Панас Мирний - Повія (сторінка 59)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Panas_mirniy_poviya.docx)Panas_mirniy_poviya.docx826 Кб11609
Скачать этот файл (Panas_mirniy_poviya.fb2)Panas_mirniy_poviya.fb21054 Кб12892
    - Менi? Ко­ли б хто да­вав сот­ню руб­лiв i ска­зав: ки­дай, Ма­ри­но, го­род та йди зно­ву у се­ло-не пiш­ла б! I не пi­ду… Нi­ко­ли! нi­ко­ли!-гра­ючи очи­ма i ус­мi­ха­ючись ро­же­ви­ми ус­та­ми, то­рох­тi­ла Ма­ри­на.

    - Бач, а спер­шу й то­бi бу­ло так, як Хрис­тi, сум­но?

    - Пiдождiть тро­хи - i Хрис­тя зжи­веться. Ось свя­то нас­та­не. Гу­лян­ня, ка­тан­ня… Вий­деш на ву­ли­цю - пов­но всю­ди, на­род як плав пли­ве… та всi в до­ро­гих праз­ни­ко­вих убо­рах… Очi роз­бi­га­ються, див­ля­чись!

    - Христя не лю­бить го­родських убо­рiв, - ска­за­ла Мар'я.

    - Христя? - скрик­ну­ла Ма­ри­на. - То во­на тим, що нi­ко­ли не на­ряд­жа­ла­ся.

    - Чому не на­ряд­жа­ла­ся? На­ряд­жа­ла­ся, - збре­ха­ла Хрис­тя.

    - Коли? Ану на­ря­дись, ми по­ди­ви­мо­ся.

    - Не хо­чу.

    - Мар'е! Ус­таньте, та на­ря­ди­мо її, - скрик­ну­ла, схо­пив­шись, Ма­ри­на.

    - Не хо­чу! не хо­чу! - за­ма­ха­ла ру­ка­ми Хрис­тя.

    - Та нi. Се каз­на-що! Ти не хо­чеш, то ми хо­че­мо по­ди­ви­ти­ся. Мар'е! ус­та­вай­те-бо, - ус­мi­ха­ючись, ка­же Ма­ри­на.

    Радiсть Ма­ри­ни пе­рей­шла i на Мар'ю: за­па­лi сум­нi очi по­ча­ли ти­хо за­го­ря­ти­ся; блi­де ли­це по­чер­во­нi­ло, на ус­тах заг­ра­ла ус­мiш­ка. Мар'я ти­хо пiд­ве­ла­ся i по­ча­ла зла­зи­ти з пе­чi. Хрис­тя ско­чи­ла з мiс­ця i ма­ла утi­ка­ти у гор­ни­цi. Ма­ри­на пог­на­ла­ся за нею.

    - Нi, не тi­кай, бо не вте­чеш! - при­дер­жу­ючи, ка­же Ма­ри­на. Хрис­тя про­ти­виться.

    - Христе, го­луб­ко! Для ме­не! Ну ж, для ме­не зро­би, - умов­ляє Ма­ри­на.

    - Та що ж я для те­бе зроб­лю?

    - Нарядися. Ми по­ди­ви­мо­ся; ти са­ма по­ба­чиш, як гар­но.

    - А як па­ни на той час зiй­дуть!

    - То що? прий­дуть - по­див­ляться! - ка­же Ма­ри­на.

    - Коли там во­ни прий­дуть? Де­сять ра­зiв мож­на на­ря­диться й роз­ря­ди­ти­ся, - увер­ну­ла i Мар'я.

    - Нуте, Мар'е, ми її спер­шу роз­че­ше­мо, - тур­бує Ма­ри­на. - Сi­дай! Сi­дай отут, на кiн­цi по­лу; я роз­че­шу те­бе. Де гре­бi­нець?

    Поки Мар'я шу­ка­ла гре­бiн­ця, Ма­ри­на роз­пус­ти­ла Хрис­тi ко­су. Гус­те во­лос­ся, як хви­ля, па­да­ло аж до­до­лу.

    - Та й ко­са ж у те­бе! От ко­са! - хва­ли­ла Ма­ри­на, про­во­дя­чи гре­бiн­цем впо­довж во­лос­ся, їй при­ходй­ло­ся аж геть одс­ту­пи­ти вiд Хрис­тi, щоб роз­че­са­ти краї, - та­ке во­но бу­ло дов­ге. Зрiв­няв­ши, Ма­ри­на роз­дi­ли­ла йо­го на двi по­ло­ви­ни, ще по­по­че­са­ла, а по­тiм зап­ле­ла в ко­си; товс­тi, як ру­ка, спус­ка­ли­ся во­ни по пле­чах до по­лу. По­ки Ма­ри­на пле­ла та че­са­ла, Мар'я сто­яла про­ти Хрис­тi й лю­бу­ва­ла­ся, як з сяк-так за­чi­са­ної го­ло­ви ви­ли­лась те­пер та­ка хо­ро­ша го­лi­вонька, що й очей не одiр­веш вiд неї! Як же Ма­ри­на об­ве­ла ще ко­си кру­гом го­ло­ви, зв'язав­ши ка­ла­чем на по­ти­ли­цi, то й не пiз­на­ти Хрис­тi! Не­ве­лич­кi уха, до сього зак­ри­тi гус­ти­ми пас­ма­ми, те­пер одс­то­ро­ни­лись, не­мов ус­мi­ха­ли­ся; по­за уха­ми, на по­ти­ли­цi нi од­ної i ма­лої во­ло­си­ни, щоб стир­ча­ла, одс­тов­бур­чи­ла­ся - гла­денько, рiв­ненько, мов ви­то­че­но. Так уже при­ло­жи­ла рук своїх до то­го Ма­ри­на. Лоб увесь вий­шов з-пiд во­лос­ся, не­ви­со­кий, за­те ши­ро­кий та бi­лий; на ньому, мов двi п'явки, чор­нi­ли над очи­ма двi бро­ви. I ли­це на­че по­дов­ша­ло чи вни­зу по­вуж­ча­ло - зра­зу не зап­ри­мi­тиш. Так пе­ре­мi­ни­ла­ся Хрис­тя.

    - А гар­но як! Гос­по­ди, як гар­но! - скрик­ну­ла, гля­нув­ши, Ма­ри­на. - Дай­те дзер­ка­ло; хай во­на по­ди­виться са­ма та ска­же. Мар'я ки­ну­лась у гор­ни­цi за дзер­ка­лом.

    - Дивися! - ска­за­ла, пiд­но­ся­чи, Ма­ри­на прис­вi­ти­ла. У Хрис­тi аж iс­кор­ки в очах за­ми­го­тi­ли.

    - Бач. Не я то­бi ка­за­ла? Бач! - то­рох­тi­ла Ма­ри­на. - А як­би ще сю­ди за ко­су квi­точ­ку. Од­ну ро­же­ву квi­точ­ку!

    Мар'я зди­ву­ва­ла­ся Ма­ри­ни­нiй до­теп­нос­тi:

    - Мистець ти, Ма­ри­но! справж­нiй мис­тець!

    - Тепер ски­дай оце ган­чiр'я та на­дi­вай… Що в те­бе є? - по­ряд­кує Ма­ри­на.

    - Спiдниця, кор­сет­ка, - ка­же Хрис­тя.

    - Якби до кор­сет­ки ви­ши­ва­на со­роч­ка.

    - У ме­не е; я за­раз, - ки­ну­ла­ся Мар'я i не за­ба­ри­ла­ся при­нес­ти з ко­мо­ри тон­ку ви­ши­ва­ну со­роч­ку.

    - То оце со­роч­ку ски­да­ти? - скрик­ну­ла Хрис­тя. - Не хо­чу!

    - Надягай по­верх! - гук­ну­ла Мар'я i, зiб­рав­ши со­роч­ку, пе­ре­ки­ну­ла че­рез Хрис­ти­ну го­ло­ву. Дов­га со­роч­ка, як той мi­шок, упа­ла до­до­лу; ме­реж­ка лишт­ви ле­жа­ла аж на зем­лi. I Мар'я, i Ма­ри­на за­ре­го­та­ли­ся.

    - Оце як­би па­нич зай­шов! - ска­за­ла Хрис­тя.

    - Нужен вiн нам! Як на­ря­ди­мо­ся - хай то­дi по­ди­виться, - вiд­ка­за­ла Ма­ри­на, пiд­би­ра­ючи i ув'язу­ючи кру­гом ста­ну со­роч­ку.

    - Надягай мер­щiй спiд­ни­цю! - гна­ла зно­ву Ма­ри­на. Ха­па­ли­ся, мов не Знать ку­ди пос­пi­ша­ли… Ось i спiд­ни­ця об­хо­пи­ла круг­лий i низький стан, урi­за­ючись у бо­ки чер­во­ною край­кою.

    - Тепер кор­сет­ку на­дя­гай, - дер­жа­чи в ру­ках кор­сет­ку, пос­пi­ша­ла Ма­ри­на. На­дi­ла й кор­сет­ку.

    - Держись рiв­но!

    Як кра­вець, мi­ря­ючи плат­тя, об­щи­пує та обс­ми­кує, так Ма­ри­на сми­ка­ла Хрис­тю. Ось уже все го­то­во.

    - Ану, ди­вись! - скрик­ну­ла Ма­ри­на. Мар'я пiд­нес­ла дзер­ка­ло.

    - Пiдожди, ще не все! - I Ма­ри­на мер­щiй ски­ну­ла з се­бе ду­ка­чi, на­мис­то i на­че­пи­ла Хрис­тi на шию.

    - О, те­пер так! - ска­за­ла, одiй­шов­ши геть. I ли­це, i очi у неї го­рi­ли, лю­бу­ючись, як то гар­но Хрис­тi у то­му убо­рi.

    їй бу­ло справ­дi гар­но. Ни­зенька, круг­ла, во­на зда­ва­ла­ся не польовою квiт­кою дов­гос­теб­лою, от як Ма­ри­на, а пов­ною ого­род­ною мар­га­рит­кою, що так щи­ро хо­ди­ли ко­ло неї нев­том­нi дi­во­чi ру­ки, дог­ля­да­ли нев­си­пу­щi очi, кож­ну бур'яни­ну про­по­лю­ючи, ра­но й ве­чiр по­ли­ва­ючи. Чор­ня­ва го­лi­вонька З яс­ни­ми очи­ма, чор­ни­ми бро­ва­ми й ро­же­ви­ми ус­та­ми, мов ви­то­че­на, си­дi­ла на ви­со­кiй шиї, уни­за­нiй на­мис­том, ду­ка­ча­ми; лич­ко чер­во­нi­ло, ус­мi­ха­ло­ся; очi гра­ли: здо­ров'ям i ра­дiс­тю iск­ри­ло вiд їх. Бi­лi ви­ши­тi ру­ка­ва ви­па­да­ли З тем­ної кор­сет­ки, мов пу­чок квi­ток, нав'яза­ний на ру­ки; кор­сет­ка чор­нi­ла, а сит­це­ва спiд­ни­ця чер­во­нi­ла нез­чис­лен­ни­ми квi­точ­ка­ми, мов по­ля­на се­ред лi­су, гус­то ук­ри­та трав'янка­ми.

    - Бач! бач! бач! - кри­ча­ла Ма­ри­на, жар­тiв­ли­во б'ючи Хрис­тю по пле­чi. - А ка­за­ла - по­га­но. Якою тре­ба ще кра­ще? Зро­ду-вi­ку в се­лi до ла­ду не на­ря­дяться. Ад­же прав­да, Map'є?

    Мар'я сто­яла, ди­ви­ла­ся - i очi її роз­бi­га­ли­ся.

    - От бач! От що зна­чить - до ли­ця, - ви­мо­ви­ла во­на, зiтх­нув­ши, мов що зга­да­ло­ся їй давнє-ми­нув­ше, кот­ре вже не вер­неться зно­ву.

    - Глянь та по­ди­вись на се­бе! - мушт­рує Ма­ри­на Хрис­тю. У Мар'ї очi Заг­ра­ли.

    - Знаєш шо, Хрис­те? - по­ча­ла во­на ти­хо. - Пi­ди оце до па­ни­ча.

    - Боже ме­не хра­ни! Щоб виг­нав?

    - Нi, не ви­же­не. Пi­ди на­ро­чи­то, чи пiз­нає, - ка­же й Ма­ри­на.

    - Знаєш, що зро­би? - рає Мар'я. - Увiй­ди та й ка­жи: про­си­ли ба­рин i ба­ри­ня, щоб по­жа­лу­ва­ли до їх. Як спи­та якi, хi­ба, ска­жеш, не знаєте? Тi, до яких ва­шi па­ни поп­ри­хо­ди­ли.

    - Пiди, Хрис­те! Пi­ди, го­луб­ко! Пi­ди, моя сест­ри­це! - па­да ко­ло неї Ма­ри­на.

    Христя рi­ши­ла­ся. Сту­пи­ла раз, уд­ру­ге, по­вер­ну­ла­ся i зас­мi­ялась.

    - Тiльки не смiй­ся!

    Христя ще раз сту­пи­ла, утер­ла­ся, ог­ля­ну­ла­ся i, вхо­пив­шись за клям­ку, од­чи­ни­ла две­рi. Мар'я й Ма­ри­на пос­ту­пи­ли за нею до од­вiр­кiв.

    - Здрастуйте! - при­вi­та­ла­ся Хрис­тя.

    - Здоровi, - од­ка­зав па­нич, од­во­дя­чи очi вiд книж­ки. Вiн чи­тав.

    - Просили пан i па­нi, щоб по­жа­лу­ва­ли до їх.

    - Якi пан i па­нi?

    - О-о, хi­ба не знаєте? - ще­бе­че Хрис­тя, ус­мi­ха­ючись. Ма­ри­на зач­ми­ха­ла; Мар'я су­ну­ла їй ку­ла­ка пiд бiк i, одiпх­нув­ши геть вiд две­рей, вста­ви­ла у їх го­ло­ву.

Пошук на сайті: