Це краще, ніж спочатку пам'ять про людину увічнюють пам'ятником, а згодом його скидають із п'єдесталу.
Смаковий п'єдестал – він вічний… бо передається… кулінарними книгами.
А як Ви, милі мої посестри, ставитеся до цифр у кулінарії? Я – позитивно.
Навіть маю рецепт цифровий – це ж не цифровий диктофон: ним навіть рідного чоловіка не підслухаєш. 6 на 6 називається.
Скажу Вам, що рецепт такий простий, що навіть з похмілля згадаєш:
6 штук болгарського перцю, 6 баклажанів, б цибулин і 6 помідорів треба почетвертувати і тушити в такому маринаді: 100 г олії, З ложки меду, 1 ложка солі, З ложки оцту.
Опісля скласти в банки, півгодини простерилізувати – і знову ж таки подумки подякувати тому, хто це придумав.
Ну що? Підходить до завершення наша консервативна чи консерваційна епопея.
Яка різниця, як вона називається? Ми ж не напередодні виборів до британського парламенту. Ми на нашій, ще трохи своїй землі українській. А на українській землі суть різних назв (особливо політичних) майже завжди одна. Як у партій з різними назвами.
Проте, stop! Онде ще ходить гарбуз по городу, питається свого роду. І кабачок питається. А ми його в маринад – і хай знає своє місце. Туди йому дорога,кажуть у Розтоках.
Консервація кабачкова ідилія тихо і невідворотно Вам скаже, що надходить осінь. І хмариться над нами просинь. І чоловік їсти просить.
Між іншим, кабачкова ідилія – страва з дещо підступним підтекстом. Пригадуєте страву половина шостої? І демонстраційний банан для контрасту?
Але ж не завжди під руками в час жіночої лютості буває банан. А ось кабачок з кабачкової ідиліїякнайкраще замінить у разі потреби отой ненависний банан, який у Африці куштують хіба що жирафи, а не туземці.
Отже, уздовж четвертуйте жовті кабачки і зелені цукіні (для кольорового контрасту), стоячивикладайте в літрові банки, двічі пропарюйте окропом, а тоді заливайте окропом-маринадом:
на 1 л води
додайте 2 ложки цукру,
2 ложки солі,
80-100 г оцту.
Не стерилізуючи, закручуйте кришками, добре вгортайте.
На дві доби.
І чекайте нагоди!
Та краще, щоб у Вас не було нагоди влаштовувати кулінарний акт жіночої помсти. Просто смакуйте ту кабачкову ідилію в своїй сімейній ідилії і дякуйте Богові, що є з ким і з чим. Отак!… Ви думаєте, отой прісний уже, але «з бородою» анекдот про гуцула Митра, що живе одинаком на якомусь хуторі, і вранці через горб кричить іншому Митрові: «Куме, Ви чули, москалі в космос полетіли?!» – «Що, всі?!» – відповідає Митро з ійшого горба», то Ви думаєте, він висмоктаний з пальця? Ні, він відбиває природний гумор людей, звичних до всього.
Жаль, що обжитих хуторів тепер залишилося мало, то й нікому скоро буде кричати почерез горби.
Але перш ніж Ви зануритеся у пахощі специфічних гуцульських страв, прошу Вас: скуштуйте чару гуцульської мови, гумору й дотепності.
В «Гуцульських бувалицях» я нічого не вигадувала. Я просто слухала, ЯК і про ЩО говорять ці биті життям і досвідом люди.
Гуцули ставляться до життя з гумором за будь-яких обставин: «Навіть вОйни минають, не те, що бід А».Випадають сніги, замітає дороги, світу білого не видко. Нема світла. Ведмеді заїдають худобу. І навкруги – єдина жива істота: кінь.
А вони жартують і сміються – і шляк їх не трафляє.Послухайте: «Радіо ще мовчить, а моя жінка вже говорить!»
І не судіть мене надто строго за моє чуйне(від слова «чути»),як сказали б у Розтоках, вухо:я просто люблю усіх цих людей, як свою велику фамілію.Отже, З ГУЦУЛЬСЬКИХ БУВАЛИЦЬ – х –
– Раджутобі, як рідному синові, Петре: абись ніколи не боявся за свою жінку. Аби у вас ніколи не було суперечки за тото дурне діло, що з розумного чоловіка мавпу робить. Ти розумієш, про що я кажу! Того жіночого хліба стане всім. Бо спідометра на тій жіночій штуцінема. То не мотор від машини – він не зношується… Але скажу й таке тобі, Петре: один волосок з тої жіночої штукиможе зробити більше, ніж десять пар коней. * * *
– Я, коли умру, то, певно, ожив би, якби хто у мене на могилі обернув якусь молодицю. Кладу уже вам півлітру, хлопці, аби'сте мене послухали і обидва зробили це у мене на гробі.
– А гріха нам, Іване, не буде?
– За цегріха не буває. Гріх жити без цего.Піп мене перед Великоднем сповідував. «Грішили?» – питає. – «Грішив», – кажу. – «Молодиць чужих лапали?» – «Лапав». – «Ну, що, то є природне діло. Лапайте й далі, лише хоч раз на рік сповідайтеся». * * *
– Дмитре, а ще май буде у вас діточок?
– Та, певно, що буде. Бог дає нам з жінкою дітей багато.
– Чуєте, Дмитре, а що би було, якби ви трохи підперезали того свого бога?! * * *
– О-о!!! То не галіціян, що з рубля двох не зробить! – х –
– Не знати, чого Дойчука нема на весіллі…
– Як не знати?! У запрошенні Катерину спершу написали, а потому його… А Дойчук – чоловік гоноровий. * * *
– Слухай, куме, цих кандидатів на президента нашим би дівкам на ферму хоч на добу би лишили. Скоро би їх рознесли.
– Так вони ж хочуть президентами бути, а не жеребцями.
– Е-е-е, не кажи… Подивишся іншим разом у телевізор, та й стаєш думати, що ними верховодить: чи голова, чи якась жінка, чи жереб'яча натура… * * *
– Донцю срібна, а що у тебе така спідниця, як цей час?
– Яка, бабко?
– Та така якась ніяка.Кажу тобі, як цей час. * * *
– Чуєте, Гафійко, що це за бойкиня така довга, як сім неділь посту?
– Котра? З квітками? Та то ж дружка, не видите, стоїть коло молодої!
– Ото сарака дівчинина! Де собі молодого знайде?
– Не видите, що вже знайшла?
– Та він їй акурат до пупа буде!
– Аби чоловік добрий, а решта пусте… * * *
– А-ну лиши дивитися у тарелі: дивися, головиха сільради зі своїм на весілля прийіїіла.
– По музиці, що довго грала, я давно зрозумів, хтоприйшов… – х –
– Кумо, у нас корова цеї ночі бичка вчинила.
– О, а у нас теличку.
– То будемо ще й сватами?
– Свахо! * * *
– Що не край, – то звичай. У вас, бачу, народ живе з викликом.
– А як? Як один будує хату 10×12, то сусід будує 11×13, а ви придивіться до пивниці цього господаря. По розмірах у нас у Губках клуб таких розмірів, як ця пивниця. * * *
– … А я питаю її: «Душко солоденька, продавщице, а що ці чоботи такі дорогі?»
– А вона як визвіриться на мене: «Ви що, вуйку, з Паркалаби чи неграмотні? Не видите, що на одному чоботі написано 8 рублів і на другому 8. Платіть 16 рублів та й чиста година, бо ще на базу маю їхати…»
– Та що це? От у мене у лісосплаві був перевіряючий з міністерства! Копався, копався в документах, годували-поїли, а вже як везли на станцію у Чернівці, то стали отам у Петрашах, коло каменя, знаєш, там є камінь, на жабу похожий? А перевіряючий так довірливо питає голову лісокомбінату: «Ну, все у вас у порядку. І природа гарна. І люди. Але я ось думаю і одного не можу збагнути: як усе ж таки зустрічні дараби розминаються одна з одною?»
Ну, зрозуміли ми, з ким справу мали, то я й відповів йому на повному серйозі: «А дуже просто: одна дараба заходить у прибережні луги, а друга пливе собі далі». * * *
– … А я його питаю: «Дєд, то правда, що у вас на хаті є дідько? Який він із себе?» А він мені, зростку би не мав, дай Боже: «Такий акурат, як твій зять.
Так що маєш готового дідька у себе в хаті». * * *
– Але скажіть по правді, Василю, був у вас гріх із Калиною?
– Гм… Хто чужого не хоче, аби й свого не мав… Але нащо уповідати, як самі знаєте? Я ще не знаю,а ви вже… * * *
– Але що шахравий народ – то шахравий. Привозить мені Безрозмірний фіру зеленої маси на вагу. Мой, брє… аж дві тонни. Щось тут, думаю, нечисто. А-ну, кажу, трохи відкиньте трави на землю, бо вага не ловить. А він сюди-туди… А я руку шурх під траву – а там половина фіри каміння. То ти, кажу, не лиш ростом безрозмірний, але й розумом? – х –
– Файну жінку привіз Гридько з долу…
– Що-що, Йванку?! Таже то пуста баба – як дріт іржавий. Я вже рано від корови з Улоги йду, а вона лишеньки перед хати потягається нечесана та ще в такім халаті, як фіранок, що можна аж до Чорногори все видіти!
– То тобі так банно, що у них пізніше корова доєна, чи й собі такого халата хочеш, щоби сусіди крізь нього аж до Чорногори виділи? * * *
– Але хто би то міг повірити, що така гонорова молодиця, як Варвара, візьме собі за чоловіка такого, як вівця мотилишна!