Яса – Юрій Мушкетик

— А, може, їй буде краще з тим твоїм Марком.

Такий несподіваний поворот Хотининої думки спантеличив Лавріна, він довго мовчав, а потім мовив:

— Не знаю, того не знає ніхто. Може, й тобі буде добре з Харитоном, а ти от не хочеш. Я ж мушу сповнити клятву, яку давав їй, мушу знайти її. Без того… мені не жити.

Холодний вітрець прошелестів яблуневим садом, і впало з гілки важке яблуко; ні Лаврін, ні Хотина не підняли його. А підняв те яблуко Харитон і вгородив у нього великі, як у коня, міцні зуби. Важкий, мов із свинцю литий, розхитувався на підборах шеврових, із зібганими у складки халявами чобіт, габова свита висіла на його лівому плечі.

— Хотино, ходи до дівчат, — наказав він. — Мені треба погомоніти з цим… гм, мандрівником.

Хотина хвилину вагалася, а тоді в її очах змайнули зеленаві вогники й вона підвелася. Підвівся й Лаврін.

— Слухай, дяче, мандрував би ти звідси далі.

Харитон був вовкодухий і дивився в землю; не знаючи, чим дошкулити, назвав Лавріна дяком.

— Ось одроблю й поїду, — спокійно відказав Перехрест.

— Я заплачу за тебе.

— Заставщини не беру, маю руки, щоб заробити.

— Але я можу їх трохи пом'яти, й вони, злидню, стануть непригодні до діла.

Лаврін почав дратуватись, але стримував себе.

— Послухай, парубче, — примирливо мовив він. — Не затівай сварки. Ні мені, ні тобі вона не потрібна. Дороги я тобі переходити не збираюся. Втямив? Ось добуду строку й поїду.

Така поступливість ще дужче розколихала Харитона. Він зірвав з голови шапку і вдарив нею об землю.

— А я хочу, щоб ти виїхав сьогодні.

— А я хочу стати турецьким султаном, — влад йому відказав Лаврін.

Парубки та дівчата перестали співати, наблизилися до них, але не розбороняли. Стояли півколом, перешіптувалися. Харитон хоч і бурмило, але свій, а це — зайда, богові видніше, на чиєму боці правда. Не стала поміж ними й Хотина. Либонь, думала щось своє, на щось сподівалася від цієї бійки. Лаврін думав, що Харитон шкилюватиме далі, зачіпатиме тільки словами, а той раптом замахнувся й щосили вдарив його у вухо. Удар кинув Перехреста на яблуньку, якби не вхопився за її стовбурець, упав би. В очах потемніло — від болю і гніву, з вуха потекла сукровиця. Одначе думка працювала, від другого удару Лаврін ухилився — знадобився запорозький вишкіл, адже січовики вправлялися й на шаблях, і навкулачки. Не маючи іншого виходу, деменув Харитона в плече, й той заточився. Але теж встояв на ногах, його широке, з важкою щелепою обличчя збуряковіло, в очах завирувала каламуть, і він сліпо кинувся на Перехреста. Лаврін перехопив його руку, рвонув на себе й відпустив. Харитон зарився носом у траву. Одначе враз підхопився й знову пішов на Лавріна. І знову Лаврін ухилився, вхопив супротивника попідруки й кинув об землю. Харитон застогнав, хотів підвестися, й Лаврін рішуче ступив до нього.

— Посидь. Бо за третім разом… За третім разом не встанеш.

Харитон повірив. Сидів на траві, понуро дивився в землю. Лаврін хотів виїхати з Татусів наступного дня, але саме того дня, надвечір, помер Захарко. Тихо відійшов на печі, його знайшли вже захололим. Захаркова смерть не привела ні матір, ні сестру, ні тітку до великого розпачу, всі знали, що він не жилець на цьому світі, і все ж нове нещастя вкинуло родину Тоцьких в осмуту. Лаврін розумів, що не може покинути їх в такий час. Тим самим возом, яким цього дня возив сіно, відвіз він Захарка на цвинтар, піп одспівав хлопця на леваді. А ще через день почався дощ, який перейшов у зливу. Буря поламала крила у вітряка за селом, потрощила кілька дерев над дорогою, розчахнула стару грушу в саду у Тоцьких і зірвала стріху шопи в кінці двору. В горобину ніч, коли блискавиці снували між небом і землею, неначе горючі татарські стріли, коли небо тріщало, а здавалося, що то тріщить старий, різьблений сволок у корчмі, Тоцькі світили страсну свічку й всі троє стояли навколішках перед образом святого Миколи, молили його, аби загнуздав стихію, аби забрав блискавиці і грім. Микола на них не дивився, творив своє, і тоді всі троє звернули погляди на Лавріна, який сидів на лаві й іноді осіняв себе неквапливим хрестом. Його погляд заспокоював жіноцтво дужче, ніж погляд святого, і слова його теж були заспокійливі, розважливі.

В розкритій шопі замокло збіжжя — пшениця і ячмінь, довелося виносити та сушити снопи. Лаврін не міг поїхати, не скінчивши цієї роботи.

Снопи сушилися на тину, і на призьбі, й просто посеред двору, Лаврін за ними наглядав, Улита і Христя поралися в городі, Хотина місила діжу — Лаврін бачив її через прочинені двері. Діжа стояла на ослоні, ходила ходуном, маленькі дівочі кулачки мелькали швидко-швидко.

— Лавріне, потримай діжу, — покликала вона його. Перехрест присів на долівці, обома руками вхопив біля середнього обруча важку кленову діжу. Тепер Хотинине обличчя нависло над самим його чолом, голову йому дурманив запах тіста й запах вимитих у любистку кіс, одне руденьке пасемце вибилося з них і лоскотнуло йому щоку. Хотина шпарко дихала, її груди високо здіймалися, і Лаврін відвів затуманені очі. І в ту мить у його голові майнуло щось таке — знадливе, житейське, аж він стенувся і, мовби сперечаючись з кимось, покрутив головою: «Ні, ні».

— Що таке? — запитала Хотина і дивилася на нього такими лагідними очима, аж йому затремтіло в серці.

Він зрозумів: Хотина ще на щось сподівається, намагається затримати його. І щось у ньому піддається їй.

Надвечір того самого дня на заїжджий двір завітало троє: двоє козаків і ще один чоловік, татарин чи турок, а може, волох, з червоним, ніби обвареним окропом, обличчям, з вузькими очицями, лисою, перекресленою шрамом головою. Хто він такий, вгадати було важко, чимало всілякого непевного люду ліпилося нині біля правобережного гетьмана, чимало тинялося його й по дорогах, здебільшого вони не об'являлися ні іменнями, ні званнями, й запитувати про те їх ніхто не наважувався. Червонощокий чоловік був ще молодий, років тридцяти, обоє козаки — старші і теж якісь, неначе приїхали з ночі, темні й похмурі, і слухалися червонолицього.

Вони приїхали у куцому, засланому кінською шкурою візку, наказали Лаврінові засипати коням вівса, а собі попросили горілки та чогось переїсти. Коли Лаврін, перечекавши, доки приїжджі потамують голод, зайшов до шинкової хати (він не поминав нагоди розпитати новоприбулих про Киліяну та Марка), козаки доїдали свинячий холодець з миски, а червонолиций смоктав хвіст оселедця. Він кинув недогризок просто під ноги й налив із зеленої карафи у кухоль пива, але не пив, а тільки мочив губи, а сам скоса позирав на Хотину, яка поралася біля печі.

— Так з чим будуть пироги? — запитав і підморгнув одному з козаків.

Не сподобалося Лаврінові те підморгування, а ще дужче не сподобалися слова, мовлені по тому, як Хотина відказала, що пироги будуть з вишнями і порічками:

— А що, хлопці, залишимося на пироги.

Лаврін знав, що прибульці кудись квапилися, вони навіть не дали йому завести під повітку коней, мали намір дати їм тільки перепочити, а тепер ось міняють своє рішення. Чому? Сонце ще стоїть високо, могли б проїхати верст двадцять. Ох, беззахисний нині у цьому краї люд, і надто багато вештається пройдисвітів. Укоїть щось, а тоді тікає в іншу сторону, під руку іншого гетьмана. А коли його сила, то и зовсім не втікає. І є серед тих лиходумців такі… Є, Лаврін чував про них… Вони — найстрашніші. Торгують живим товаром, християнською кров'ю. Хапають дівчат, дітей, якийсь час переховують у шелюгах, у ямах, а тоді продають турчинові. Справа вигідна, хоч можна через неї і повиснути на гілляці.

Лаврін розмірковував про все це, сидячи під рундучком комірки під вінками цибулі і пучками маку, пов'язаного барвистими валовими нитками. Головки маку були схожі на відтяті людські голови. Майнула думка: що йому до того, до всіх цих людей, їхніх намірів, їхніх клопотів, у нього вистачає свого лиха, своїх клопотів, але він рубонув її, наче коршака, що завис над подвір'ям з курчатами. Довго вагався: чи казати про свої здогади Улиті та Хотині, й таки вирішив Улиті не казати нічого — може, подумав, прихимерилося йому все це, й виставить себе на посміх, а натякнув лише Хотині, запитав у неї:

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: