Іван Нечуй-Левицький - Гетьман Іван Виговський (сторінка 54)

    Сеймовий збiр зап­лес­кав в до­ло­нi. Кож­ний пан по­чу­вав, що Не­ми­рич го­во­рив прав­ду про во­лю в Польщi, але па­ни за­бу­лись, що в тiєї "вольної панської во­лi" бу­ли в не­во­лi хло­пи i польськi, i ук­раїнськi, в не­во­лi, як у пек­лi. Во­ни за­бу­ли сло­ва фран­цузько­го ванд­рiв­ни­ка на то­дiш­нiй Ук­раїнi Боп­ла­на, що на Ук­раїнi польськi па­ни жи­вуть, як у раю, а пан­щан­нi му­жи­ки му­чаться, як у пек­лi. Ора­тор в своїй про­мо­вi за­був на той час зга­да­ти про те пек­ло. Не­ми­рич за­мовк на хви­ли­ну i знов за­го­во­рив:

    - Тепер блуд­ний син знов вер­тається до сво­го батька. Не­хай же батько при­вi­тає йо­го по­цi­лун­ком ми­ру й лас­ки! Не­хай на­дi­не зо­ло­тий перс­тень на йо­го па­лець, вбе­ре йо­го в гар­не уб­ран­ня, не­хай за­ко­ле го­до­ва­не те­ля i ра­дiє вку­пi з ним на зазд­рiсть iн­шим! Не ти­ся­чi, а мiльйо­ни душ по­тя­гу­ються до пiд­данст­ва ва­шiй ве­лич­нос­тi i усiй Ре­чi Пос­по­ли­тiй! При­вiт то­бi, най­яс­нi­ший ко­ро­лю!.. Прий­ми цей ба­га­тий край, цей ро­дю­чий Єги­пет, те­ку­чий мо­ло­ком i ме­дом, ба­га­тий на пше­ни­цю i на уся­кi зем­нi ово­чi, цю вiт­чи­ну вой­ов­ни­чо­го i дав­но слав­но­го на мо­рi й на су­хо­до­лi на­ро­ду ук­раїнсько­го… Вi­ват, най­яс­нi­ший ко­роль Ян-Ка­зи­мiр! Вi­ват Рес­пуб­лi­ка Польська!

    Славному в свої ча­си ора­то­ро­вi од­по­вi­да­ли в сей­мi ко­рот­кою про­мо­вою. Усi сей­мо­вi пос­лан­цi бу­ли ра­дi, що ко­за­ки знов за­ду­ма­ли вер­ну­тись до пiд­данст­ва ко­ро­ле­вi. Юрiй Не­ми­рич по­дав ко­ро­ле­вi Га­дяцькi пунк­ти. Пос­лан­цi спо­до­би­лись цi­лу­ва­ти ру­ку ко­ро­ля. Се­на­то­ри й сей­мо­ви­ки ду­же ра­до при­вi­та­ли ко­зацьких пос­лан­цiв.

    Але ра­дiсть в сей­мi швид­ко змi­ни­лась на сму­ток, як се­на­то­ри по­ча­ли роз­би­ра­ти пунк­ти Га­дяцької умо­ви. Пiд­ня­лись зма­ган­ня та на­рi­кан­ня, що ко­за­ки ви­ма­га­ли ду­же ба­га­то пра­ва та уся­ких при­вi­леїв для Ук­раїни, що в Га­дяцькiй умо­вi, пос­та­нов­ле­нiй ко­мi­са­ра­ми Польщi Ка­зи­ми­ром Беньовським та Євла­шевським, ко­мi­са­ри на­да­ва­ли ко­за­кам над­то ба­га­то обi­ця­нок.

    По Га­дяцькiй умо­вi Ук­раїна прис­та­ва­ла до Польщi як Ве­ли­ке кня­зiвст­во Руське, зов­сiм са­мос­тiй­не в своїх осе­ре­дин­них спра­вах: ко­за­ки прис­та­ва­ли до по­ля­кiв як вольнi до вольних, рiв­нi до рiв­них. Гетьман i ве­ли­кий князь Ви­говський про­сив для се­бе пов­но­го пра­ва су­ду над усiм ко­зацт­вом на Ук­раїнi i осо­бис­тої не­за­леж­нос­тi од уся­ко­го су­ду, од уся­ких поз­вiв. Ко­за­ки ви­ма­га­ли, щоб у Ве­ли­ко­му кня­зiвст­вi бу­ло своє ко­зацьке вiй­сько i своє прав­ленст­во, щоб на Ук­раїнi не бу­ло унiї, а польськi єзуїти на­вiть не ма­ли про­бу­ва­ти на Ук­раїнi; щоб виг­на­нi з Ук­раїни па­ни-ка­то­ли­ки й по­ля­ки не ма­ли пра­ва вер­ну­тись на Ук­раїну i заб­ра­ти свої дав­нi маєтнос­тi; на­то­мiсть ко­роль був по­ви­нен да­ти їм скар­бо­вi зем­лi в са­мiй Польщi. Ко­за­ки пос­та­но­ви­ли, щоб усi ста­рост­ва, усi скар­бо­вi зем­лi на Ук­раїнi бу­ли од­да­нi в ук­раїнський скарб, бу­ли при­лу­че­нi до ук­раїнських воєводств. Воєво­да­ми по­вин­нi бу­ти тiльки пра­вос­лав­нi; ка­то­ли­ки не ма­ли пра­ва зай­ма­ти мiс­ця на уря­до­вiй служ­бi на Ук­раїнi i че­рез те не ма­ли пра­ва дiс­та­ва­ти ко­рон­нi зем­лi й маєтнос­тi на Ук­раїнi. Ко­за­ки до­ма­га­лись, щоб ко­роль дав їм усiм пра­во шля­хетст­ва i щоб в са­мо­му Ве­ли­ко­му кня­зiвст­вi пра­вос­лав­нi дi­ди­чi, кня­зi ви­со­ко­го ро­ду бу­ли в усьому рiв­нi з шлях­ти­ча­ми-ко­за­ка­ми i не прис­во­юва­ли со­бi ок­ро­мiш­них ви­щих при­вi­леїв. Що­до прос­вi­ти, то ко­за­ки ви­ма­га­ли со­бi пра­ва зас­ну­ва­ти два унi­вер­си­те­ти: в Києвi i в Брац­ла­вi, i за­во­ди­ти шко­ли, не пи­та­ючись у по­ля­кiв, пра­ва вольної пе­чат­нi книг та вольної чор­но­морської тор­гiв­лi.

    Такi ви­ма­ган­ня ко­за­кiв збу­ри­ли польських маг­на­тiв i се­на­то­рiв, гор­дих своїм шля­хетст­вом. Пiд­ня­ли­ся го­ло­си про­ти Га­дяцької умо­ви. Па­ни нех­ту­ва­ли ко­за­ка­ми, нi­за­що не згод­жу­ва­лись, щоб ко­за­ки ста­ли шлях­ти­ча­ми, рiв­ни­ми у своїх пра­вах з ни­ми. Пос­лан­цi кри­ча­ли на сей­мi, що Ук­раїна ста­не че­рез та­кi при­вi­леї мiц­но­си­лою, са­мос­тiй­ною дер­жа­вою, не­без­печ­ною для Польщi.

    - Як то мож­на да­ва­ти шля­хетськi при­вi­леї усiм ко­за­кам, та хоч би й усiй ко­зацькiй стар­ши­нi! Це ви­хо­дить, що ми да­мо шля­хетське пра­во хло­пам, бо ко­за­ки з хло­пiв. Це бу­де при­ни­жен­ня для на­шої ста­ро­давньої шлях­ти. Рiв­ня­ти до се­бе хло­пiв, якихсь ду­шо­гу­бiв, ли­хо­дiїв! якихсь бун­та­рiв, що вста­ли бун­том про­ти своєї ма­те­рi Польщi, якихсь прой­дис­вi­тiв! Це бу­де ганьба, нес­ла­ва для на­шої шлях­ти! Не по­пус­ти­мо цього! - кри­ча­ли польськi па­ни, вис­лу­хав­ши про­чи­та­нi Га­дяцькi пунк­ти.

    - Якихсь схиз­ма­тiв ста­нов­лять врiв­нi з па­на­ми-ка­то­ли­ка­ми! - го­мо­нi­ли в сей­мi бiс­ку­пи. - Схиз­му тре­ба вби­ти, як га­ди­ну, а не ста­но­ви­ти її на­рiв­нi з ка­то­лицькою вi­рою па­нiв. Це со­ром для на­шо­го свя­то­го костьолу! це ганьба на ймен­ня Бо­же!

    - Це знес­ла­вить вар­тiсть i дос­той­нiсть на­шої шля­хетської верст­ви! Ми при­ни­зи­мо, нас са­мих, пiд­ви­сив­ши до се­бе якихсь прой­дис­вi­тiв! - ре­пе­ту­ва­ли де­якi па­ни. - Не по­пус­ти­мо цього! А все то на­коїв ли­ха пан Беньовський!

    Трохи не мi­сяць зма­га­лись па­ни на сей­мi, роз­би­ра­ючи пунк­ти Га­дяцької умо­ви, та все на­рi­ка­ли на Беньовсько­го за йо­го не­по­мiр­ну здат­ли­вiсть на ко­ристь ко­за­кам. Але бу­ли мiж польськи­ми па­на­ми й та­кi прав­ди­вi лю­ди, кот­рi мог­ли б пос­лу­жи­ти за iз­ра­зець i для су­час­них де­кот­рих польських па­нiв i польських iс­то­ри­кiв.

    - Не ко­за­ки по­ру­ши­ли зго­ду, а ми, - го­во­ри­ли де­кот­рi па­ни. - У всьому вин­на на­ша гор­до­ви­тiсть. Ми з ни­ми по­во­ди­лись не по-людськи. Ми не тiльки од­нi­ма­ли од них та­ки їх пра­ва, але поз­ба­ви­ли їх уся­ко­го людсько­го на­ту­рально­го пра­ва. От за те Гос­подь Бог i по­ка­зав нам, що й во­ни та­кi лю­ди, як i всi, i по зас­лу­зi по­ка­рав на­шу ви­со­ко­дум­нiсть. Ми ниж­чi за їх: во­ни би­лись з на­ми за во­лю, а ми - за без­си­ле па­ну­ван­ня… То­дi, як Адам ко­пав зем­лю, а Єва пря­ла, нiх­то нi­ко­му не слу­жив, нiх­то нi­ко­го не на­зи­вав хло­пом.

    Тепер Беньовсько­му до­ве­лось вик­ру­чу­ва­тись за свою щед­рiсть в умо­вi ї ко­за­ка­ми. I хит­рий пос­ла­нець вик­ру­тив­ся. Вiн по­дав та­ку гад­ку:

    - Треба зго­ди­тись на усi ви­мо­ги ко­за­кiв, бо те­пер Польща має во­ро­гiв - шве­дiв та мос­ка­лiв; кот­рi мо­жуть за­гу­би­ти Польщу. Ко­за­кiв те­пер ста­ло ду­же ба­га­то, i во­ни ду­жi. Ми прид­ба­ли со­бi спiльни­кiв на Ук­раїнi. Але по­тiм, як ми­не час, мож­на бу­де й по­ру­ши­ти усi пунк­ти Га­дяцької умо­ви: за­вес­ти унiю, при­тис­ну­ти ко­за­кiв, вер­ну­ти зем­лi виг­на­ним ка­то­ли­кам-па­нам i за­вес­ти на Ук­раїнi дав­нi польськi по­ряд­ки. Хоч це все ста­неться несп­ло­ха, але мож­на бу­де зго­дом по­вер­ну­ти дi­ло на Ук­раїнi по-давньому.

    Тiльки то­дi па­ни й се­на­то­ри зго­ди­лись пiд­пи­са­ти Га­дяцьку умо­ву з пев­ною на­дiєю не до­дер­жа­ти сво­го сло­ва. Iз­ба сей­мо­ва й пос­лан­ницька обид­вi зат­вер­ди­ли своєю зго­дою Га­дяцькi пунк­ти, га­да­ючи в слуш­ний час зло­ми­ти своє сло­во, по­ру­ши­ти Га­дяцькi пунк­ти.

    Затвердивши Га­дяцьку умо­ву, сейм наз­на­чив дань для тор­жест­вен­ної при­ся­ги на пiд­данст­во ко­ро­ле­вi. Цей день прий­шов на 22 день мая.

    В се­на­торськiй iз­бi пос­та­ви­ли пиш­ний трон для ко­ро­ля. Зiб­ра­лись усi сей­мо­вi пос­лан­цi, се­на­то­ри й де­кот­рi бiс­ку­пи. В оди­над­ця­тiй го­ди­нi ран­ку увiй­шов в за­лу ко­роль i сiв на тро­нi. Се­на­то­ри й сей­мо­вi пос­лан­цi ста­ли кру­гом тро­ну. То­дi пок­ли­ка­ли пос­лан­цiв но­во­го Ве­ли­ко­го кня­зiвст­ва Русько­го. Ко­зацькi пос­лан­цi увiй­шли i ста­ли вряд. Ко­рон­ний канц­лер ска­зав крас­но­мов­ну про­мо­ву од ймен­ня ко­ро­ля i опо­вiс­тив, що ко­роль про­щає усi ко­зацькi дав­нi про­ви­ни, прий­має Ук­раїну в пiд­данст­во i зат­верд­жує Га­дяцьку умо­ву, пос­та­нов­ле­ну Беньовським з ко­за­ка­ми 16 сен­тяб­ря 1658 ро­ку. По­ча­ла­ся при­ся­га. Пер­ший при­сяг­нув ко­роль, пок­лав­ши два пальцi на Єван­ге­лiє. В своїй при­ся­зi Ян-Ка­зи­мiр обi­цяв, що вiн i йо­го нас­лiд­ни­ки да­ють обов'язок ко­ро­лiвською при­ся­гою дер­жа­ти Га­дяцьку умо­ву не­по­руш­не на вi­ки вiч­нi i вчи­ня­ти прав­ди­вiсть усiм жильцям Ве­ли­ко­го кня­зiвст­ва Русько­го по їх пра­ву i зви­чаю. "I ко­ли б я, бо­ро­ни. Бо­же, - ска­зав в кiн­цi при­ся­ги ко­роль, - не до­дер­жав моєї при­ся­ги, то на­род ук­раїнський не по­ви­нен ме­нi по­ко­ря­тись".

    Пiсля ко­ро­ля при­ся­га­ли ар­хиєпис­коп прi­мас гнiз­ненський, єпис­коп вi­денський за все ка­то­лицьке ду­хо­венст­во, по­тiм при­сяг­ли гетьман ко­рон­ний i ли­товський за все польське вiй­сько, а пiс­ля них при­сяг­ли канц­ле­ри i пiд­канц­ле­ри Ко­ро­лiвст­ва Польсько­го.

    Коли ця це­ре­мо­нiя скiн­чи­лась, по­ча­ли при­ся­га­ти ко­зацькi пос­лан­цi. Київський мит­ро­по­лит Дi­онi­сiй Ба­ла­бан при­нiс Єван­ге­лiє, об­ко­ва­не зо­ло­том, i зо­ло­тий хрест i пок­лав їх на сто­лi. Ге­не­ральна стар­ши­на при­ся­га­ла по од­но­му, пiд­няв­ши два пальцi вго­ру; ота­ма­ни й оса­ву­ли при­ся­га­ли по два ра­зом. Але як це­ре­мо­нiя ста­ла вже ду­же за­гай­на, то сот­ни­ки i реш­та ко­зацьких пос­лан­цiв усi вста­ли нав­ко­лiш­ки, пiд­няв­ши два пальцi вго­ру. Ге­не­ральний пи­сар Гру­ша вис­ло­вив за їх усiх при­ся­гу.

    Скiнчивши при­ся­гу, ко­зацькi пос­лан­цi спо­до­би­лись по­цi­лу­ва­ти ко­ро­ля в ру­ку, i ввесь збiр з це­ре­мо­нiєю вий­шов з iз­би i пi­шов в со­бор свя­то­го Яна.

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_getman_ivan_vigovskiy.docx)Ivan_nechuy_levickiy_getman_ivan_vigovskiy.docx412 Кб3763
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_getman_ivan_vigovskiy.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_getman_ivan_vigovskiy.fb2566 Кб4455

Пошук на сайті: