікому.
17жовтня 200…
Він так дістав мене своїм катуванням, що я вирішила відомстити.
Учора я почала полювання за одним чоловіком. Мені стало цікаво, чи зможу я його вполювати.
20жовтня 200…
Він, очевидно, відчув — і дуже пручається. Я таке бачу вперше: чоловік опирається жінці, яка явно провокує його на лямур.
Розпалює?
Побачимо, хто кого.
22 жовтня
Але навіщо він мені, коли я в собі не відчуваю жодного поруху плоті, окрім чіткого розрахунку і думки про помсту іншому?
27 жовтня
Я знаю, чому я його добиваюся. Це не лише жага помсти. І в жодному разі — не бажання новизни. Я хочу спізнати байдужу пристрасть, силувану. Щоб зрозуміти, чим вона відрізняється від спонтанної. Я доб'юся свого.
28 жовтня
Крига скресла?
Він дивився в очі так, щоя забула все, пов'язане з іншим.
У мене почалися ознаки склерозу.
7 грудня
Найбільша безбожниця, я відтепер навіки запам'ятаю, що 7 грудня — день великомучениці Катерини.
Чоловіки — вони мастаки інтриги не менші, аніж хвалені, завжди інтуїтивні жінки.
…Я помилилася у своїй здобичі.
Чоловік був такий ніжний, що, ледь доторкнувшись до нього, я зрозуміла свою погибель. Він пестив мене так, ніби ворожив.
А прощаючись, хитро запитав:
— Навіщо ти гралася зі мною? Це ж небезпечно для тебе. Ти в пастці.
Я не хотіла визнати, що програла, але відчула, що він мене зачепив.
15 грудня
Тепер я рискаю, мов тигриця. Я шукаю зустрічі з ним.
Він мене знов уникає.
20 січня наступного року
…Учора за столом він плеснув мені в обличчя склянку горілки:
— Ти сука. Ти спиш зі мною, а хочеш іншого. Хто в тебе є?
У мене нема нікого, але як йому про це сказати? У мене нема навіть того, хто іще не так давно був.
Він не озивався півроку.
Що я йому зробила???
Є лише спогад-хвороба: чоловік, що спить по діагоналі ліжка й одною рукою тримає мою грудь. А на годиннику — завжди третя ранку.
25 серпня
І я таки сука, бо, коли впольований мною чоловік хряснув дверима, я завила так, що жодна чотиринога не могла б зрівнятися.
Я думаю, що зачепила його і я. Та він надто розумний, щоб не міг відчути, що.став іграшкою в моїх руках через зовсім іншого чоловіка. Бо все в мені закрилося до нього, скам'яніло.
Безглузде полювання чи гонитва за силуваною пристрастю закінчилася драматично для самого мисливця. І яка тоді користь із полювання?!
26 серпня 200…
У нас на роботі новий шеф. Сьогодні він викликав до себе по черзі всіх співробітників.
Коли я причинила двері і сказала «доброго ранку», пін одразу почав роздягати мене. Різко скинув сукню, розпустив по плечах волосся, розшнурував босоніжки — і не одягаючи і не давши одягтися, покликав до журнального столика. Далі він мовчки уклав мене навзнак, іміряв з голови до ніг і лиш усміхнувся кутиком губів.
Він пожирав мене очима з апетитом пересиченого самця.
— А тепер розкажіть детально про себе, — майже попросив, але голос його звучав іронічно-поблажливо. Мені здалося, що він усе про мене вже знає, а тепер лише звіряє свої знання з моїм лепетом.
…Так я й вийшла з кабінету шефа роздягнутою, пройшовши мало не крізь стрій тих, хто чекав на цю ж процедуру в приймальні.
Якщо нашому новому шефові загрожує якась хвороба, то явно не хвороба очей. Очі у нього орудують краще, ніж руки.
Усі чоловіки такі — вони роздягають жінку очима швидше, аніж вона встигне привітатися.
…Одяг, у якому я заходила в кабінет шефа, сховала подалі з очей. Він видається мені оскверненим, хоча до нього не доторкнулася чужа рука.
Цікаво, чи є спосіб уникнути подібних роздягань, коли ти жінка і до того ж — не кікімора?
***
Зателефонував О.О. Каже, скучив.
Час від часу він нагадує телефонним дзвінком про себе, проте ненав'язливо і не дуже переконливо.
Скучив…
І вірю, й ні. Бо ні за чим скучати.
За чим скучати?
По молодості розтратив сили з лярвами… Тепер хоче жалості від мене. А може, боїться сутінків самотності?
А хто пожаліє мене в моїх сутінках?
Через кілька днів
Після легкої вечері ми лежали з 0.0. на підлозі. У каміні палахкотів вогонь. З телевізора розказували останні новини. Було затишно і спокійно.
І ми лежали — як після великої роботи: ліниві і майже німі.
Я заплітала своє волосся з волосками з його грудей.
Невинно цілувала.
Але цього робити не могла.
І в мені не здригнулася ані крапля крові.
У ньому також.
Ми так і позасинали на оленячих хутрах, обнявшись, як брат із сестрою, і проспали до пізнього ранку. Прокинувшись, засміялися і поцілували одне одного. Хто в таке повірить?!!
13 січня 200…
Я кілька разів поривалася обірвати ці записи. Навіть хотіла спалити. Але в якусь мить зрозуміла, що це, може, моє спасіння — ця давня забавка фіксувати своє непутнє життя. Іноді мені здається, що я його просвистую в чотири пальці.
15 січня
Якби він знав, скільки він важить у моєму житті, він таки покинув би своє дурне місто і ще дурнішу роботу, всіх своїх молодих коханок, пригнався би, ніби вчаділий, влігся би на коліна і згадував би, чи жалівся.
А чому я хочу, щоб він жалівся? Хай би ганяв за мною по квартирі, злягався на підлозі, сміявся, сварився. Та хай би мовчав.
А чому мовчав? Без нього й так навколо мене панує суцільне мовчання. Навіщо мовчання удвох?
Наступного дня
Не можу сама собі пояснити, навіщо він мені…
Сказати, що він мені потрібен просто як мужчина, чоловік, самець — не можу. Я не потребую цього стільки, щоб перейматися цим на повному серйозі.
А що ж тоді?
Чого я потребую?
Я ж погамувала тілесну спрагу із ним.
Врешті, я наговорилася на два життя наперед з іншими. Люди живуть бік-о-бік і стільки не мають душевного зв'язку із іншим, як мали ми за короткі зустрічі.
Наш час із ним спресований так, як гіпсокартон.
Але ж удариш силою плеча — розлетиться — і не зогледишся, і не здокупиш.
То навіщо все-таки він мені?
Цвяхи я вмію прибивати сама. Зрештою, найняти чоловіка для такої непильної роботи — також не проблема.
Дітей ми народжувати вже не зможемо.
Спілкування я не позбавлена.
То чому мене так мучить його не-присутність біля мене?
Чому зазираю в щілини, як ворона в кістку,
з-під дивана вимітаю пилюку віником, а не витягую пилососом: а раптом там причаївся він?
Боюся його поранити?
Через це нерозуміння почуваю себе винною.
Міра моєї вини — вона яка, цікаво, з точки зору юриспруденції?
Бажання?
А що таке бажання жінки, сфокусоване на особі, якої вона добивається? Сублімація?
Але ж я його добилася. Геть зовсім. Бо він не раз і сам умирає від багатства наших розкошів. Я це чую серцем.
Фройд відпочиває?
***
Учора він нарешті зателефонував.
Зробив мені милість за багато часу. Мабуть, він знайомий з теорією мертвих мов. Не користуєшся — вона відмирає.
Він боїться вмерти?
А що сказав, собака? Що сказав?!