В одну мить усi полки заворушились, зашумiли, як роздратованi бджоли в улику. Стовпище селян по горах заворушилось i закричало. Усi козаки загули, як бiр у велику бурю. Гетьман не був страхополох, видержував не раз великi битви. Але вiн почував, що переполох пiдступає йому пiд груди. Його здушило в грудях, здушило коло серця; вiн боявся за своє життя. Тривожними гострими очима поглядав вiн на тi купи вiйська, котрi згромадились кругом Верещаки та Сулими. Крики здужчувались. Замигали, залиснiли шаблi поверх козацьких шапок. Гетьман вглядiв, як рука в Верещаки, пiднята вгору з паперами, одскочила по лiкоть i полетiла вгору. Замигали, заблискали шаблi над головами Сулими та Верещаки. Судиму й Верещаку порубали й пошматували в одну мить. Полки заколивались, захилитались, як хвилi на морi, i рушили до столу, до того простору, де стояв гетьман.
Тодi Виговський втямив, що його замiр не вдався, що козацькi шаблi готовi пошматувати й його. Вiн почував, що смерть вже замахнулась на його своєю замашною косою, вiн неначе почував хвоський свист тiєї коси над своєю головою. Страх напав на його в одну мить, i мороз пiшов по всьому тiлi. Гетьман повернув коня назад i з старшиною бiгцем подався до лiсу. Полки рушили за ним навздогiнцi. Тодi тисяча найнятих польських жовнiрiв виступила з лiсу i закрила його й заступила од козакiв. "I втiкав вiн, – як каже український лiтописець, – як втiкає обсмалений з пожежi".
Гетьман втiк в польський обоз, що стояв пiд Бiлою Церквою, i вкупi з польським коронним обозним Андрiєм Потоцьким поїхав до Бiлої Церкви. Стовпище козакiв рушили за ним навздогiнцi i стало станом на Взiннi, недалеко од Бiлої Церкви. Тут зiбралася нова козацька рада. На цiй радi Виговського скинули з гетьманства i обiбрали за гетьмана Юрiя Хмельницького.
До Виговського в Бiлу Церкву прибули козацькi посланцi i вимагали, щоб вiн сам приїхав на раду i поклав булаву. Виговський не згодився на це i не поїхав. Тодi козаки послали до його канiвського полковника Лизогуба та миргородськського полковника Лiсницького i домагались, щоб Виговський принаймi прислав бунчук та булаву, коли сам не хоче прибути. Довго Виговський противився, але побачив, що непереливки i промовив: "Я вертаю бунчук i булаву, але з такою умовою, щоб козацьке вiйсько зосталось в пiдданствi польського короля". Виговський доручив бунчук та булаву своєму братовi Даниловi i вкупi з посланцями одiслав його на раду. Данило оддав бунчук та булаву, оповiстив, що Виговський зрiкається гетьманства, але з такою умовою, щоб Україна зосталась при Польщi i щоб Юрiй випустив жiнку Виговського з сином з Чигирина, давши переднiше в заклад кiлька козакiв для певностi слова. Козаки згодились й оповiстили Юрiя гетьманом радiсними криками. Юрiя пiдняли, поставили на стiл i прикрили його знаменами. Данило подав йому булаву. Пiсля ради обозний Носач, полковники Гуляницький та Дорошенко прибули до Бiлої Церкви i дали Виговському пiдписку Юрiя i старшини, що вони видадуть йому жiнку з сином та з деякими поляками, що пробували в полонi в Чигиринi. Але не швидко Юрiй випустив жiнку Виговського з полону. Трохи не рiк довелося їй прожити в Суботовi пiд сторожею. Юрiєвi Хмельницькому не було часу думати про неї. Од Бiлої Церкви козацьке вiйсько рушило до Канева. Зiбрали нову раду в Жердевi, коло Канева, куди прибуло чимало полковникiв з-за Днiпра, прихильникiв Москви. На цiй радi затвердили вибiр Юрiя на гетьмана i постановили знов пiддатись московському царевi.
За втрачене гетьманство король Ян-Казимiр щедро обдарував Iвана Остаповича Виговського. Наставив його київським воєводою i сенатором i подарував двоє староств: Любомиль в Холмщинi i Бар на Подолi. В першому староствi було ло 25 сiл i 200 тисяч моргiв землi, в другому було 80 сiл i З5 тисяч квадратних миль землi. Окрiм того, король подарував Виговському маєтнiсть в Галичинi, коло Жидачева: Руду на Стриї, Волицю й Кохавину.
Олена Виговська довiдалася про цей щедрий королiвський подарунок i втiшилася тим, що вона – воєводша й сенаторша, хоч i не гетьманша, та велика княгиня.
Юрiй зараз звелiв випустити з полону свою сестру Катерину, але вона не мала пристановища i зосталась жити в Суботовi при Оленi Виговськiй.
Вже аж зимою, пiсля Рiздва 1660 року, в Переяславi зiбралась нова козацька рада, на котрiй затвердили Юрiя на гетьманствi i постановили знов вернути Україну в пiдданство царевi Олексiєвi, але багато полковникiв на Правобережнiй Українi не присягли царевi i зостались вiрними королевi. Данило Виговський задумав одiбрати свою маєтнiсть Смiлу та Лисянку, маєтнiсть Богданової меншої дочки Олени Нечаєвої. Вiн рвався в похiд, щоб визволити з полону Олесю Виговську i свою жiнку Катерину. Але корсунський полковник Петренко розбив Данилових козакiв коло Лисянки i самого Данила взяв в полон i видав московським воєводам. Данила повезли в Москву, але вiн помер в Калузi, i його тiло привезли в Чигирин i оддали жiнцi. Катерина звелiла поховати Данила Виговського в суботiвськiй церквi рядом з могилою свого батька Богдана. Катерина зосталась бездiтною удовою.
Незабаром пiсля того Павло Тетеря прибув в Чигирин i пробував там довгенько вкупi з паном Беньовським. В Суботовi вiн стрiвся з удовою Катериною i в кiнцi 1660 року Юрiй дозволив сестрi повiнчатись з Тетерею. Восени Юрiй випустив Олесю Виговську з полону i одiслав з певною приставленою сторожею до Iвана Виговського.
Iван Виговський, тепер вже київський воєвода проживав в Галичинi, в своїй маєтностi Рудi, де був просторний старинний палац, де можна було проживати в мирi i спокої, куди не заходили нiякi козацькi загони. Виговський поновив, побiльшив старий замок i зажив з своєю Олесею та сином в спокої. Але йому не сидiлось вдалинi й од України в Рудi. Його тягло на Україну, йому хотiлося брати суспiл в українських дiлах, хотiлося грати роль дiяча в iсторичних українських подiях. Вiн перейшов в свою маєтнiсть Бар на Подолi, щоб назирати за живим рухом подiй на Українi. Виговський полагодив, поновив старий замок, обсадив його гарнiзоном i настановив брата своєї жiнки Юрiя Стеткевича комендантом замку. Коло Виговської завсiди проживала Раїна, жiнка Костянтина Виговського, та дочка її брата Михайла Стеткевича, що був ченцем в Печерськiй лаврi, i уся сiм'я Юрiя Стеткевича.
В той час подiї на Українi не йшли рiвною ходою, а бiгли швидким конем. Юрiй Хмельницький, пiсля битви пiд Чудновом, де поляки розбили московське вiйсько i взяли воєводу Шереметьєва в полон, знов оддав Україну Польщi, а потiм зрiкся гетьманства i постригся в ченцi. На Правобережнiй Українi козаки вибрали за гетьмана Павла Тетерю. Польський король Ян-Казимiр виступив з вiйськом на Україну, перейшов за Днiпро, щоб добути собi i Лiвобережну Україну, де полковники зосталися вiрними Москвi i вибрали собi за гетьмана Брюховецького.
Iвану Виговському захотiлося знов добути собi гетьманську булаву. В той час, як король брав городи за Днiпром, в Київщинi стало неспокiйно. Київський воєвода сидiв в Барi i пальцем не поворушив, щоб заспокоювати край. Гетьман Тетеря винував у всьому Виговського, говорив, що "Бар усьому виною". В той час Iван Сiрко з запорожцями рушив в Брацлавщину, щоб одняти Правобережну Україну од Польщi i послав вперед загiн пiд приводом Сулимки. Сулимка дiйшов до Бiлої Церкви, де його розбили польськi жовнiри пiд приводом Чарнецького i полковника Себастiана Маховського, здичiлого й жорстокого чоловiка. Виговський, певно, хотiв знов взяти гетьманську булаву i часто промовляв: "Продам Бар, продам Руду i заграю ляхам в дуду".
Тетеря i Маховський обвинуватили Виговського, що вiн хоче зрадити Польщу i пристати до Москви, що вiн накликав запорожцiв з Сулимкою. Ця чутка дiйшла до Бара. Виговський видав 1 марця в Фастовi протест проти такого заздрiвання його в зрадi, а сам поспiшив до Бiлої Церкви, щоб виправдати себе перед Маховським, котрому король дав право втихомирити край хоч би найстрашнiшими карами. Виговський не застав Маховського й Тетерi в Бiлiй Церквi, поїхав в Рокитну, але й там їх вже не було. Тетеря й Маховський рушили на Корсун.