- Це тобi, Христе, не перед добром. Щось тобi буде таке, - казали дiвчата.
- Гляди, сiї ночi не налови ракiв, бо дуже щось регочеш, - зло увернула Ївга.
- Не твоєї звички, - реготала Христя.
- Або, як додому вернешся, мати вилає, - одгадувала невеличка Прiська.
- Хай лає, зате нагуляюся! - одказала Христя i знову почала реготати. З противної вулицi доносився парубочий гомiн.
- Дiвчата! парубки… - хтось сказав.
- Хлопцi-поганцi! Бiсова мати того, хто в шапцi! - желiпнула Христя.
- Тю!.. - одгукнулися парубки.
- Тю-ю-ю! - гуконула Христя.
- Христе! Не займай: може, чужi! - обiзвалась Горпина.
- А як чужi, так що?.. - I ще дужче гуконула: - Тю-ю!
- Трррр!.. - роздалося голосне й високе тиркання вподовж вулицi. Христя мала перекривити, та язик затнувся… За першим тирканням промчалося друге, там трете. Чимала валка парубкiв показалася з улицi - у здоровенних бiлих кожухах, у сивих шапках, лавою йшли вони через улицю, поскрипуючи по снiгу ногами. Дiвчата вдарилися врозтiч.
- Лови! лови! - гукнули парубки на всю вулицю. Пiднявся гомiн та бiганина. Парубки ловили дiвчат, здоровкалися, жартували. То були усе знайомi парубки - свої: Тимофiй, Iван, Грицько, Онисько, Федiр… Федiр так i кинувся до Христi.
- Ти куди так розiгнався, роззяво? - скрикнула та.
- За тобою. А ти куди втечеш?
- Чого я буду тiкати? Хiба i ти такий, як твiй батько? Прийшли до його заколядувати, а вiн собакою нацькував… Багатирi, дуки, кажете!
- Христе! Не споминай менi про дiм, не кажи нiчого за батька. Хiба його нiхто не знає? - почав жалiбно Федiр.
- А про мене що вiн каже? I не грiх таке плести!
- Хай каже… Казаному кiнця немає.
- Немає! А совiсть е? Осоружнi! - скрикнула Христя i побiгла до гурту. Федiр, насупившись, потяг за нею.
Там уже настав мир; хлопцi, зiйшовшись з дiвчатами, вели жартiвливу розмову.
- Так пiдемо купно колядувати? - питали хлопцi.
- Не треба, не хочемо вас. Ви гукаєте дуже, - одмагалися дiвчата.
- А ви не дуже?
- Все ж не так, як ви.
- Та ну! Глядiть лиш, чи не перекричите.
- Хоч i кричимо, та не хочемо. Ми пiдемо самi.
- А ми - за вами. Куди ви - туди й ми.
- А ми втечемо.
- А ми доженемо.
- Зугарнi! Заплутаєтесь у своїх полах та й попадаєте.
- Побачимо.
Змагалися, аж поти не посходилися всi до гурту. То було завждишне змагання; дiвчата були ще радi, що парубки з ними - i веселiше, i охвiтнiше: чи п'яне нападеться, чи собака кинеться - є кому одстояти й оборонити. Усi разом посунули далi, дехто гуртом, дехто в парi. Ївга наче прилипла до Тимофiя, хоч той бiльше балакав з другими дiвчатами. Федiр понуро тягся за Христею. Так i ходили по всьому селу, забiгаючи трохи не у кожен двiр.
Уже по других краях села стихла колядка, уже i свiтло де-не-де тiльки горiло, а нашi колядники все ще бiгали та вiдшукували, кому б заколядувати.
- Чи були, дiвчата, у матерi?
- Були.
- Бач, а ми не були.
- Гарнi!
- Певно, вона не спить. Ходiмо.
- А ходiмо, справдi, ще раз до матерi, - сказала Горпина.
- Пiзно буде. Он уже мiсяць сiдає, - одказала Христя.
- Хай сiдає. Хiба i без його не видко шляху? Коли боїшся - проведемо, - кажуть парубки.
Христя противилася, одступає назад.
- Як Христя не пiде, то й ми не хочемо! - упираються дiвчата. Два парубки пiдбiгли до Христi i, взявши за руки, поволокли за гуртом. Мiсяць зовсiм спустився над гору, наче пiвхлiба лежало над землею; з ясного та блискучого вiн став мутним-червоним; по небу тiльки виблискували зорi та земля свiтила своїм бiлим снiгом. Уже не тiльки люди - й собаки утихли; тiльки тими вулицями, де проходили колядники, чулися ще собачi заводи…
Поти дiйшли до Вовчихи, мiсяць зовсiм скрився, i хата Вовчихи стояла темна та сумна.
- Бач, я казала - не йдiмо, - мати вже спить, - обiзвалася Христя.
- Хiба не можна збудити? - сказав Тимофiй i напрямився в двiр.
- Тимофiю! Тимофiю! - загукали дiвчата. - Не буди! Вернися! Тимофiй став. Парубки настоювали - збудити матiр, дiвчата казали - не треба.
- Хай стара хоч у свято виспиться. Ми їй i так не даємо спати, - доводили дiвчата.
Парубки згодились, хоч ще пристоювали.
- Годi! Пора додому, - сказала Ївга. - Ти, Тимофiю, iдеш? Тимофiй мовчав.
- Хiба Тимофiєвi по руцi з тобою йти? - обiзвалася Прiська, далека Тимофiєва родичка.
- А твоє яке дiло? - визвiрилася Ївга.
- Я Христю одведу, - сказав Тимофiй.
- Я не хочу з тобою. Он Ївга тобi, - одказала Христя.
- Тимофiєвi Ївга! - гукнули дiвчата.
- Так, так! - згодилися хлопцi. - Тимофiй Ївгу веде, Грицько - Марусю, Онисько - Горпину, Федiр - Христю, - дiлили хлопцi мiж собою дiвчат.
- Становись, братця!
I кожен, пiдiйшовши до своєї, повернули назад. Деяким треба було йти у лiву руку, другим - у праву, третiм - прямо. Горпинi й Христi до церкви разом, а там ще чималий майдан зоставався Христi додому. Гурт розсипався, розбився, i, на ходу прощаючись, розiйшлася кожна купка своєю дорогою.
Горпина i Христя - одна бiля другої; коло їх з обох бокiв хлопцi. Онисько, невеличкий, у своєму довгому кожусi, котрий трохи не волочився по землi, смiшив дiвчат: то вигадку уверне яку, то колiнце викине. Регiт i жарти не стихають. Зате Федiр, понурившись, тягне коло Христi, нiмий-мовчазний. Йому мов i гарно коло неї йти, i разом боязко; йому хочеться i собi що-небудь сказати, чим-небудь дiвчат посмiшити, та поки надумається, дивись - Онисько уже й розсмiшив. Аж плач його бере, який вiн несмiлий та незугарний. Недаром батько каже - дурний. "Дурний i е", - думає вiн, мовчки бейкаючись.
Аж ось i церква показалася, чорнiє у сiрому мороцi ночi; кругом неї тихосумно.
- Дивись, як менi страшно, - струснувшись, каже Христя. - Оце тобi, Горпино, вже й дома, а менi ще майданом скiльки йти. Може б, ти провела?
- Е, нi, сестрице: спати вже хочеться. Та тебе он Федiр та Онисько аж додому доведуть.
- Чого там Онисько, я i сам! - обiзвався Федiр.
Дiвчата попрощалися, розiйшлись. Онисько, повернувши за церкву, став.
- То ти, Федоре, сам?
- Атож.
- Так прощавайте. На добранiч!
- Прощай. Добранiч!
Христя i Федiр зосталися удвох. Декiлька часу йшли мовчки. Федiр думав, що 6 його Христi сказати; Христя мовчки виступала i раз по раз струшувалась.
- Ти, Христе, замерзла? - надумався Федiр.
- I сама не знаю, що це зо мною: наче трясця трясе.
- Коли хоч… - несмiло почав Федiр, - у мене кожух добрий i довгий.
Сторінка 13 з 140 Показати всі сторінки << На початок < 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 > У кінець >>
Файл | Розмір файла: | Завантажень |
---|---|---|
![]() | 826 Кб | 11623 |
![]() | 1054 Кб | 12903 |