Щоденник страченої – Марія Матіос

А потім сказала собі: так думають егоїсти.

Я таки егоїстка, якщо так довго люблю одного і того самого негідника й падлюку. І чим менше він подає мені знаків уваги — тим більшою падлюжницею стаю сама для себе.

Після такого відкриття і справді доводиться мацати собі чоло і не дозволяти, щоб його мацали інші (чоло тобто)…

Але моє внутрішнє життя за такими парканами і забралами, що я можу прикидатися, якою завгодно відьмою і жодне каяття не навідається до мене. Бо я — егоїстка. І мене не обходить, як плює і чхає на мене світ. Так, як я плюю собі в душу цим виснажливим багаторічним романом… Мене не зможе переплюнути навіть верблюд.

Байдуже. Як байдуже до зламаного дерева чи всіх отих, що минають мене день у день у великому місті, а «добридень» сказати нікому.

17жовтня 200…

Він так дістав мене своїм катуванням, що я вирішила відомстити.

Учора я почала полювання за одним чоловіком. Мені стало цікаво, чи зможу я його вполювати.

20жовтня 200…

Він, очевидно, відчув — і дуже пручається. Я таке бачу вперше: чоловік опирається жінці, яка явно провокує його на лямур.

Розпалює?

Побачимо, хто кого.

22 жовтня

Але навіщо він мені, коли я в собі не відчуваю жодного поруху плоті, окрім чіткого розрахунку і думки про помсту іншому?

27 жовтня

Я знаю, чому я його добиваюся. Це не лише жага помсти. І в жодному разі — не бажання новизни. Я хочу спізнати байдужу пристрасть, силувану. Щоб зрозуміти, чим вона відрізняється від спонтанної. Я доб'юся свого.

28 жовтня

Крига скресла?

Він дивився в очі так, щоя забула все, пов'язане з іншим.

У мене почалися ознаки склерозу.

7 грудня

Найбільша безбожниця, я відтепер навіки запам'ятаю, що 7 грудня — день великомучениці Катерини.

Чоловіки — вони мастаки інтриги не менші, аніж хвалені, завжди інтуїтивні жінки.

…Я помилилася у своїй здобичі.

Чоловік був такий ніжний, що, ледь доторкнувшись до нього, я зрозуміла свою погибель. Він пестив мене так, ніби ворожив.

А прощаючись, хитро запитав:

— Навіщо ти гралася зі мною? Це ж небезпечно для тебе. Ти в пастці.

Я не хотіла визнати, що програла, але відчула, що він мене зачепив.

15 грудня

Тепер я рискаю, мов тигриця. Я шукаю зустрічі з ним.

Він мене знов уникає.

20 січня наступного року

…Учора за столом він плеснув мені в обличчя склянку горілки:

— Ти сука. Ти спиш зі мною, а хочеш іншого. Хто в тебе є?

У мене нема нікого, але як йому про це сказати? У мене нема навіть того, хто іще не так давно був.

Він не озивався півроку.

Що я йому зробила???

Є лише спогад-хвороба: чоловік, що спить по діагоналі ліжка й одною рукою тримає мою грудь. А на годиннику — завжди третя ранку.

25 серпня

І я таки сука, бо, коли впольований мною чоловік хряснув дверима, я завила так, що жодна чотиринога не могла б зрівнятися.

Я думаю, що зачепила його і я. Та він надто розумний, щоб не міг відчути, що.став іграшкою в моїх руках через зовсім іншого чоловіка. Бо все в мені закрилося до нього, скам'яніло.

Безглузде полювання чи гонитва за силуваною пристрастю закінчилася драматично для самого мисливця. І яка тоді користь із полювання?!

26 серпня 200…

У нас на роботі новий шеф. Сьогодні він викликав до себе по черзі всіх співробітників.

Коли я причинила двері і сказала «доброго ранку», пін одразу почав роздягати мене. Різко скинув сукню, розпустив по плечах волосся, розшнурував босоніжки — і не одягаючи і не давши одягтися, покликав до журнального столика. Далі він мовчки уклав мене навзнак, іміряв з голови до ніг і лиш усміхнувся кутиком губів.

Він пожирав мене очима з апетитом пересиченого самця.

— А тепер розкажіть детально про себе, — майже попросив, але голос його звучав іронічно-поблажливо. Мені здалося, що він усе про мене вже знає, а тепер лише звіряє свої знання з моїм лепетом.

…Так я й вийшла з кабінету шефа роздягнутою, пройшовши мало не крізь стрій тих, хто чекав на цю ж процедуру в приймальні.

Якщо нашому новому шефові загрожує якась хвороба, то явно не хвороба очей. Очі у нього орудують краще, ніж руки.

Усі чоловіки такі — вони роздягають жінку очима швидше, аніж вона встигне привітатися.

…Одяг, у якому я заходила в кабінет шефа, сховала подалі з очей. Він видається мені оскверненим, хоча до нього не доторкнулася чужа рука.

Цікаво, чи є спосіб уникнути подібних роздягань, коли ти жінка і до того ж — не кікімора?

***

Зателефонував О.О. Каже, скучив.

Час від часу він нагадує телефонним дзвінком про себе, проте ненав'язливо і не дуже переконливо.

Скучив…

І вірю, й ні. Бо ні за чим скучати.

За чим скучати?

По молодості розтратив сили з лярвами… Тепер хоче жалості від мене. А може, боїться сутінків самотності?

А хто пожаліє мене в моїх сутінках?

Через кілька днів

Після легкої вечері ми лежали з 0.0. на підлозі. У каміні палахкотів вогонь. З телевізора розказували останні новини. Було затишно і спокійно.

І ми лежали — як після великої роботи: ліниві і майже німі.

Я заплітала своє волосся з волосками з його грудей.

Невинно цілувала.

Але цього робити не могла.

І в мені не здригнулася ані крапля крові.

У ньому також.

Ми так і позасинали на оленячих хутрах, обнявшись, як брат із сестрою, і проспали до пізнього ранку. Прокинувшись, засміялися і поцілували одне одного. Хто в таке повірить?!!

13 січня 200…

Я кілька разів поривалася обірвати ці записи. Навіть хотіла спалити. Але в якусь мить зрозуміла, що це, може, моє спасіння — ця давня забавка фіксувати своє непутнє життя. Іноді мені здається, що я його просвистую в чотири пальці.

15 січня

Якби він знав, скільки він важить у моєму житті, він таки покинув би своє дурне місто і ще дурнішу роботу, всіх своїх молодих коханок, пригнався би, ніби вчаділий, влігся би на коліна і згадував би, чи жалівся.

А чому я хочу, щоб він жалівся? Хай би ганяв за мною по квартирі, злягався на підлозі, сміявся, сварився. Та хай би мовчав.

А чому мовчав? Без нього й так навколо мене панує суцільне мовчання. Навіщо мовчання удвох?

Наступного дня

Не можу сама собі пояснити, навіщо він мені…

Сказати, що він мені потрібен просто як мужчина, чоловік, самець — не можу. Я не потребую цього стільки, щоб перейматися цим на повному серйозі.

А що ж тоді?

Чого я потребую?

Я ж погамувала тілесну спрагу із ним.

Врешті, я наговорилася на два життя наперед з іншими. Люди живуть бік-о-бік і стільки не мають душевного зв'язку із іншим, як мали ми за короткі зустрічі.

Наш час із ним спресований так, як гіпсокартон.

Але ж удариш силою плеча — розлетиться — і не зогледишся, і не здокупиш.

То навіщо все-таки він мені?

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: