Гетьман Іван Виговський – Iван Нечуй-Левицький

– Чи це ми були на гетьманському обiдi, чи на панахидi? – спитав Данило в Iвана Виговського, виходячи од гетьмана.

– Менi все здавалось, що я на панахидi: все не розбирав, чи я обiдаю з боярами, чи з московськими надутими попами, – сказав Iван Виговський.

– Ой, коли б цi обiди з боярами i справдi не стали панахидами по Українi! – обiзвався Данило Виговський.

– Але гетьман, слабий та ще й злий на Москву за її дурну справу з Польщею, говорив з послами дуже круто й роздратовано, – сказав Iван Виговський. – Москви драпувати не годиться: може, ще повернемо справу на свiй бiк. Треба буде поїхати до послiв i попросити вибачення за гетьмана. Не раз i не два менi доводилось i за Польщi вгамовувати та здержувати старого гетьмана пiсля його розмови з польськими послами.

I другого дня Iван Виговський поїхав до московських послiв i сказав їм:

– Ясновельможний пан гетьман звелiв сказати вам "добридень" i спитати про ваше здоров'я, а коли вчора вам була яка недогода, то не майте того за зле: гетьман дуже слабий i тiльки був радий, що ви в його домi хлiб-сiль їли; пробачте йому, що вiн в тяжкiй своїй слабостi палко говорив з вами. Вiн при своїй хворобi тепер на усiх сердиться; такi вже тепер в його норови; i нас усiх вiн усе лає, за якусь нiсенiтницю так розсердиться, що до його хоч не приступай.

Iван Виговський мав талан ораторський i любив говорити, але в розмовi вiн завсiди був дипломатом, i дуже обережним дипломатом.

Посли почали випитувати в писаря про спiл гетьмана з шведами та з Ракочiєм i сказали йому:

– Писарю Iване Виговський! Пам'ятай ласку до тебе нашого царя, служи, працюй для його з щирим серцем i з дорогою душею, без хитрощiв, а твоя служба царевi не буде нiколи забута царем.

– Я гетьмана й полковникiв завсiди наводжу на добру путь, а на знак своєї вiрностi й щиростi в вiрi я оце одружився з дочкою Богдана Стеткевича, благочестивої християнської вiри. Є в його маєтностi коло Оршi в Могилiвщинi, так нехай би цар звелiв вiддати цi маєтностi моїй жiнцi й менi i записати їх за нами, а я буду йому за вiрного слугу до кiнця своєї жизностi. Є государева ласка до iншої шляхти, що царевi не служила, а тi маєтностi були колись Стеткевичевi.

Посли пообiцяли Виговському тi маєтностi, але цар їх не вернув Виговському. Бояри московськi вславились своєю скупiстю навiть за границею, хоч для себе були зажерливi.

Посли знов домагались, щоб їх допустили до гетьмана говорити про свої справи. Але ще їх i до гетьмана не допустили, як в Чигирин приїхали шведський посол, а за ним посол од Ракочiя. Гетьман зараз прийняв послiв. Московськi посли випитували в гетьманських челядникiв, пiдкуповували двома парами соболiв пiдписарiв гетьманської канцелярiї, але нiчого не випитали. Стали вони випитувати в Iвана Виговського, але Виговський запевняв їх, що посли тiльки говорять про любов та згоду з вiйськом Запорозьким i бiльш нiчого.

Одправивши чужоземних послiв, гетьман запросив до себе Бутурлiна та Михайлова на прощання. Iван Виговський та осавул Ковалевський закликали послiв i запросили їх в гетьманськi горницi.

На прощаннi посли довго вмовляли гетьмана, щоб вiн порвав спiл з шведами, помирився з поляками, як будущими царськими пiдданими, i став до помочi полякам проти шведiв.

Одкритий i простий Богдан сказав їм:

– Од шведiв ми не оступимось. Шведи – нашi найкращi спiльники. Нехай цар помириться з шведами. А коли вони не бажатимуть миру з Москвою, тодi ми вчинимо справу на iнший спосiб. А теперечки допроваджуймо до кiнця справу з ляхами: треба наступити на їх з двох бокiв – московське вiйсько по один бiк, а шведський король по другий, i бити панiв, щоб їх з корiнням викоренити i не допустити їх злучитись з iншими спiльниками. Ми їх добре знаємо! Хоч вони на словах i обiбрали государя на свiй престол, але на дiлi цього нiколи не буде. Шукають же вони собi iншого короля в Цiсарщинi.

Посли не знайшли, що на це вiдповiдати гетьмановi. Тодi вони почали домагатись, щоб гетьман звелiв збудувати в Києвi для московського вiйська казарми або понаймати кватири. Гетьмановi було не до вподоби, щоб великоруське вiйсько оселялось в українських мiстах. Вiн почав одникувати й одмагатись. Iван Виговський одразу постерiг, для чого цар думає оселяти московське вiйсько по українських мiстах. Вiн почав потакати гетьмановi i сказав, що однiмати оселi й грунти пiд казарми та дратувати жильцiв небезпечно, щоб з цього дiла часом не вийшло те, що колись вийшло в Суботовi, як ляхи одняли в гетьмана Суботiв, через що й досi ллється кров на Українi. А осавул Ковалевський пристав до його й потакав йому.

Бутурлiн спахнув i промовив:

– Дивно менi та й годi! Як це ви Бога не боїтесь i сорому в вас нема? А тобi, писарю, i тобi, осавуле, не годиться приставати до гетьманських слiв i говорити так голосно. Це звичай людей нiкчемних, негодних!

Виговський зблiд як крейда од боярської лайки. Ковалевський почервонiв з досади й посатанiв.

"Таким тоном говорили колись до нас дикi польськi звiрi Миколай Потоцький, Самiйло Лащ, та й то до Корсунської битви з поляками. Якийсь московський окольничий, якийсь дяк чи пiддячий, нижчий за мене, кидає менi в вiчi лайку при гетьмановi, менi, кращому й вищому за його, менi, великому канцлеровi вiйська Запорозького!" – майнула думка в Виговського.

Вiн замовк, бiльше й слова не промовив, стояв блiдий та задуманий, але затаїв в своїй душi ще бiльшу ненависнiсть до московських гордих, непросвiчених, наглих та грубих бояр.

Гетьман перебив цю розмову i сказав:

– Не знаю, я в Києвi давно не бував. Подумаємо, як це дiло зробити, i подамо звiстку вам на од'їздi вашому через генерального писаря.

Посли розпрощались з гетьманом. На од'їздii з Чигирина вони таки встигли випитати через пiдписарiв гетьманської канцелярiї, чого приїздили чужоземськi посли i що гетьман постановив спiл з шведами та Ракочiєм воювати з Польщею i роздiлити її мiж собою на три частки.

Московськi посли виїхали з Чигирина вже пiсля пiзнiх обiдiв. Iван Виговський, випровадивши послiв за мiсто, вернувся додому i одпочивав, сидячи на ганку, неначе одбувши важку панщину. Вiн скинув з себе важкий оксамитовий кунтуш, перевдягся в легенький лiтнiй жупан, сiв на лавцi в просторному ганку i балакав з старим батьком Євстафiєм. Невеличка кватира Виговського стояла на пригорку пiд високою Замковою горою серед розкiшного старого садка, а мiсто спускалось наниз i розстелялось по низинi. Низина, просторнi луки та сiножатi зеленiли неначе застеленi зеленим сукном. Усей Чигирин було видко як на долонi. Виговський одпочивав нiби пiсля важкої роботи, скидаючи очима широкий простiр, де бiлiли купами доми, лиснiли хрести церков та позолоченi макiвки на банях.

Виговський не встиг одпочити, як прибiгла Катерина Виговська, старша гетьманова дочка, i бiгцем вибiгла по схiдцях на ганок. Проворна на вдачу та дуже цiкава, вона ледве дiждалась, поки генеральний писар вернеться додому, i, вглядiвши в вiкно, що вiн проїхав вулицею ва конi, зараз побiгла до його, щоб розпитати за проводи бояр та останню розмову з ними.

Не встигла Катерина i на лавцi сiсти, як у хвiртку вскочила Олена Нечаєва, менша Богданова дочка, i бiгцем побiгла до ганку. I її брала нетерплячка поговорити й розпитати про московських бояр. Незабаром хвiртка знов заскрипiла, i на подвiр'ї з'явився Данило Виговський, стрункий, рiвний, як стрiла, легкий на ходi, i швиденько попростував до ганку. Зараз за ним надiйшов полковник Тетеря, а за ним генеральний осавул Ковалевський, поважний, важкий на ходi, плечистий та поставний. Прибiгло ще кiлька жiнок старшини. В ганку стало аж тiсно. Олена Нечаєва та зо двi козачки пооступались з лавок i посiдали на сходах, щоб дати мiсце на лавках чоловiкам.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: