Аналіз твору
Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні”
1875 р.
Жанр: соціально-психологічний роман («роман з народного життя»).
Тема: зображення майже столітньої історії села Піски і, зокрема, долі правдошукача-бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка.
Головна ідея: заперечення боротьби з несправедливістю через злочин, пролиття крові.
Історія написання роману: Панас Мирний написав нарис «Подоріж-жя від Полтави до Гадячого» із почутої від візника історії про відомого на Полтавщині Василя Гнидку, який зі своїми поплічниками вбив цілу сім’ю; потім на основі нарису створив повість «Чіпка», прототипом якого був Василь Гнидка; пізніше до написання роману (розширення повісті) долучився рідний брат Панаса Мирного Іван Білик (псевдонім), в одній із редакцій твір дістав назву «Пропаща сила», а згодом — «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Головні герої твору: Чіпка Варениченко, його мати Мотря, батько Іван Вареник (Притика, Остап Хрущ, Хрущов), баба Оришка; друг Чіпки з дитинства Грицько Чупруненко і його дружина Христя; друзі Чіпки — Матня, Лушня й Пацюк; москаль Максим Ґудзь, його дружина Явдоха й дочка Галя (дружина Чіпки); чиновництво: голова повіту Кряжов, судовий секретар Чижик, становий Дмитренко; пани Польські, Порох та ін.
Композиція: чотири частини; тридцять розділів (академік О. Білецький назвав твір «будинком з багатьма прибудовами і надбудовами» через його композиційну складність).
Сюжет
Частина перша
- Польова царівна: зустріч Чіпки з Галею.
- Двужон: історія Вареника — Притики — Хруща — Хрущова.
- Дитячі літа: важке дитинство Чіпки.
- Жив-жив! Чіпка в наймах, потім підпасич із Грицьком у діда Уласа.
- Тайна-невтайна: Чіпка-вівчар, смерть баби Оришки, розкриття таємниці про батька.
- Дознався: знайомство з Галею.
- Хазяїн: зростання Грицька як доброго господаря.
Частина друга
- Січовик: історія села Піски (перехід козаків у хлібороби; історія родини Мирона Ґудзя).
- Піски в неволі: приїзд генерала Польського до Пісок; реєстрація селян; шинкарювання Лейби; смерть Мирона Ґудзя в 99-річному віці.
- Пани Польські: приїзд у Піски пані генеральші, вечірки, одруження її дочок; «котяче царство» генеральші, доведення до смерті генеральші красивою й веселою дівкою Уляною; приїзд старшого панича — поручика Василя Семеновича, пізніше — молодшого панича Степана; розростання роду панів Польських.
- Махамед: дитинство й молодість Максима Ґудзя, смерть його батьків.
- У москалях: служба Максима-москаля.
- Максим — старшим: отримання Максимом звання фельдфебеля, одруження з Явдохою; отримання «чистої» й повернення в Піски.
Частина третя
- Нема землі: звістка про те, що якийсь Луценко — справжній хазяїн Чіпчиної землі; Чіпка в Пороха.
- З легкої руки: Чіпка в суді, спілкування із секретарем Чижиком, який просить хабара 50 рублів, щоб «поправити діло»; пиятика Чіпки в Пороха; повернення додому.
- Товариство: знайомство й дружба Чіпки з Матнею, Лушнею й Пацюком; пияцтво; Мотря в приймах у сусідки; «пропивання» нажитого Чіпкою (крім снопів пшениці).
- Сповідь і покута: сповідь Чіпки в Грицька Чупруненка й Христі; дарування снопів Грицькові; докори Матні, Лушні й Пацюка.
- Перший ступінь: розробка Матнею, Лушнею й Пацюком плану пограбування хліба в пана; угода з Гершком щодо продажу вкраденого.
- Слизька дорога: убивство Чіпкою сторожа; Чіпка зі своїм товариством у чорній; хвилювання Христі за Чіпку; Чіпка і його товариші на волі.
- На волі: звільнення від кріпацтва піщан і звістка про відпрацювання панові ще два роки; обурення селян через їхню «дармову» дворічну працю на пана; звинувачення паном селян у «бунті»; приглушення селянського бунту становим.
- Сон у руку: сон Чіпки про вбивство сторожа; докори сумління Чіпки.
- Наука не йде до бука: повернення Мотрі додому; щоденна праця Чіпки по господарству; дружба Чіпки з Грицьком; чутки в Пісках про крадіжки.
Частина четверта
- Невзначай свої: нічні збіговиська злодіїв (і Чіпки з його товариством) у Максима Ґудзя.
- Розбишацька дочка: розмова Чіпки з Галею, з якої він дізнається про те, що Максим Ґудзь віддає Галю за москаля Сидора.
- Козак — не без щастя, дівка — не без долі: Чіпка вмовляє Сидора за гроші відмовитися від Галі, виставляє всій роті могорич і домовляється з Грицьком про сватання Галі.
- На своїм добрі: сватання Галі, оглядини в Чіпки; вінчання й бучне весілля; переїзд Галі до Чіпки; радісне життя молодих; дружба Чіпчиної й Грицькової родин; зведення Чіпкою нового будинку; новий промисел Чіпки (перепродування полотна).
- Новий вік: нове пореформене життя; історія життя Шавкуна, який прибрав до рук цілий повіт (після смерті пана Василя Семеновича Польського); піщани поважають Чіпку як господаря; вибори Чіпки в земство.
- Старе — та поновлене: обрання Чіпки в управу; компромат на Чіпку за колишні злодіяння (у нерозкритій давній судовій справі підозра за крадіжку пшениці в пана Польського й убивство сторожа); відсторонення Чіпки губернатором від управи «по неблагонадежности»; гнів Чіпки; смерть Максима Ґудзя.
- Лихо не мовчить: Явдоха Ґудзь, продавши свій хутір, переїздить після смерті чоловіка до Чіпки; сварки Явдохи з матір’ю Чіпки; повернення Чіпки «до старого» (пияцтво з товариством Лушні, Матні й Пацюка); смерть Явдохи.
- Так оце та правда! Чіпка і його товариство вирізає Хоменкову родину («вісім безневинних душ»); смерть Галі; повідомлення Мотрі про скоєний сином злочин у волость; арешт Чіпки; конвой Чіпки до Сибіру через Піски.
Літературознавці про твір. Літературознавець О. Білецький писав, що композиція роману нагадує будинок із численними прибудовами. Пояснення цього факту — у непростій творчій історії роману. Спочатку Панас Мирний написав нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» і надрукував його у львівському журналі «Правда». З нарису виросла повість «Чіпка». Згодом її автор відгукнувся на заклик брата Івана створити «народний роман на основі щирого реалізму». Іван Рудченко (літературний псевдонім — Білик) також включився в роботу над новою версією твору. У ході його доопрацювання автори все більше відходили вглиб історії, унаслідок чого і з’явилися ті «прибудови», про які писав академік О. Білецький. Після переробки повісті з-під пера братів Рудченків з’явився широкоформатний, панорамний реалістичний роман, час дії в якому сягає від катерининських часів до скасування кріпацтва й поре-форменого періоду.
Панорамність роману забезпечує передусім його друга, найбільш самодостатня, частина. Крізь призму історії села Піски в ній показано столітню українську історію. Ідеться про перетворення козаків на «покірних волів». Згадуються історичні події: скасування гетьманщини; гайдамаччина; зруйнування Січі генералом Текелієм; зруйнування Очакова турками; польське повстання під проводом Костюшка; запровадження Катериною II кріпацтва на землях України; повстання декабристів («тоді саме царська гвардія з масонами забунтувала…») і навіть революційна хвиля 1848 р., що прокотилася Європою…
Козацька слобода Піски втрачає волю. Село віддають колишньому шляхтичу-поляку, який вислужився в російській армії до генерала. Селян же за принципом «поділяй і володій» ділять на козаків і «генералових»…
Оповідь у другій частині ведеться за законами хроніки. У ній з’являються нові персонажі, як, наприклад, останній січовик Мирон Ґудзь, чия туга за волею передалась онукові Максимові. З хроніки Пісок виринає й історія Чіпчиного батька Івана Вареника, незаконнонародженого панського сина. Час від часу оповідь набуває сатиричного забарвлення. Саме в такому ключі змальовується зверхня щодо піщанських «хахлів» і «мазеп» генеральша та її «кацапська» свита; проте й сцени, у яких селяни принижуються перед пані, теж не позбавлені гірких сатиричних нот; сумирність «волів» викликає в авторів роману досаду.
Співавторство Івана Білика виявилося, вочевидь, у наповненні роману історичним і «суспільствознавчим» змістом. Немало місця в другій частині займають і сторінки, присвячені трудам і дням українського селянина. Що ж до персонажів, то на перший план тут усе помітніше виступає Максим Ґудзь із його баламутством, історією перебування в «некрутах» (тобто — у москалях) і потім поверненням в рідне село. Загалом, друга частина сюжетно мало пов’язана з трьома іншими. «Прив’язкою» виступає та обставина, що Максим Ґудзь — батько Галі, майбутньої дружини Чіпки Вареника. Суттєвим є також вихід через ретроспекції на значний історичний часопростір.
І все ж сюжетним епіцентром роману є Чіпка. Його історія займає три частини роману. Олександр Білецький писав, що перетворення цього героя роману з «шукача правди на кровожерливого вбивцю вийшло непереконливим». З таким твердженням погодитися важко: Панас Мирний та Іван Білик мотивували його складну еволюцію ґрунтовно, шукаючи витоки його розбійництва не тільки в «дурних умовах», а й в індивідуально-психологічних особливостях Чіпки (В. Пахаренко).