Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

Такий несподiваний випадок зав'язав рота свекрусi й невiстцi. Вони обидвi кинулись до роботи, але Мотря не вимiтала хати та все поглядала скоса на свекруху. Свекруха так само поглядала то на вiник, то на невiстку, а далi витягла з скринi сорочку й сiла коло вiкна шити. Мотря одiмкнула свою скриню, витягла стару сорочку й собi сiла латать коло другого вiкна.

Обiд докипав у печi. Борщ, приставлений до жару. дув бульки й клекотiв вряди-годи, неначе хто в йому ляпав ложкою. Хата стояла неметена. Свекруха глянула на невiстку спiдлоба й промовила:

– Чого це ти, Мотре, сiла шити? Хiба ти не бачиш, що в печi обiд недоварений, а хата стоїть i досi неметена?

– Та вже ж бачу, не повилазило, – обiзвалася Мотря затягуючи нитку в вушко.

– Гляди лиш, щоб тобi й справдi не повилазило. Сядеш собi шити по обiдi, як упораєшся.

– Ох-ох! Так у мене чогось болить спина, так ниють руки, – почала Мотря тонесеньким голосом, передражнюючи свекруху.

– Дражнись, дражнись! – сказала свекруха. – Кидай лишень сорочку та вимiтай хату, кажу тобi. Я хазяйка в хатi, а не ти. Роби те, що тобi загадують.

– А я вам, мамо. не наймичка. Я й в своєї матерi не була наймичкою. Коли пiшлось на колотнечу, то нам треба робити дiло пополовинi. Поганять i в мене стало б хисту, аби було кого.

– Не видумуй чортзна-чого. Як була я в панiв, то робила за двох таких, як ти: варила обiд на двадцять душ; а ти й на п'ять душ не попнешся.

– Робили, бо над вами пан з нагайкою стояв.

– Коли хоч, то я й над тобою стану з нагайкою. Цить! А то як вiзьму кочергу, то й зуби визбираєш, – крикнула Кайдашиха й скочила з мiсця.

– Ви менi не рiдна мати: не давали зубiв, не маєте права й вибивать. В коцюби два кiнцi: один по менi, другий по вас.

– Карпе! Чи ти чуєш, що твоя жiнка витворяє? Чом ти їй нiчого не скажеш?

Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввiйшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалiтись на невiстку.

– I хто нараяв нам брати невiстку з тих багатирiв? – крикнула Кайдашиха. – Лучче було взяти циганку, нiж багачку з порожньою скринею.

– Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлiбом з сiллю не ходила, порогiв ваших не оббивала. Ви самi до мене прийшли. – сказала Мотря трохи тихiшим голосом, остерiгаючись свекра.

Старий Кайдаш розсердився на невiстку й почав на неї гримати.

– Мотре! Коли ти наша, то слухай матерi та роби дiло. Не сьогоднi ж до нас привезена. Наш хлiб їси, нам i роби, а як нi, то ми тебе й попросимо слухати.

– Хiба ж я дурно їм ваш хлiб? Од ранку до вечора й рук не покладаю…

– А ти хотiла згорнути руки та й сидiти? Чого це ти розходилась? Та я тобi не подивлюся в зуби! – крикнув Кайдаш, i його темнi очi заблищали: вiн замахнувся на Мотрю рукою.

– Тату, в Мотрi є чоловiк, – сказав понуро Карпо. – ви не дуже на неї махайте кулаками.

Кайдаш спахнув полум'ям.

– А ти чого оступаєшся за своєю жiнкою? – крикнув вiн на Карпа. – Коли хочеш, то я тобi носа втру.

– Ба не втрете! Я вже не маленький, – одрубав Карпо.

Блiде батькове лице стало жовте, неначе вiск. Вiн кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.

– Що ви менi цвiкаєте в вiчi, неначе змовились. Хiба я не ваш батько? Хiба менi не можна в своїй хатi порядок дати?

– Тату! Не махайте не мене руками, бо й у мене руки є! – сказав Карпо й собi зблiд на виду. Його червонi губи побiлiли, неначе полотно.

– Як вiзьму налигача, то я вас обох так обчухраю, що ви будете менi покорятись.

– Тату! Оступiться, прошу вас, – сказав Карпо, блiдий, неначе смерть, – бо й я налигача знайду.

Кайдаш побачив, що Карпо не жартує. Вiн не мовчав батьковi й маленьким, а тепер по всьому було видно, що вiн говорив не на вiтер.

– Пху на тебе, сатано! – плюнув набiк Кайдаш i хрьопнув дверима так, що з полицi полетiло горня й розбилось на шматочки.

– Так, сину, так! Добре говориш з батьком, ще й жiнку свою навчаєш! Ти вiзьми ремiннi вiжки та загнуздай її так, щоб вона й не поворухнулась. Ну, взяла собi невiсточку! Взяла собi в хату бiду!

Мотря сидiла коло вiкна, червона, як жар, i плутала ниткою вздовж i поперек, i по комiрi, й по пазусi. Карпо вийшов з хати й собi хрьопнув дверима так, що вiкна задзвенiли. Кайдашиха й Мотря зостались у хатi вдвох. сидiли коло вiкон одна проти другої й нiби шили, не пiдводячи очей од шитва. В хатi стало тихо, тiльки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дiд гарчав, а густа каша нiби стогнала в горшку, пiдiймаючи затужавiлий вершок угору. А зимнє сонце глянуло весело в вiкно й заграло рожевим свiтом на бiлому коминi, на бiлiй грубi й намалювало долi чотири шибки з чорними рамами, з чудними малюнками простого прищуватого скла. Молодицi все сидiли одна проти другої, все шили й понашивали од злостi таких безконечникiв, що потiм прийшлось їм довго випорю-вать та розплутувати. Вони шили, а скоса все поглядали на того капосного вiника, що стояв у кутку, пiд мисником.

В хату ввiйшов Лаврiн, узяв вiник i почав мести дiл. Од вiкон до самої печi простяглися нiби огнянi стовпи, витканi з сонця та дрiбного пороху, котрий ворушивсь в ясному промiннi, неначе дрiбнiсiнька мошка.

Чоловiки посходились в хату. Моря стала насипать борщ. Чоловiки посiдали за стiл; сiла й Кайдашиха.

– Чи помирились? – спитав батько, обертаючись до молодиць.

Свекруха й невiстка мовчали. Карпо сидiв за столом i обiдав мовчки. Пiсля того, як вiн оженився, вiн нiби вирiс у своїх очах. Кожний батькiв докiр здавався йому тепер удвоє важчим. Його думка лiтала коло якоїсь хати, в котрiй вiн живе сам з своєю жiнкою, сам господарює без батька, без матерi i нi од кого не чує нiякого приказу та загаду.

Од того часу вже не було ладу мiж свекрухою та невiсткою. Вони поглядали одна на другу спiдлоба. Мотря не дуже вважала на Кайдашиху й Кайдаша, але для неї все здавалось, що в хатi чогось тiсно, неначе її душать стiни, душить стеля, душить пiч.

Вже було недалеко до рiздва. Роботи було ще бiльше. Мотря вимазала сiни, помила лави, мисник, полицi. Перед празниками закололи кабана. Почався в хатi гармидер. Кайдашиха все гукала на Мотрю, а Мотря нiколи не змовчувала свекрусi.

– Мамо! Не кричiть на мене, – говорила Мотря, пораючись коло ковбас. – Я й сама пороблю дiло й без вас. Лучче лягайте на лiжко та, про мене, берiть у руки бандуру, курiть люльку, як наша панi економша.

Перед святками Мотря ждала, що Кайдашиха справить для неї будлi-яку нову одежину. Кайдашиха одрiзала для неї нову запаску.

На третiй день рiздва Мотря витягла з скринi нову спiдницю, привезену од батька. Спiдниця була дуже гарна та рясна, зелена з червоними густими рожами. Вона повiсила спiдницю на сволоцi, на кiлку. Кайдашиха тiльки скоса поглядала на ту спiдницю.

Рейтинг
( 2 оцінки, середнє 3 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: