Хіба ревуть воли, як ясла повні? – Панас Мирний

Брязь!.. дзень!.. Брязь!.. дзень!.. Валка рушила.

– Хай тобі бог помагає на все добре! – крикнув навздогін Чіпці Грицько. Чіпка озирнувся – і одгукнув з дороги:

– Грицьку! поклонись матері… Скажи: хай мене дожидає в гості, коли не сконіє до того часу…

– Господи! – заливаючись сльозами, мовила Христя: – напути його на все добре! – та разом з Гриць-ком і повернула до возів.

– Воно таки правда, що цей Чіпка непевний…

– Такий і батько був…

– І вродився так – прости, господи!

Балакали люди, проводжаючи очима потонувшу в сірій куряві валку. Довгенько ще вони стояли, судачи-ли, рахували, поки не перевели розмови на урожаї, на посіви та другі хазяйські турботи, а тоді вже й порозходились по домівках.

Мотрю узяв Грицько – догодувати до смерті. Швидко після того вона й умерла.

Чіпчину хату опечатали, забили. У ній одні сови та сичі плодилися та тічки собак товклися по вгороду, Що увесь заріс бур'яном, як лісом. Через рік – веселе колись місце опустилося, зглухло. Облупана пустка стояла ще страшніша, ніж та, котру купив Хрущ Люди знову стали її відхрещуватись, як проходили мимо; а малі діти боялися й здалека глянути на того чоловічка, що, як те страховище, позирав з воріт на' шлях своїми витрішкуватими очима.

А недалеко од Пісок, над самим шляхом, коло Хоменкового хутора, насипана висока могила, на ній стоїть височенний хрест – оглядає навкруги хутори, села, всі околиці… Під ним тліє вісім безневинних душ, загублених в одну ніч "страшним чоловіком".

А посеред села, насупроти похилої церковці, тоне в саду, як у раю, видивляється на свою красу у ставкові води поновлений палац – у позолоті, у розкошах. В йому тепер живе новий хазяїн Пісок – перший дукач на все Гетьманське, перша голова в повіті, найщиріший земець, предводитель, предсідатель, банкір, заводчик-сахаровар – Данило Павлович Кряжов. І як тепер весело в тому палаці! Які бувають іноді гулянки… устала б генеральша, якби можна! Тепер уже не з одного, не з двох якихсь повітів, а з цілої губернії саме спинкове панство, саме найзаможніше купецтво знаходить тут щирий привіт, добру учту веселого й щедрого хазяїна…

Минав рік; минав другий… Стояла на край села сиротою пустка – завидувала палацу. Аж ось – випало й їй несподіване щастя: купив її у казні за безцінок давній знакомий – жид Гершко, причепурив трохи зокола облупані боки, полатав, де попрогнивала, оселю – та й завів шинок. Щонеділі, щосвята, а часом і серед будня, щоб не одстати од вельможного сусіди, – бенкетує тут п'яне море темної простоти… Оже ще й досі, під пізній вечір, подирає мороз поза шкурою веселих гуляк, як глянуть вони на хрест, що геть-геть здалека чорніє над Ромоданом…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: