Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

Кайдашиха нахилила в низьких дверях полову, i для неї здалося, що вона влазить в якусь скриню в дiрочку. Хатнi дверi були ще нижчi. Кайдашиха нагнулась i тiльки що хотiла гордо пiдняти голову, та з усiєї сили лусь тiм'ям об одвiрок!

Кайдашиха почутила, що в неї на тiм'ї вискочила гуля. Вона вхопилась за тiм'я. Гуля заболiла так, неначе хто сунув у тiм'я розпеченим залiзом. У Кайдашихи виступили сльози на очах, защемiло коло серця, але вона мусила мовчати й терпiть.

"Ой, крикну! – думала Кайдашиха. – Ой, не видержу, заохаю! Оце сором! Ой, вилаю в батька-матiр i Лаврiна, i цих поганих Балашiв!" – думала вона й мусила зуби зцiпить, щоб вдержати язика. Малi дiти зареготались. Кайдашиха мовчки кляла в батька, в матiр i Бiєвцi, i Балашову хату. Вона полапала рукою тiм'я – високий очiпок поламався й увiгнувся. Кайдашиха стала шута, як безрога корова.

Балашиха попросила Кайдашиху за стiл. Кайдашиха глянула на убогу сiм'ю, на убогу хату i не церемонилась; вона просто полiзла за стiл i сiла на покутi, запишавшись та втираючи губи хусточкою.

Хата була дуже низька. Маленькi вiконця були нiби слiпi. Через старi шибки, вкритi зеленими та червоними плямами, не видно було навiть неба. Стара лежанка з камiння неначе присiла й роз'їхалась. Камiння повипиналось з неї, неначе сухi ребра в худої шкапи. На полу в кутку стояла стара невеличка скриня. Стеля ввiгнулась, а серед хати стояв тонкий побiлений стовп: i вiн пiдпирав сволок.

– Кайдашиха гордим оком окинула хату i обернула голову до образiв. Її червона, високо зав'язана хустка на головi придавила колiна святiй Варварi на чималому образi. Вона одсунулась од образа й сiла проти вiкна.

Малi дiти поставали серед хати й повитрiщали на Кайдашиху оченята. Коло дiтей терлась кiшка, обстрижена од голови до самого хвоста. Кайдашиха глянула на дiтей, глянула на чорнобриве Мелашчине лице й трохи пом'якшала. Вона любила дiтей.

– Чом ти, Лаврiне, не сказав, що в моїх сватiв є маленькi дiти? Ото, який же ти! Я була б вам, дiточки, привезла гостинця. В мене ж є й горiшки, є мед i мак; була б спекла макiвникiв. Ото, боже мiй! – бiдкалась Кайдашиха.

Дiти пороззявляли роти. Горiшки i макiвники залоскотали у їх ротиках. Вони дивились на багату тiтку i все ждали, що з-пiд поли от-от посипляться горiшки, а з-за пазухи повискакують макiвники.

– Оце, боже мiй! Не взяла дiтям нiчогiсiнько. Нате ж вам хоч по шажку.

Кайдашиха витягла з пазухи хусточку, розв'язала вузол i роздала по шагу. Дiти дивились на шаги й не знали, що з ними робити.

– Чи можна, мамо, їсти дзеню? – спитала маленька дiвчинка i полизала язиком свою дзеню.

– Не бери, серце, в рот! Бе, пхе! – сказала Кайдашиха.

– Кака дзеня! Якби макiвникiв, – сказав хлопчик.

– Мамо, хочу макiвникiв! – зарепетувала дiвчинка.

– Якi в тiтки жовтi ноги, неначе в нашої зозулястої курки, – сказав голосно, але нiби про себе, старший хлопчик.

– Хто видав так говорити! Ось я тобi дам! Iдiть собi гуляти надвiр, – сказала Балашиха й випровадила дiтей з хати.

Балаш з Кайдашем посiдали кiнець стола i почали розмовляти за жито та пшеницю, за сiно та за ярину. Балашиха послала найстаршого хлопця в шинок по горiлку.

– Оце, боже мiй! Гарнi гостi, та не знаю, чим вас i вiтати. Тепер петрiвка, такий важкий час, – бiдкалась Балашиха.

– Адже ж, мамо, я принесла з лiсу глечик суниць, – вихопилася Мелашка. – Зварiм на полудень вареники з суниць та з полуниць.

– Одже ти, дочко, добре радиш, – сказала Балашиха. – Побiжи вибери свiжих огiрочкiв та й заходжуйся коло вареникiв, а ми з свахою трошки побалакаємо.

Мелашка завешталась по хатi, зняла з кiлкiв ночви, винесла в сiни й пiшла в хижку за борошном.

Кайдашиха не зводила з неї очей. Мелашка була молоденька й невеличка на зрiст, але проворна, жвава.

"Ну, невеличка помiч буде з такої невiстки. Для неї ще б тiльки на припiчку кашу їсти", – думала Кайдашиха.

Хлопець принiс кварту горiлки. Балашиха накраяла хлiба. Балаш почастував гостей горiлкою. Кайдаш вихилив чарку до дна, а Кайдашиха, по своєму звичаю, тiльки губи вмочила й втерлась хусточкою. Вона взяла скибку хлiба, щоб закусити. Хлiб був чорний, як земля, глевкий та несмачний. Кайдашиха через силу проковтнула шматочок. Хлiб давив їй у горлi.

"Чи цi люди вбогi, чи Балашиха зовсiм не хазяйка? Довго прийдеться менi вчити цю Мелашку, – подумала Кайдашиха i важко зiтхнула. – Коли б хоч не була така сатана, як Мотря. I в Мотрi непоганi брови, а за тими бровами цiла купа лиха".

– Погана в вас в Бiєвцях горiлка, неначе сироватка з перцем, – сказав Кайдаш, згадуючи ту чудову запiканку з червоним перцем, що вiн пив на розглядинах у Довбиша.

– Погана, бо iродiв шинкар розводить водою, – проморив Балаш. – Бодай йому смерть така, як оця горiлка.

– Так тiльки смердить горiлкою, – сказав Кайдаш.

Хазяїн почастував Кайдашиху. Кайдашиха багато приказувала, а мало випила.

"Ну, та й горда моя сваха! Тiльки полоще губи в чарцi", – подумала Балашиха.

Поки старi балакали та пили, Мелашка затопила в печi i полiпила вареники. Кайдашиха не зводила з неї очей та все скоса поглядала на чорнi, неначе житнi вареники на ситi.

Незабаром i вареники поспiли. Балашиха одцiдила їх на друшляк i подала на стiл.

– Вибачте на цей раз, будьте ласкавi. До вареникiв нема меду, – сказала хазяйка.

– Та обiйдемось, моє серденько, i без меду. Чи це житнi, чи пшеничнi вареники? – спитала Кайдашиха.

– Та це в нас така пшениця вродила, – сказала хазяйка, – не пшениця, а якась мiшаниця з житом.

Кайдащиха полизала вареники, виїла полуницi. а тiсто покинула на полумиску.

Полуднуючи, свахи зговорилися, щоб зараз пiсля Петра в першу недiлю справити весiлля. Лаврiн пiшов з Мелашкою в садок i не мiг з нею наговоритися.

– Якби батько не оддав мене за тебе, то я б сама собi смерть заподiяла, – говорила Мелашка до Лаврiна.

– Чи не буде Мелашко, тобi скучно за Бiєвцями? – спитав Лаврiн.

– –Там менi буде веселенько, де ти будеш зо мною, моє серденько, – сказала Мелашка.

– Балашиха вийшла й покликала Лаврiна й Мелашку полуднувать. Балаш почастував їх з своїх рук i налив чарку Кайдашисi. Кайдашиха взяла чарку в руки, i хоч була сердита, але таки не вдержалась i розпустила на всю хату мед своїм язиком.

– Будь же, дочко, здорова, як риба; гожа, як рожа; весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля! Дай тобi, боже, спiшно робити; щоб твої думки були повнi, як криниця водою, щоб твоя рiч була тиха та багата, як нива колосом. Дай вам, боже, i з роси, i з води; нехай ваше життя буде мiж солодкими медами, мiж пахучими квiтками.

Кайдашиха таки випила чарку, хоч i скривилась, як середа на п'ятницю. Мелашчина краса таки розв'язала їй язик й витягла з його меду цiлий вулик.

Кайдашi надвечiр розпрощались з новими сватами i поїхали додому.

– Гордi нашi свати, нема що сказати, – сказала Балашиха. – Не знаю, чи добре тобi, дочко, буде в цiєї чепуристої свекрухи, – промовила вона до Мелашки.

Нешвидкою ступою потяглися Кайдашевi воли вздовж Западинцiв. Кайдашиха сидiла високо на возi i вже поховала свої жовтi сап'янцi, прикривши їх свитою. Лаврiн iшов осторонь коло воза.

– Ой, поганяй швидше воли! – крикнула Кайдашиха на чоловiка. – Коли б завидна вилiзти з цього каторжного вулика. Буду пам'ятати, коли їздила на цi Западинцi. Не заманите мене сюди й калачем. Поробили дверi, нiчого сказати! Трохи собi голови не знесла, а на очiпку зробила собi правдивi Западинцi.

– Зате ж, мамо, в вас на головi, мабуть, набiгли цiлi Семигори. Чи велика, мамо, моргуля на головi? – спитав насмiшкувато Лаврiн.

– Моргуля!. Твоя теща правдива моргуля. Хлiба не вмiє доброго спекти. Набралася лиха, поки вивчила багачку Мотрю, а за цiєю невiсткою наберуся три копи лиха, ще й з верхом. Мотря пригнала в двiр стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кiшку.

Кайдашиха лаялась та все подивлялась набiк, чи часом не вглядить де знайомих людей. Їй здавалось, що проти неї назустрiч вийде вся бiєвська громада з головою на чолi.

– Поганяй-бо швидше! Може, забiжу на часок до попадi та хоч пополудную гаразд, та досхочу нап'юся наливки. Я в тутешньої попадi, як у себе вдома.

Рейтинг
( 3 оцінки, середнє 3.67 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 2
  1. Тетяна

    Боже, мій боже!!! Читаю цей твір в 40років, перший раз, і наче Кайдашиха – це моя перша свекруха! Перед , моїм заміжжям , так “солодко співала” , а як пройшов час то як гадюка сичала…Тільки мій , тодішній чоловік, побоявся відійти від батьків і ми розлучились(дякувати Богу!) Дівчата, НІКОЛИ не погоджуйтесь жити разом зі свекрами, навідь поблизу них… Друга моя свекруха живе за 50км від нас, і унас дуже гарні відносини…???

    1. Алекс

      Хахаха дуже смішно!

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: