Майже ніколи не навпаки – Марія Матіос

— Я що, дурний? Своєї оранки мені мало? Я лиш не розумію, чого ти заїхав своїми волами на мою землю?! — питав далі Оксентій зі скрипом у голосі.

— Ти здурів, брате, чи маковиння напився? Це поле належить мені!

— Як?!

— Отак. Я документ маю.

— Це я, а не ти, документ маю.

Оксентій витягнув із пазухи полотняний згорток, пов'язаний червоною ниткою, і підніс його мало не перед самі Павлові очі.

…ВІЙТ ДОВГО ДИВИВСЯ спочатку на Павла.

Тоді на Оксентія.

Потім довго мовчав.

Потому вкотре питав писаря Йогана:

— Йогане! Кажи, що там пише? Дивися в документ Павловий і кажи.

Йоган, маленький чоловічок, зігнутий хворобою хребта мало не вдвоє, із неприродно задертою догори головою, дивився війтові прямо в очі.

— Пише так: «По моїй смерті п'ять фальчів поля на Лугах і дві фальчі пасовиська в Ямі відходять моєму синові Павлові Чев'юкові», — повільно, мало не по буквах читав Йоган.

Тоді мовчки ще раз перечитував написане очима.

Далі знову дивився спочатку на війта, тоді на Павла, а після того — на Оксентія.

— Дивися в документ Оксентія й кажи, що там пише. Але дивися добре, холєра би його їла! Бо може, тобі що в очі впало?

— Пише: «По моїй смерті п'ять фальчів поля на Лугах і дві фальчі пасовиська в Ямі відходять моєму синові Оксентієві Чев'юкові».

— Або я дурний, або всі ми такі, шляк би його був трафив ще до народження! — гримнув кулаком по столі війт. — Але здаєся мені, що Кирило складав документ таки на Павла… Сам казав колись-то мені коло церкви… Діправди казав, що на Павла, бо хоче з ним доживати до смерті. — Говорив ніби сам до себе війт. — А ти добре читаєш? — питав уже тільки Йогана.

— Я письменний, — відповідав на те сільський писар, намагаючись якомога дужче вирівняти поламану спину, що йому, проте, не вдавалося, бо Йоган скривився від болю, ніби з'їв кислицю. — Мене у Вижниці протоколювали на письмо. Я добре письменний.

— То як так може бути? — знову питав війт, не дивлячись уже ні на кого.

— Тато переписав заповіт, — рівно відповів на те Оксентій, не зводячи очей зі свого документа.

Здавалося, що він готовий будь-якої миті вихопити його з-перед війта.

Але війт сидів непорушно із припечатаним на Павловому документі пальцем правої руки, а палець лівої тримав на документі Оксентієвому.

Тому Йоганові доводилося витягувати дужче шию, щоб читати написане.

— Коли?! — одночасно нервово запитали війт і Павло. І так само одночасно розвернулися до Оксентія.

— За життя.

— Коли він міг переписати, як він віддав кожному з нас папір у себе вдома й більше до Вижниці не ходив?! — Павло дивився на Оксентія без злоби, лише з відчаєм. — Що, в Бочкові переписував?! Тато був би мені сказав, якби передумав.

— Йогане! — крикнув війт так, ніби серед присутніх був глухий. — Читай ще! Дивися, котрий нотар писав?

— Павлові писав нотар Урсулеску.

— А Оксентієві?

— Гольштейн.

— Коли це було?

— Павлові — через день після другої Богородиці. Двадцять третього копня. {{ Копинь — стара назва вересня. Асоціація з копами кукурудзи. }} Оксентієві… — Йоган щось рахував, загинаючи про себе пальці, — Оксентієві — за день до Введення. Третього просинця. {{ Просинець — стара назва грудня. Асоціація з морозом, що запрошує в гості. }}

— Що ти дурне говориш, Йогане, — Павло сплюнув собі під ноги, — як тато пропав у два дні по Михайлові?!

— Я не знаю… — стиснув плечима писар. — Два дні по Михайлові… — Йоган знову про себе рахував дні, — два дні по Михайлові — це двадцять третього падолиста. Але Введення — після другої Богородиці. — Йоган намагався стиснути плечима. — Я не знаю, як мертвий може переписати заповіт. Але, пане війт, тут є його хрестик. Дивіться. Дивіться і ви, Павле. — Йоган розвернув на столі обидва документи й показав кожному по черзі місце, де стояв підпис Кирила: великий хрестик із загнутими донизу всіма чотирма краями і акуратними трьома цяточками на їхніх кінчиках.

Обидва підписи були однакові.

Такими хрестиками в Тисовій Рівні писали писанки.

Так у Тисовій Рівні розписувався лише Кирило Чев'юк.

Про це знали обидва сини.

Про це знав і війт.

— Треба йти до Вижниці! Я вам тут ради не дам, — нарешті сказав війт, чухаючи потилицю.

— Кому треба, най іде. Мені не конче. У мене документ. — Оксентій рушив до дверей.

— А мама? Мама би знала… — Павло білий, мов полотно, дивився на війта.

— Павле, ти розумний. Що тепер з мами візьмеш, як вона забуває, як ся називає? — розрадив війт. — Мама тобі не поміч. Іди до Вижниці, кажу тобі. До нотаря.

— До котрого? — тільки й запитав Павло. — До першого чи другого?..

— До обох зразу, — зітхнув війт.

…ТОДОР УРСУЛЕСКУ, високий худий чоловік у випрасуваному чорному костюмі, в білій сорочці, з метеликом під тонкою шиєю, втретє протер скельця пенсне й закріпив його нарешті на переніссі, закинувши срібний ланцюжок за праве вухо.

Тепер нотар дивився на зніченого Павла більш приязно, ніж перед цим. Та й говорив менш нервово.

— Так, звичайно, пане Чев'юк… — Урсулеску повторно зазирнув у папір, що лежав перед ним, — Чев'юк Павло. Так, цей документ посвідчений мною. Справді двадцять третього вересня. У присутності вашого батька пана Кирила Чев'юка і двох свідків. Документ зареєстрований старшим нотарем нашої контори паном доктором Василакі. Змін до документа ваш батько не вносив.

Але цілком імовірно, що він їх вніс третього грудня у нашого директора контори, доктора Гольштейна. Чому не в мене? Елементарно. Саме третього грудня я перебував у Бухаресті. На з'їзді нотаріусів. І тому не міг бути присутній при цій процедурі.

— Але наш тато пропав у два дні після Михайла! — Павло стояв мало не коло порога і з усієї сили тер долоню в долоню, начебто від сильного холоду, хоча за відчиненим вікном дзижчали бджоли й гостро пахло акацієвим цвітом.

— Не знаю, пане Чев'юк. Зверніться до доктора Гольштейна. Він у нас людина сердечна. — Урсулеску усміхнувся кутиком губів. Але його усмішка, як здалося Павлові, була хитруватою. — Можливо, ви дещо плутаєте? Коли клієнт змінює попередні умови свого заповіту, він це також робить у присутності свідків. Ім'я свідка реєструється в нашій книзі. Свідком може бути будь-яка дієздатна особа. У тому числі працівник державної установи, який може засвідчити особу клієнта, якщо був знайомий з ним раніше. Свідком міг стати навіть доктор Василакі. Адже він неодноразово реєстрував батькові документи на купівлю-продаж землі й лісу.

Я вам охоче вірю, що батько переписав заповіт. Але ж ви не принесли новий документ. Переписаний батьком.

— Брат не віддає. І йти до Вижниці не хоче. І війт каже, що на папері правда на боці мого брата.

— Я зараз доповім доктору Гольштейну про вашу делікатну справу.

І Тодор Урсулеску з тонкою папкою паперів швиденько зник за широкими дверима в кінці довгого вузького коридору, випровадивши перед тим Павла із кабінету.

ДОКТОР ДАВИД ГОЛЬШТЕЙН сидів у масивному дерев'яному кріслі із вигнутою різьбленою спинкою посеред величезного світлого кабінету, широко розставивши в сторони ноги. Руками був міцно опертий на коліна, так що розстебнулося два середні ґудзики сорочки. З-під розпанаханої сорочки вибивався густий чорний жмут волосся на грудях.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: