Панас Мирний - Повія (сторінка 33)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Panas_mirniy_poviya.docx)Panas_mirniy_poviya.docx826 Кб11616
Скачать этот файл (Panas_mirniy_poviya.fb2)Panas_mirniy_poviya.fb21054 Кб12895
    - На ба­зар же. Та не так, бач, на ба­зар, як ма­ти пла­че, ду­же жу­риться за то­бою… Щод­ня по­би­вається, не­має та й не­має нi­якої чут­ки про те­бе… Одар­ка утi­ша, так нi­що не по­ма­гає - пла­че! От я й ду­маю: поїду лиш на ба­зар, про­вiт­рю­ся i об то­бi звiст­ку при­ве­зу ма­те­рi.

    - Спасибi вам, - дя­кує Хрис­тя. - А я й са­ма зби­ра­юся у се­ло.

    - Як? Чо­го?

    - У гос­тi. Спа­си­бi ха­зяй­цi, пус­ка­ють.

    - То от i га­разд: я те­бе й пiд­ве­зу.

    А тут i Заг­ни­бi­ди­ха, за­чув­ши у дво­рi го­мiн, витк­ну­ла­ся з ха­ти.

    - Хто то? - пи­тає Хрис­тi.

    - Це наш су­сi­да, з се­ла.

    - От i га­разд: то завт­ра з ним i поїдеш.

    - Оце ж ми й раємо­ся, - ка­же Кар­по.

    - То чо­му ж ти чо­ло­вi­ка не зак­ли­чеш у ха­ту? Доб­ре гос­тей прий­маєш! - жар­тою ви­го­во­рює Заг­ни­бi­ди­ха Хрис­тi.

    - Спасибi вам, - кла­ня­ючись, дя­кує Кар­по. - Я тут не сам, - за во­рiтьми шка­па.

    - Ну, то що! Хi­ба й у двiр не мож­на за­вес­ти? Пе­ре­но­чуєш тут, а завт­ра й поїде­те. Заїзди, заїзди! - ка­же Заг­ни­бi­ди­ха.

    Христя ра­да, а Кар­по ще рад­нi­ший. То йо­му на ба­за­рi стiй i не спи цi­лу нiч; сте­ре­жи шка­пу та доб­ра, що на во­зi; а то вiн у ха­зяй­сько­му дво­рi за­но­чує.

    Поти Кар­по розп­ря­гав шка­пу та во­зив­ся ко­ло во­за, Хрис­тя скiн­чи­ла ро­бо­ту i клик­ну­ла йо­го в кух­ню. Увiй­шла до їх i ха­зяй­ка. Та­ка об­хiд­час­та, та­ка ввiч­ли­ва; роз­пи­тує про се­ло, про схо­ди, про Хрис­ти­ну ма­тiр; хва­литься не нах­ва­литься Хрис­тею.

    - Ти б зас­вi­ти­ла та ве­че­ря­ти гос­те­вi да­ла, - ска­за­ла во­на, ко­ли по­чал'о смер­ка­ти, i вий­шла в кiм­на­ту.

    Поти Хрис­тя зас­вi­ти­ла свiт­ло, по­ти ви­тяг­ла стра­ву з пе­чi, уже Заг­ни­бi­ди­ха i звер­ну­ла­ся, та ще й з не­по­рож­нi­ми ру­ка­ми: чар­ка го­рiл­ки тру­си­ла­ся i гра­ла про­ти свiт­ла у її ру­ках. Во­на пiд­нес­ла її Кар­по­вi. Той, щи­ро по­дя­ку­вав­ши, ви­пив i по­чав ве­че­ря­ти.

    - Добра у те­бе, Хрис­те, ха­зяй­ка, - ска­зав вiн, ко­ли Заг­ни­бi­ди­ха вий­шла З кух­нi.

    - Все рiв­но, що ма­ти, - од­ка­за­ла та ти­хо.

    - Значить, то­бi доб­ре! За се­лом бай­ду­же?

    - Всього бу­ває. Ча­сом - з ква­сом, по­рою - з во­дою… А у вас же на се­лi як? - I Хрис­тя по­ча­ла роз­пи­ту­ва­ти про знай­омих.

    Карпо роз­ка­зу­вав, що за нею жу­ряться дiв­ча­та.

    - Горпина скiльки раз за­бi­га­ла про­вi­да­ти ма­тiр, роз­пи­та­ти за те­бе; хва­литься, що те­пер без те­бе й ули­ця - не ули­ця; все зби­рається са­ма у го­род слу­жи­ти. Во­на б, мо­же, й зiб­ра­лась, так ма­ти спи­няє.

    - А Ївга? - спи­та­ла Хрис­тя.

    - Ївга за­мiж зби­рається.

    - За ко­го? Кар­по умiх­нув­ся:

    - Та вже ж не за ко­го - за Ти­мо­фiя! Там у них чу­да­сiя, та й го­дi. Во­на то хоч i за­раз, так вiн, бач, не хо­че. Дi­ло дiй­шло до су­ду, до поз­вiв… А це хтось ка­зав, що, ли­бонь, на­ла­ди­ло­ся. Не­за­ба­ром i ве­сiл­ля.

    - Нуте, а Суп­ру­нен­ко удо­вольнив­ся?

    - Удовольнився!.. Все на­ла­зить на ма­тiр за по­душ­не. Ко­ли б я не одс­то­ював, то хто йо­го знає, що б во­но й бу­ло. Ска­за­но - як оса та ув'яз! Та, вид­но, йо­му бог не по­пус­тив сього да­ром.

    - Як са­ме?

    - Колотиться з си­ном. То вiн був не­ду­жий, а то й оду­жав, та хто йо­го знає, що йо­му по­ро­би­ло­ся: хо­де, як дур­ний. А це пiс­ля свят на­ду­мав ки­да­ти батька, - пi­ду на за­ро­бiт­ки… Батько не пус­кає; так хоч у го­род пi­ду най­му­ся, а в од­ну шку­ру - не хо­чу до­ма бу­ти! Батько здер­жує, не пус­кає. Звiс­но, со­ром­но та­ко­му ба­га­ти­ре­вi си­на-єдин­ця у най­ми пус­ка­ти, а вiн рветься. До­хо­де до лай­ки й до бiй­ки. Грицько хва­лив­ся, - ли­бонь, п'яненький! Як­би, ка­же, знав та­ку свою ли­ху го­ди­ну, не бо­ро­нив би йо­му те­бе бра­ти.

    - Хай вiн пi­де три­чi умиється з своїм Фе­до­ром, - од­ка­за­ла гор­до Хрис­тя.

    Розмова на то­му i пор­ва­ла­ся. Кар­по, до­ве­че­ряв­ши, пi­шов до шка­пи до­вi­да­ти­ся, а Хрис­тi чо­гось так важ­ко на ду­шi ста­ло, їй на­че й шко­да Фе­до­ра, а зга­дає про пох­вал­ки Грицько­вi - До­са­да так i впнеться в сер­це. "Як то вiн но­ситься з своїм Фе­до­ром! Ду­ма, як ба­гач, то так усяк i по­бi­жить за йо­го…"

    Невесела ляг­ла во­на спа­ти i дов­го не спа­ла. То во­на во­ро­ча­лась; то дум­ки все та­кi неп­ри­вiт­нi сса­ли за сер­це - i во­на важ­ко зiт­ха­ла, їй зра­зу од­па­ла охо­та i до­до­му їха­ти. Чо­го во­на поїде? За ма­тiр Кар­по звiст­ку при­вiз - здо­ро­ва, тiльки жу­риться… А ко­го їй бiльше ба­чи­ти? Ще стрi­неться з дур­но­вер­хим Фе­до­ром, то зно­ву пi­дуть про неї по­го­во­ри… Нез­чу­ла­ся, ко­ли й зас­ну­ла. Про­ки­ну­лась - уже свiт бi­лий заг­ля­дав у вiк­на, i Кар­па не бу­ло в ха­тi. Во­на вий­шла до­вi­да­ти­ся - чи не­має на дво­рi, - i на дво­рi не бу­ло.

    Карпо мах­нув на ба­зар, щоб мер­щiй спра­ви­тись i, не га­яв­ши ча­су, по­вер­ну­ти до­до­му. Ко­ли вiн вер­нув­ся, Хрис­тя не тiльки зiб­ра­ла­ся в до­ро­гу, а й по ха­зяй­ст­ву - дров на­но­си­ла, овощ на стра­ву нак­ри­ши­ла.

    - А що, спра­ви­ла­ся? - пи­тає Кар­по.

    - Уже.

    - То й поїдьмо.

    - Зараз ха­зяй­ка з ба­за­ру вер­нуться.

    Загнибiдиха не за­ба­ри­ла­ся: про неї тiльки що го­во­ри­ли, а во­на i на по­рiг. Хрис­тi зда­ло­ся, що во­на на­че i на ли­пi тро­хи по­чер­во­нi­ла, i очi в неї ся­лиг­ра­ли.

    - Забарила я вас? - спи­та­ла.

    - Нi, я сам тiльки що в ха­ту, - од­ка­зує Кар­по.

    - Ну, й га­разд. А я ду­ма­ла - за­ба­ри­ла, та пос­пi­шаю-пос­пi­шаю… Оце, Хрис­те, по­ве­зи своїй ма­те­рi гос­тин­ця вiд ме­не, - по­вер­ну­ла­ся до Хрис­тi, вий­ма­ючи з ко­ши­ка пух­ку, ви­со­ку бул­ку.

    - Нащо?

    - Не твоє дi­ло. Бе­ри! - су­во­ро ска­за­ла Заг­ни­бi­ди­ха.

    Христя, по­дя­ку­вав­ши, взя­ла i за­вер­ну­ла бул­ку в но­ву хус­ти­ну.

    - А це вам на до­ро­гу, - вий­няв­ши па­ля­ни­цю i двi ри­би­ни, по­дає Кар­по­вi.

    - О гос­по­ди! - аж скрик­нув той. - Спа­си­бi вам, спа­си­бi! Я не знаю, як вам i дя­ку­ва­ти… I на нiч пус­ти­ли, а тут ще й це… Спа­си­бi вам.

    - Чому не одя­гаєшся теп­лi­ше? - по­вер­ну­ла­ся зно­ву до Хрис­тi. - Бе­ри сви­ту, бо те­пер ще хто знає, що бу­де до ве­чо­ра. Хрис­тя по­кiр­ли­во одяг­ла­ся, пiд­пе­ре­за­ла­ся.

    - Прощайте ж. Спа­си­бi вам! - дя­ку­ва­ли ра­зом Кар­по i Хрис­тя, ви­хо дя­чи з ха­ти…

    - Щасливо… Їдьте здо­ро­вi! Гля­ди тiльки, дядьку, - ус­мiх­нув­шись, ка­же Кар­по­вi, - не за­ве­зи зов­сiм дiв­ки, бо без неї i я тут про­па­ду.

    - Як же се мож­на! - од­ка­зав Кар­по. Уже во­ни й по­сi­да­ли. Кар­по узяв­ся за вiж­ки.

    - Христе, - клик­ну­ла Заг­ни­бi­ди­ха. - Iди лиш сю­ди на час, я маю щось ска­за­ти.

    Загнибiдиха од­ве­ла її геть i, див­ля­чись в очi, три­вож­но по­ча­ла:

    - Кланяйся, Хрис­те, вiд ме­не ма­те­рi, хоч я її й не знаю… Ска­жи, що гро­шi за служ­бу не про­па­дуть… Чуєш? Так i ска­жи. Не вiн вiд­дасть, са­ма вер­ну… Чуєш же? - ут­ретє до­пи­тується Заг­ни­бi­ди­ха.

    - Чую, чую. Спа­си­бi вам! - дя­кує Хрис­тя. Заг­ни­бi­ди­ха їх аж за во­ро­та про­ве­ла i, ще раз поп­ро­щав­шись, не зве­лi­ла Кар­по­вi з во­за ус­та­ти во­рiт за­чи­ни­ти.

    - Я й са­ма за­чи­ню… їдьте з бо­гом!

    Карпо смик­нув вож­жи­ну - i по­кiр­на шка­пи­на по­тю­па­ла. Заг­ни­бi­ди­ха сто­яла за хвiрт­кою i про­во­ди­ла очи­ма, аж по­ки во­ни не по­вер­ну­ли з ули­цi.

    V

    Ще по­ки во­ни їха­ли мiс­том, плу­та­ли­ся йо­го чор­ни­ми ву­ли­ця­ми, повз ви­со­кi кам'яни­цi, Хрис­тю кло­по­та­ли вся­кi дум­ки… "Як се чуд­но ста­ло­ся, що во­на їде… Ку­ди? Чо­го?.. У се­ло, у гос­тi, до ма­те­рi… То-то зра­дiє ма­ту­ся, не спо­дi­ва­ючись її ба­чи­ти!.. А що, як ха­зяїн, вер­та­ючись з яр­мар­ку, стрi­не їх i за­вер­не на­зад?.. Не до­ве­ди бо­же!.."

    Христя од­вер­тається вiд кож­но­го стрiч­но­го про­хо­жо­го i проїжджо­го: їй здається, що то ха­зяїн - i от-от приз­нає її… "Хоч би вже се мiс­то ско­рi­ше кiн­чи­лось, їде­мо, їде­мо, а йо­му й кiн­ця не­має!"

Пошук на сайті: