Майже ніколи не навпаки – Марія Матіос

Двічі прогнав кухарку до печі.

Уже й нагримав на сусідку Катерину, яка, як здалося Дячукові, занадто повільно миє посуд.

А молоді, що сиділи на своєму місці під образом Божим, по центру шопи, все не кликали тата до незмінного після шлюбної ночі ритуалу.

Молодий, відвернувшись до молодої спиною, довший час голосно, так голосно, що його чуло все жваве від веселощів весілля, торгувався з Маковієм Томнюком за дві пражини полонини на Маґурі. Нібито для цього не буде іншого місця й часу.

Гаврило на якусь мить навіть зачув у собі злість. Бо де то хто видів таке на гуцульському весіллі, щоби молодий, прилюдно не подякувавши батькові за незайману доньку, клопотав про ґешефт, а не про свій гонор?! То ж не по-християнськи!

Але, з іншого боку, втихомирює сам себе Гаврило, може, воно й краще, що зять відтягує цю наймилішу для батька хвилину? Може, це ліпше, бо хай чують усі весільні гості, який шпаровитий {{ Шпаровитий (діал.) — удатливий. }} ґазда прийшов у Гаврилову хату.

Бо бачте, навіть за весільним столом, навіть після першого зачину молодої, він думає про примноження господарки?

Бачте, на очах у всього чесного люду, навіть на власному весіллі дбає про родинне багатство!

А подякувати татові — ось зараз подякує, бо вже береться правою рукою за дерев'яний келишок, заздалегідь, як годиться за звичаєм, покладений для цього на стіл самим молодим.

Філігранно акуратний, вигадливо різьблений та ще більш вигадливо оздоблений білими пацьорками, розміром на три чверті вказівного пальця келишок із дерева м'якої породи красується зараз перед очима молодого на оздобленому такими ж чисто білими пацьорками підносі.

Він лише на перший погляд звичайний.

Насправді келишок має простий, але водночас бездоганно винахідливий секрет, від розкритої таємниці якого залежить майбутнє сьогоднішньої княгині.

Такий дерев'яний келишок із секретним дном розказує весільним гостям про молоду без слів, пояснень, подяк чи криків. Бо цей келишок — скромний витвір рук котрогось із знаменитих майстрів різьби — єдиний привселюдний показник честі чи безчестя молодої. Її цноти й невинності. Одноразового прижиттєвого торжества і єдиної досмертної вищості дівчини-жінки над чоловіком.

Це коротке торжество, ця миттєва вищість в одному — в доказові її безсумнівної чесності чи привселюдного безчестя.

На людях підтверджена молодим честь його дружини підтверджує не стільки гонор сьогоднішньої молодої, скільки гордість і честь її батьків.

А ці два поняття — гонор і честь — для патріархальної й надміру забобонної гірської людини важать не менше, ніж маєтки й статки.

О, так! Той, хто перший придумав цей хитрий у своїй бездоганності келишок, очевидно, був великим майстром інтриги й фантазії.

Ба, навіть, трішки єзуїтом чи, може, затаєним катом.

А може, смертельно ображеним самолюбом…

Адже та довжелезна мить, якій передувала розв'язка найважливішої весільної інтриги, декому в цих горах коштувала навіть життя — не те що здоров'я.

Скільки в цих краях поломилося людських язиків, а скільки їх почервоніло чи спухло від бесід про цілий чи дірявий весільний келишок!

Скільки потоків сліз пролилося мамами, привселюдно спаплюжених зятями!

Скільки нелічених буків-палиць відміряно приниженими татами спинам мамів, публічно зганьблених їхніх дочок!

Скільки кулаків дісталося їхнім донькам-нареченим від чоловіків, на яких також падала половина ганьби від ганьби їхніх молодих дружин!

А секрет келишка був простий, як усе на світі. Секрет був захований… у дні.

Адже старосвітський гуцульський звичай приписував: наступного дня після першої шлюбної ночі, в присутності всіх весільних гостей старший весільний батько оголошує почесний тост молодого. Тост-подяку батькові молодої.

Батько молодої підходить до столу, за яким сидять молоді. Молодий правою рукою бере дерев'яний келишок, вказівним пальцем закриваючи дно, а весільний батько тимчасом наливає в келишок горілку по самі вінця. Молодий зі словами: «П'ю до вас, тату» перехиляє келишок, не відпускаючи пальця від дна. Після того кладе келих на стіл, так само не відпускаючи пальця. А старший весільний батько знову наливає по вінця.

І ось отут настає найвища мить ритуалу.

Молодий, перехиляючись через стіл, зі словами «будьте здорові, тату!» подає батькові молодої наповнений келишок, тепер уже цілком прибираючи свою руку.

В цю мить весільна шопа стає схожа на залу, в якій лежить покійник.

Раптово падає така тиша, що чути як булькає узвар у чиємусь горлі чи кукурікає півень надворі.

Шиї весільних гостей видовжуються, як гусячі вола.

Лише хіба що для настрою, а може, для підтримання напруги, бубніст коли-не-коли вдаряє в натягнуту спину бубна.

Під такий акомпанемент тиші й зледачілого бубна, батько молодої різко перехиляє келих.

І в залежності від того, якою для нареченого була весільна ніч, реагує й наповнений горілкою келих.

Якщо наречена була незаймана, молодий вибирав для подяки її батькові келишок… із цілим дном.

Але якщо цнота її порушена… тоді в дію вступав отой єзуїтський секрет весільного ритуалу.

Для цього, за звичаєм, у коморі батька біля цілого стояв іще один келишок, дерев'яне дно якого мало невидимий для ока отвір. Таку собі мініатюрну дірочку, через яку при потребі могла текти рідина. Як підтвердження того, що молодий узяв собі за жінку ту, в якої «дно» просвердлили до нього.

Адже після першої ночі молодий заходив у комору, забирав обидва келихи й потрібний йому клав перед себе на стіл, до останньої хвилини тримаючи таємницю про честь чи безчестя своєї, як правило, юної дружини.

…ОТОЖ СТОЇТЬ розчервонілий Гаврило Дячук очима до свого зятя — і приємна нетерплячка холодить його звеселілі груди. Він жадібно ловить очима таке ж жадібне, але повільне напруження зятевого борлака. Бо той п'є горілку так, ніби це робить уперше. Ніби смакує майовий мед, а не люту слив'янку.

А тоді зять різко опускає келишок на стіл, не прибираючи пальця із дна, і широко всміхається до Гаврила.

Старший весільний батько дуже повільно, так ніби цідить, а не наливає, наповнює горілкою келих по самі вінця.

— Будьте здорові, тату! — мало не зривається на крик небагатослівний до цього часу молодий і сам поволі підносить Гаврилові до рота келих, не відпускаючи пальця від дна.

Дячук переймає келих біля самих губів, на радощах обхоплює його цілою долонею — і відпущене рукою молодого дно несподівано проривається тонкою, але безперервною цівкою горілки так, як раптово проривається небо в час літнього короткочасного дощу-раптівки.

Іще не збагнувши жаху цієї миті, Гаврило інстинктивно продовжує перехиляти келишок до рота, але блискуча цівка тече його підборіддям, із підборіддя стікає за комір вишитої сорочки, бажаючи дістатися, очевидно, самого серця.

Гучне зітхання, схоже на грім серед ясної днини, потрясає притихлу було шопу. Жіноче «ахкання» впереміш із старечим «охканням» тоне в гучному скрипі ожилого бубна.

Та цю дивну суміш не зовсім гармонійних і впорядкованих звуків перебиває рев смертельно пораненого оленя: Гаврило з жахом зазирає в спорожнілий раптово келих — кидає його додолу, а тоді обома руками рве на собі сорочку, волаючи в стелю шопи: «Ні!!!»

Почорнілий ураз, батько молодої стоїть, розіп'ятий двома розірваними полотнинами сорочки з розведеними у два боки руками, і чорна хмара небаченої ганьби накриває його не стару ще голову хвилею миттєво помутнілого розуму.

«Ні…» — вже тільки хрипить Дячук, але за тим збожеволілим бубном його ніхто не чує. Бо весільні гості набуваються так, нібито нічого не трапилося, а захмелілі молодиці ріжуть Гаврилове серце без ножа, і не приховуючи, привселюдно насміхаються над розтерзаним ганьбою господарем, нібито навмисно виводячи безсердечну сороміцьку співанку на повен голос і на всі гори:

На тім боці при потоці

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: