Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

– Отак би ти, Карпе, давно зробив, то були б i горшки цiлi, i в твоєї матерi очi не повилазили б, – говорила Мотря.

Перебули Кайдашенки зиму на опрiчних дворах, i двi сiм'ї почали потроху миритись. Спершу почали забiгати з однiєї хати в другу дiти. Їм байдуже було про батькiвську колотнечу. За дiтьми почали забiгать один до другого батьки для своєї господарської справи: то за стругом, то за свердлом, то за сокирою, – спершу в повiтки, а потiм i в хати, а вже за ними почали любенько через тин розмовляти й жiнки. Тiльки Кайдашиха не ходила до Мотрi: слiпе око навiки загородило їй стежку до неї. На Кайдашевiй давнiй оселi повiяло миром. Щоб не бiгати кругом через ворота, Карпо й Лаврiн зробили в дворi через тин перелаз.

Мир мiж братами помiцнiшав ще бiльше задля господарської справи, задля спiльної вигоди.

Карпо, одрiзнившись, од батька, спочатку таки набрався багато лиха, поки зiбрався на своє хазяйство. Вiн був чоловiк гордий, упертий, не любив нiкому кланятись, навiть рiдному батьковi. В його була тiльки пара волiв, i як йому треба було спрягаться пiд плуг, вiн нiколи не просив волiв у батька, а напитував супряжичiв мiж чужими людьми. В Лаврiна зосталась пара батькових волiв. Карпо спрягався з Лаврiном, i вони вдвох у супрязi орали попереду Карпове поле, а потiм Лаврiнове. Карпо ходив за плугом, а Лаврiн був за погонича. Спiльна вигода присилувала їх помагати один одному в оранцi, i в сiвбi, i в заволiкуваннi, i в возовицi.

Саме тодi пiшла залiзна дорога з Києва недалечко од Семигор. Селяни почали держати конi i ставали пiд хуру возить на залiзну дорогу сахар з ближчих сахарень, борошно з панських та єврейських млинiв. Карпо й Лаврiн купили й собi по коняцi. А так як на одному конi далеко не заїдеш i багато не завезш, то вони спрягались кiньми пiд одну хуру й дiлились заробiтками пополовинi.

Податi були великi, плата за землю була чимала; i Карпо й Лаарiн побачили, що поле не настачить їм грошей на податi, i мусили шукати заробiткiв в осiннiй та зимнiй безробiтний час.

Громада в волостi обiбрала Карпа за десяцького.

– Карпо чоловiк гордий та жорстокий, з його буде добрий сiпака, може, його боятимуться хоч баби та молодицi, – говорила громада.

– А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, – прикинув слiвце один жартiвливий чоловiк. – Не можна, вона повибиває всiм бабам очi, – гукнули чоловiки, смiючись.

Прийшов приказ з волостi рiвняти шляхи, лагодить мости та насипать на багнах греблi. Карпо загадував людям на роботу i попереду усього звелiв скопать той капосний горбик на горi, вище од свого городу, на котрому його батько поламав десяткiв зо два возiв.

– Ану, Лаврiне, бери заступа та йди на роботу, – загадував Карпо братовi.

– Пiди вижени на роботу свою Мотрю, – промовила стара Кайдашиха.

– I Мотрю вижену. Ви думаєте, що пожалiю? – говорив Карпо.

Вiн i справдi мусив вислати на роботу й свою Мотрю. Люди прокопали спуск навкоси, так як колись радив старий покiйний Кайдаш, ще й горбик молодицi знесли в приполах пiд Карпiв тин.

Минуло чимало рокiв пiсля панщини. Громада трохи заворушилась i почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

Тим часом громада почала дiло з жидом. Один багатий жид з мiстечка заплатив пановi добрi грошi й купив собi право поставить в селi на панськiй землi шинки. Вiн заквiтчав своїми шинками село з чотирьох бокiв i пустив горiлку по дешевшiй цiнi, нiж в громадському шинку. Люди кинулись за горiлкою до жидiвських шинкiв. Громадський шинок стояв порожнiй, в його нiхто й не заглядав.

Волосний зiбрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громадi.

– Панове громадо! – говорив Карпо. – Нехай нiхто з села не купує горiлки в жидiвських шинках. Посадiм коло шинкiв десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

– Я сам сяду з дрюком i буду одганяти хоч би й свою рiдню! – гукнув Лаврiн. – Нехай жиди посидять дурно цiле лiто над своїми барилами. Посидять та й пiдуть.

– Добре Кайдашенки радять! – загула громада. – Посадiм людей та й не пускаймо нiкого в жидiвськi шинки.

Громада порадилась i розiйшлась.

Жид побачив, що непереливки, взяв вiдро горiлки, однiс волосному; друге однiс писаревi, зiбрав до себе в шинк десять чоловiкiв таких, що заправляли громадою, i поставив їм цiле вiдро горiлки.

– Чого нам змагаться, – говорив хитрий жид, – нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю цiну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованцiв одчiпного.

– Чи вже заплатиш? – гукнули чоловiки.

– Ой-ой, чом i не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душi нема? Я ладен i на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете вiри.

I жид перехрестився зовсiм по-християнськи. – Чи ти ба! Жид хреститься! – гомонiли люди.

– Ви думаєте, що я не поважаю вашої вiри? Та я ладен жити з вами, як з братами, – пiдлещувався жид. – От вам ще вiдро горiлки! Суро! А винеси гостям оселедцiв та паляниць! – гукнув жид до жидiвки.

Сура зiтхнула на всю кiмнату, так їй було шкода оселедцiв, але вона винесла й поклала перед людьми на столi.

– Їжте, люди добрi! Ви думаєте, що я шкодую для вас? – говорила Сура. – Ой вей мiр, ой-ой! – прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

Давнi панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, пiдсолодженi горiлкою та приправленi оселедцями, так i влазили в їх душi. Вони не знали, що жид вибере тi сорок карбованцiв i за оселедцi, i за ту горiлку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень – то недоливками, то водою, пiдлитою в горiлку, то бiльшою платою.

Люди розтали, як вiск, i почали хвалити жида. Декотрi вже були зовсiм п'яненькi.

– Так що ж, панове, та ще й якi панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волостi, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, нiби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Iцькову сучку, – пiдлещувався Берко до мужикiв. – Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати менi й свiй шинк, i будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованцiв на волость, а за ваш шинк зараз покладу грошi на стiл!

– А добрий жидi – гукнув один п'яненький мужик. – Ще й грошi зараз дає. Будемо стояти на сходi за його!

Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

Саме в той час Карпо Кайдаженко їхав з ярмарку, вглядiв коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горiлки не любить i на сходi йде все проти його. Вiн сховався в кiмнату.

– Здоров, був, Карпе! – гукнув Грицько i почав обнiмать та цiлувать Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

– Та здоров був… – говорив Карпо, одвертаючи лице. – Та годi вже!

– Здоров був, соколе! Та зайди-бо а шинк та випий хоч чарочку з нами! – молов Грицько i знов ухопив Карпа руками за шию i цмокнув його в щоку.

Грицькова борода подряпала Карповi щоку, аж кров виступила.

– Та одчепись iк нечистiй матерi. Оце припало тобi цiлуватись! Аж кров виступила на щоцi!

– Серце! Голубчику! Чи вже ти оце не вип'єш з нами хоч по однiй чарцi, хоч пiвчарки! Та тут же такий добрий жид! А! Що вже й казати!

Грицько розвiв знов руки i наставив губи.

– Та одчепись собi! Пiди, обнiми та поцiлуй мою коняку, коли вже припала охота цiлуваться, – говорив Карпо. – А нащо це ви горiлку п'єте в жидiвському шинку? – спитав Карпо.

– Та бодай не казати… сказав Грицько, – тут такий добрий жид, такий добрий, чорт його знає, де вiн такий добрий взявся. Благодаренiє богу i всiм святим, вiн i на церкву дасть! Ото кумедiя!

– А ви забули, що самi на громадi постановили?

– Серце, голубчику, бiлий лебедику! – говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карповi в нiс. – Та не цурайся-бо нашого хлiба-солi.

Карпо бачив, що з п'яним розмовлять – тiльки гаяти час, вдарив коняку батогом. Вiз покотився.

– Карне! Карпе! Та зайди-бо та хоч по крапельцi, хоч пiвкрапельки! – гукав ззаду Грицько й бiг за возом.

На другий день зiбралась громада. Прийшов Карпо i вдивився.

Громада спiвала вже iншої; волосний та писар тягли за громадою i кричали, щоб оддати Берковi й громадський шинк, не тiльки що пускать людей по горiлку i в жидiвськi шинки… бо Берко зараз платить грошi…

Рейтинг
( 3 оцінки, середнє 3.67 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 2
  1. Тетяна

    Боже, мій боже!!! Читаю цей твір в 40років, перший раз, і наче Кайдашиха – це моя перша свекруха! Перед , моїм заміжжям , так “солодко співала” , а як пройшов час то як гадюка сичала…Тільки мій , тодішній чоловік, побоявся відійти від батьків і ми розлучились(дякувати Богу!) Дівчата, НІКОЛИ не погоджуйтесь жити разом зі свекрами, навідь поблизу них… Друга моя свекруха живе за 50км від нас, і унас дуже гарні відносини…???

    1. Алекс

      Хахаха дуже смішно!

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: