Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

Другого дня Мотря позбирала свої й Карповi сорочки й намочила в лузi.

– Чом же ти не забрала та не помочила вcix сорочок? – спитала мати.

– Тим, що вас ycix бiльше обпирати не буду. Перiть coбi самi; адже ж маєте руки.

– Нащо ж той захiд на два рази? Xiбa ще мало гармидеру в хатi? Нащо ти наляпуєш зайвий раз у хатi? – сказала Кайдашиха.

Мотря не слухала матерi. Вона пооджимала свої сорочки, другого дня одзолила, попрала и покачала. Кайдашиха мусила заходжуватись сама коло своїх сорочок. Вона вже й не говорила за те чоловiковi, тим що боялась колотнечi. Вона думала, що все те якось перетреться, перемнеться та й так минеться. Але воно таки не минулось.

Раз Мотря спекла хлiб. Хлiб не вдався. Вона подала його на стiл до борщу; хлiб вийшов липкий, з закальцем на два пальцi. На бiду й борщ вийшов недобрий.

– Недобрий борщ, – сказав Лаврiн.

– Але й хлiб спекла, хоч коники лiпи! – сказала сердито Кайдашиха.

– Аж у горлi давить, – обiзвався i coбi старий Кайдаш.

Як на лихо, Лаврiн, жартуючи, взяв та злiпив з м'якушки коника, поставив його на столi, ще й хвоста задер йому вгору.

Мотря зирнула на коника та й скипiла, неначе хто линув на неї окропом. Вона лучче витерпiла б лайку, нiж смiшки.

– Лаяли, били, а це вже знущаються надо мною! – крикнула Мотря й кинула об стiл ложкою.

– Чого ж ти кидаєш ложкою нам усiм у вiчi? Честi не знаєш, чи що? – сказав старий Кайдаш.

– Коли хочеш сердитись, то сердься, а не кидай на святий хлiб ложкою, – обiзвався вперше сердито на свою жiнку Карпо. – Позабризкувала стравою усiм oчi. Щось ти справдi вже дуже розiбралась.

– То варiть та печiть собi самi. Я нiчим вам не вгоджу, – сказала Мотря, одiйшовши до печi.

– Якби ти була наймичка, то ти б собi одiйшла од нас, а ми пекли б та варили самi собi, – сказав Кайдаш.

"Будете ви й так самi пекти й варити", – подумала Мотря й задумала на другий день варити обiд тiльки для себе та для Карпа.

Другого дня Мотря встала дуже рано, сiла собi прясти, потiм затопила в печi, знайшла два невеличкi горщечки й приставила в одному борщ, а в другому кашу; якраз стiльки, скiльки треба було на двi душi. Вона задумала й вечеряти з Карпом окремо.

Кайдашиха спала собi гарненько на печi та викачувалась. Полум'я трiщало в печi, окрiп булькотiв, а вона потягалась на печi в теплiй постелi, думаючи, що невiстка варить обiд на всiх. Вже стало розвиднятись, Кайдашиха злiзла з печi, глянула в пiч i вглядiла двоє маленьких горнят.

– Що це ти, Мотре, вариш у тих горнятах? – спитала вона.

– Борщ та кашу, – одказала Мотря.

– Нащо ж ти приставила страву в таких маленьких горнятках? Сьогоднi ж не п'ятниця: i батько буде обiдати.

– Буде обiдать, як ви наварите, бо я на вас усiх не буду бiльше варити. Я вам нiчим не догоджу. Варiть самi собi, одначе ви вчились в панiв.

Надворi вже свiтало. Сiм'я обiдала рано, а Кайдашисi прийшлось тiльки що заходжуватись коло сирих бурякiв та коло капусти.

– Ой господи милосердний! Мабуть, ти наважилась звести мене з свiту! – крикнула Кайдашиха. – Що це ти витворяєш?

– Те, що бачите.

– Приставляй у бiльшому горшку борщ!

– Навiщо? Мiй борщ вже докипає, – сказала Мотря спокiйно, але насмiшкувато.

Кайдашисi довелось самiй приставлять другий борщ та другу кашу.

Зiйшло сонце. Мотря покликала Карпа обiдати i поставила на стiл борщ. Сам Карпо здивувався.

– Що це ти, Мотре, вигадуєш? Ти хочеш знов розсердить батька? – сказав Карпо.

– Сiдай та їж! Розносився з батьком. Батьковi наварить борщу мати, а я бiльше не буду варити на всiх.

Карпо не знав, чи сiдати за стiл, чи нi. Кайдашиха наробила крику на всю хату, на все подвiр'я. В хату вбiг Кайдаш, а за ним Лаврiн.

– Подивись, що твоя невiсточка витворяє! – крикнула Кайдашиха, вихопивши з печi мале горня з кашею.

Старий Кайдаш витрiщив очi на горня i не знав до чого воно йдеться.

– Глянь! Що це таке! – сказала Кайдашиха, тикаючи пiд самий нiс Кайдашевi горня з кашею.

– Каша. Що ж воно, як не каша. – сказав Кайдаш. Вiн не доглядався, в якому там горшку зварили кашу.

– Подивись лишень, в якому горшку приставила твоя невiсточка оцю кашу, – сказала Кайдашиха.

– В щербатому б то, чи що, – сказав Кайдаш.

– В щербатому… А чи стане цiєї кашi на вcix? – спитала Кайдашиха, сердита, що Кайдаш не розумiє дiла.

– Чорт вашого батька знає, в якому там горшку ви приставляєте кашу. Бийтеся собi удвох, а мене не зачiпайте, – сказав Кайдаш, сердитий на жiнок.

– Та це твоя невiсточка зварила обiд тiльки для себе та для Карпа. Вона хоче обiдать окремо, – сказала Кайдашиха.

– Та нехай, про мене, обiдає й сама, ще й розпережеться, – сказав Кайдаш. – Нехай, про мене, з'їсть оцю кашу з горшком…

Старий Кайдаш пам'ятав мотовило. В його й досi щемiла спина.

– Я вже не знаю, що це далi буде. Вiзьму та й пiду в комipники. Чом ти, Омельку, нiчого не скажеш отiй сатанi?

Омелько боявся, щоб не довелось через ту кашу вдруге задерти ноги догори, i мовчав.

– Коли ти нiчого не скажеш, то я сама викидаю отой обiд свиням, – сказала Кайдашиха i швиргонула горщик з кашею в помийницю. Горщик гепнув у шаплик. Помиї бризнули на стiну й облили її патьоками до самої полицi.

Мотря аж зверетенилась.

– Коли ви викидаєте страву в помийницю, то я не буду їсти вашого хлiба. Ваш хлiб давить мене отут в горлi, як важкий камiнь. Нате вам i цей борщ, що я наварила, та, про мене, оддайте його собакам.

Люта Мотря вхопила з столу миску з борщем i кинула її пiд ноги свекрусi. Миска розлетiлась на черепки. картопля покотилась аж пiд припiчок.

– Пху на вас! – плюнув старий Кайдаш на розлитий борщ i пiшов у повiтку робити воза.

– Пху! – плюнув i собi Карпо та й вийшов з хати.

Лаврiн присiв i жартiвливо плюнув на самiсiньку копичку бурякiв та квасолi та й собi пiшов з хати.

В хатi зостались самi молодицi. Кайдашиха стояла коло печi над розбитою мискою мов кам'яна. Мотря стояла коло стола, як стовп, i дивилась на широкi патьоки на стiнi коло помийницi.

В хатi було тихо, тiльки в печi на жару шкварчала ринка з вишкварками так сердито та голосно, неначе кричало десять бабiв разом, вхопившись за коси. Сало шипiло, як змiя, булькотало, кувiкало, як свиня в тину, геготало, як гуска, гавкало, як собака, пищало, скреготало, а далi нiби завило: гвалт, гвалт! Ринка, вся промочена салом, зайнялась. Сало загуло й пiдняло здоровий огняний язик. лизнуло челюстi i загуло вiтром в коминi.

Кайдашиха обернулась, глянула на вогнене море в челюстях, вихопила з печi ринку i накрила її ганчiркою. Ринка погасла, а по хатi пiшов такий чад, такий смердючий дим, що Кайдашиха закашляла. Погасивши ринку, вона крикнула на Мотрю:

Рейтинг
( 3 оцінки, середнє 3.67 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 1
  1. Тетяна

    Боже, мій боже!!! Читаю цей твір в 40років, перший раз, і наче Кайдашиха – це моя перша свекруха! Перед , моїм заміжжям , так “солодко співала” , а як пройшов час то як гадюка сичала…Тільки мій , тодішній чоловік, побоявся відійти від батьків і ми розлучились(дякувати Богу!) Дівчата, НІКОЛИ не погоджуйтесь жити разом зі свекрами, навідь поблизу них… Друга моя свекруха живе за 50км від нас, і унас дуже гарні відносини…😇😉🤭

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: