Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

Свекруха пiшла до шинку та напiдпитку судила свою невiстку на все село, що вона нiчим не догодить невiстцi; що справить, то все для неї погане, та дешеве, та не до лиця.

Молодi молодицi все чисто переказували Мотрi, як її судить у корчмi свекруха.

"Постривай же, свекрухо, не буду я бiльше для твоєї панської шкури на тонке полотно прясти", – подумала Мотря, i з того часу вона стала прясти починки собi окремо та ховать в свою скриню.

– Навiщо ти, Мотре, ховаєш починки в свою скриню? – спитала Кайдашиха.

– На те, що треба; не буду ж їх їсти, – одрубала Мотря.

– А може, й поїси: хто тебе знає, – сказала Кайдашиха.

– Не бiйтесь, не понесу в шинок, не проп'ю i не буду напiдпитку судити, як ви мене судите.

– Що ж ти з ними думаєш робити? – спитала мати.

– Помотаю на мотовило, осную та вироблю собi тонкого полотна на сорочки. Може, й пiд мої боки хтось постеле подушки…

Кайдашиха догадалась, до чого воно йдеться, i трохи стурбувалась. Вона пряла лiниво, а Мотря дуже пильнувала коло гребеня. Вона боялась, щоб Мотря часом не випряла всього пряжва.

– То це ти думаєш збиратись на своє хазяйство моїм прядивом? – спитала Кайдашиха.

– Прядиво таке ваше, як i моє. Хiба я не брала конопель, не мочила, не била на бительнi, не терла на терницi, може, бiльш од вас?

Кайдашиха замовкла. Для неї здалося, що невiстка того не зробить, а тiльки мститься над нею за товстi сорочки.

Одначе одного дня по обiдi Мотря витягла з своєї скринi десять товстих починкiв, взяла мотовило й хотiла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, i спахнула.

– Чи ти жартуєш, молодице, чи зо мною дражнишся? – спитала в Мотрi свекруха.

– В мене нема жартiв, – сказала Мотря, махаючи мотовилом, котре гойдалось в її руках i черкалось об сволок.

Кайдашиха зобiдилась. – Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, – крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило. – Ба не дам, бо й менi треба, – одказала Мотря, не випускаючи з рук мотовила.

– Дай сюди, кажу тобi! – крикнула на всю хату Кайдашиха, люта од злостi. – Я сама зараз буду мотать.

– Ба не дам! У вас нема чого мотать, бо ви нiчого не напряли, – крикнула й собi на всю хату Мотря й ухопила мотовило обома руками.

Геть собi iк нечистiй матерi! Дай мотовило, кажу тобi! – зарепетувала Кайдашиха вже не своїм голосом i вхопила мотовило обома руками ще й потягла до себе.

– Ба не дам! Хiба будемо битись, чи що? – крикнула Мотря й сiпнула до себе мотовило.

– Дай!

– Ба не дам!

– Дай, кажу тобi!

– Ба не дам!

Молодицi пiдняли гвалт. Чоловiки позбiгались у хату. м здалось, що молодицi б'ються. Серед хати стояли свекруха й невiстка i сiпали кожна до себе мотовило. Обидвi були лютi, в обох очi блищали. Починок качався долi. Старий Кайдаш, Карпо й Лаврiн повитрiщали на молодиць очi, не знаючи, од чого скоїлась мiж ними така сварка. Свекруха й невiстка так розлютувались, що не примiтили чоловiкiв.

– Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! – кричала Кайдашиха й сiпала до себе мотовило.

– Одчепiться, бо й я вмiю пхатися, – кричала Мотря несамовито й тягла до себе мотовило.

– Чи ви подурiли сьогоднi, чи показились, – сказав Кайдаш, – чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило!

Молодицi його не слухали й тягались по хатi з мотовилом, незважаючи на його слова.

– Та це вони, мабуть, в ворона граються, – обiзвався насмiшкувато Лаврiн.

– Це добра iграшка! Мотре, покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу, то поб'ю тобi руки.

Кайдаш ухопив кочергу й замiрився на молодиць; вони його нiби й не бачили i все репетували та лаялись. Старий Кайдаш постив, бо тодi була п'ятниця. Вiн був голодний та сердитий. Жiночий крик дратував його.

– Покиньте мотовило, бо так i впечу обох по спинi кочергою! – крикнув вiн на всю хату.

Молодицi стояли блiдi, як смерть, i од злостi ледве дихали. Вони вже не мали сили самi покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усiєї сили об землю кочергою, вихопив з їх рук мотовило i потрощив його на цурпалочки. Свекруха й невiстка розiйшлись набiк.

– Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? – почав Кайдаш. – Господи! Сьогоднi свята п'ятниця, а вони тебе, неначе на злiсть, тiльки до грiха доводять. Нащо тобi, Мотре, те мотовило?

– Буду свої починки мотать. Одначе в вас доброї сорочки не заслужиш, – сказала Мотря.

– Вона хоче прясти собi на полотно нарiзно од нас, – сказала Кайдашиха, ледве дишучи.

– Нащо тобi прясти нарiзно? Чи тобi хто полотна не дає, чи що? – спитав Кайдаш у Мотрi.

– Хочу прясти, бо маю право, – сказала Мотря.

– Ставте, тату, мерщiй хату через сiни, – обiзвався Карпо.

– Ти б лучче свою жiнку трохи приборкав, щоб не так високо лiтала, – сказав батько.

– Хiба моя жiнка курка, щоб я їй крила обборкав, – сказав Карпо.

– Карпе, не дратуй мене, коли хочеш, щоб i в тебе була цiла чуприна.

– Далеко вам до моєї чуприни! – обiзвався Карпо.

– Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? – крикнув батько.

– Мабуть, уже переросли… Мати кривдить жiнку, а ви мене, – сказав Карпо.

– Хто ж тебе зобижає? Xiбa я тобi їсти не даю? – крикнув батько.

– A xiбa ж ви дали менi коли хоч копiйку в руки? Я роблю, а ви грошi в свою скриню ховаєте.

– Нащо тобi грошi? Xiбa хочеш їx пропить? – сказав батько.

– А хоч би й пропить. Яке вам до того дiло? – сказав Карпо.

– То ти мене будеш на старiть вчити! – кричав старий Кайдаш, блiдий, як смерть, та все приступав до Карпа.

– Тату, не лiзьте! Я роблю й маю право на своє добро. Одрiзнiть нас.

– То ти через свою дурну жiнку будеш менi цвiкати таке в вiчi! Чого ти, бiсова дочко, гризешся з матip'ю? – крикнув старий Кайдаш, махаючи поламаним мотовилом. – Чи ти хочеш бути найстаршою в xaтi, чи що? Чи ти хочеш, щоб мати була тобi за наймичку? Я тобi полiчу ребра оцим мотовилом.

Кайдаш махнув на Мотрю мотовилом i зачепив її по руцi.

Мiж батьком i Мотрею став Карпо, неначе з землi вирiс.

– Тату, не бийте Мотрi, – крикнув вiн несамовито, – яке право ви маєте бить мою жiнку?

– А чом же вона не слухає матерi та тiльки збиває бучу в моїй хатi?

– Ба не Мотря винна, а мати. Мати всю важку роботу скидає на Мотрю, а сама тiльки походеньки та посиденьки справляє.

– То це ти таке говориш за свою матiр? – крикнув Кайдаш.

– То це ти менi колеш очi через свою жiнку? – крикнула Кайдашиха, приступаючи до Карпа з другого боку. – От чого я дiждалась на старiсть од своїх дiтей!

– Як ти смiєш таке говорити на свою матiр? – суворо крикнув Кайдаш i приступив на ступiнь ближче до Карпа.

– Тату! Не наближайтесь, – говорив спокiйно, але понуро Карпо, стоячи стовпом на одному мiсцi.

– Через твою жiнку, через оте ледащо та я буду на старiсть таке лихо терпiти! – крикнула, аж завищала Кайдашиха i вдарила кулаком об кулак пiд самим носом у Карпа.

Карпо навiть не одхилив голови й не клiпнув очима. Вiн тiльки витрiщив їх ще бiльше, так що вони стали зовсiм круглi.

– Я поб'ю на тобi оце мотовило на трiсочки, як ти не впиниш своєї жiнки! – крикнув Кайдаш, приступивши до Карпа ще ближче.

Карпо не оступився й не одхилився i тiльки зблiд та понуро поглядав на батька.

– Тату! Оступiться! Не вводьте мене в грiх, – сказав Карпо.

Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилi б'ють у скелистий берег та знов одходять од його. Карпо стояв, неначе скеля. Дуже дражливий старий Кайдаш розходився, кинувся на Карпа з кулаками й штовхнув його рукою в груди. Карпо зблiд, як смерть, а тонкi губи, мiцно стуленi, стали зовсiм бiлi, неначе полотно.

– Тату! Не бийтесь! – ледве промовив Карпо. Кайдаш, блiдий, з темними блискучими очима, знову кинувся на Карпа.

– Тату! Вiзьмiть лучче сокиру та за одним разом зарубайте мене, – промовив Карпо, ледве дишучи; вiн почутив, що вся кров налилась в його голову, заливала йому вуха, очi; вiн почув, що в його вухах задзвенiло й зашумiло, й зашелестiло, а в очах все в хатi почало крутиться.

– Не лiзь, бо задушу, iродова душе! – крикнув Карпо та й кинувся, неначе звiр, на батька й штовхнув його обома кулаками в груди.

Старий Кайдаш як стояв так i впав навзнак, аж ноги задер. Поламанi шматки мотовила випали з його рук i вдарились об грубу.

Кайдашиха, Мотря й Лаврiн крикнули в один голос. Лаврiн з матiр'ю кинувся обороняти старого батька i заступив його собою. Карпо оступився на два ступенi до стола i знов став непорушно, неначе скеля, бiлий, як крейда. Його темнi очi погасли й нiби померкли, а волосся на головi настовбурчилось i стирчало, неначе в їжака. Мотря злякалась, що за її мотовило син побив батька.

Рейтинг
( 3 оцінки, середнє 3.67 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 2
  1. Тетяна

    Боже, мій боже!!! Читаю цей твір в 40років, перший раз, і наче Кайдашиха – це моя перша свекруха! Перед , моїм заміжжям , так “солодко співала” , а як пройшов час то як гадюка сичала…Тільки мій , тодішній чоловік, побоявся відійти від батьків і ми розлучились(дякувати Богу!) Дівчата, НІКОЛИ не погоджуйтесь жити разом зі свекрами, навідь поблизу них… Друга моя свекруха живе за 50км від нас, і унас дуже гарні відносини…???

    1. Алекс

      Хахаха дуже смішно!

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: