Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

– Як! Чи то можна! За свого паршивого кабана вони смiли взяти нашого коня? – кричала дорогою Мотря.

– Я їм покажу, що мiй кiнь не те, що їх пiвень, – говорив сердитий Карпо.

Карпо з Мотрею прибiгли додому. Стара Кайдашиха вешталась коло хати без дiла: вона ждала Мотрi. В неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться. Вона вглядiла Мотрю й затрусилась.

– А нащо ви, мамо, зайняли нашу коняку? – гукнула Мотря до Кайдашихи.

– Оце б тягла твою дурну коняку через тин. На те зайняла, щоб вона в наш город не скакала, – обiзвалась Кайдашиха.

Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дiбровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибiгла а хати Мелашка з Лаврiном, а за ними повибiгали всi дiти. Двi сiм'ї, як двi чорнi хмарi, наближались одна до другої, сумно й понуро. Мортя стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в однiй сорочцi i в вузькiй запасцi. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тiльки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великiй, як макiтра, хустцi на головi Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою. За Мотрею стояв Карпо у вузькiй сорочцi з короткими та вузькими рукавами, в широких бiлих штанях з товстого полотна. Позад їх стояла купа Карпових дiтей у вузьких штанцях, у сороченятах з короткими рукавами, в спiдничках вище колiн.

По другий бiк тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасцi, в ряснiй бiлiй, як снiг, сорочцi, в здоровiй хустцi на головi. Слiпе око бiлiло нiби наскрiзь, як вушко в голцi, хоч туди нитку затягай. За бабою стояла Мелашка в бiлiй сорочцi, в червонiй новiй хустцi, з зеленими та синiми квiтками, в зеленiй ситцевiй ряснiй спiдницi. Рядом з Мелашкою стояв Лаврiн у широких рясних синiх з бiлими смугами штанях, у чоботях. Мелашка розцвiла i стала повнiша на виду. Її очi, її тонкi брови блищали на сонцi, а лице горiло рум'янцем од вискiв до самого пiдборiддя. Гаряче сонце лляло свiт на двiр, на людей, обливало їх од голови до нiг. Чорна здорова хустка чорнiла на бабi Кайдашисi, неначе горщик, надiтий на високий кiлок.

Мелашка сяла, як кущ калини, посаджений серед двору. А сонячне марево заливало всiх, дрижало, переливалося мiж жiночими та дитячими головами, неначе якась золота вода крутилась помiж людьми, неначе якась основа з тонких золотих ниточок снувалась по двору кругом людей, кругом хат, навкруги садка. Собаки стояли коло хат i крутили хвостами, дивлячись на людей, їм здавалося, що їх от-от покличуть i нацькують ними когось.

– Нащо ви одв'язали нашого коня та заперли в свiй хлiв? – крикнула Мотря. – Не святi ж прийшли з неба та одв'язали його!

– Одчепись, сатано! Хто його одв'язував? То твої дiти їздили по дворi та й упустили його, – крикнула Кайдашиха.

– То, мамо, баба одв'язали коня та й пустили по дворi! – брехали Мотринi дiти з-за угла.

– Нi, не баба! То Василь одв'язав та їздив, доки не впустив коня, а кiнь як задер заднi ноги та плиг у наш город! – кричав Лаврiнiв хлопець.

– Он глянь, суко, на тин! Це твiй кiнь звалив. Заплати три карбованцi та оддай нашого кабана, тодi вiзьмеш свого коня. – кричала баба Кайдашиха.

– Як то? За свого невiрного гнилого кабана та ви взяли нашого коня! – репетувала Мотря, пiднявши лице вгору.

– То ваш кiнь гнилий та червивий, а не наш кабан, – кричала Мелашка з-за бабиних плечей.

– Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, – кричала Мотря до Мелашки.

– Принеси лишень три карбованцi, а нi, пiду в волость тебе позивати, – обiзвалась Мелашка.

– Ще й вона пiде в волость! Втри переднiше вiскривого носа та тодi пiдеш у волость, – кричала Мотря.

– Не лайся, бо я тобi в вiчi плюну, – говорила баба Кайдашиха.

Молодицi пiдняли гвалт на все село. Їх лайка дзвенiла, як дзвони на дзвiницi, по всьому яру, доходила до дiброви. Люди з кутка позбiгались i дивились в ворота й через тин. Декотрi сусiди почали вмикуватися, хотiли їх мирити i вговорювали Мотрю.

– Та це ж тi каторжнi Балашi! Хiба ж ви їх не знаєте? – кричала Мотря до людей.

– Та це ж тi iродовi Довбишi! Хiба ж ви їх не знаєте? – репетувала баба Кайдашиха. – Це ж вона того вовчого заводу з чортячими хвостами.

– Та годi вам лаятись! – гукнув з-за тину один чоловiк.

– Як же годi! Та це ж тi пiдтиканi, задрипанi Балашi! Хiба ж ви їх не знаєте? Це ж тi бiєвськi лобурi, що старцiв по ярмарках водять! – кричала Мотря. – Он зав'язалась, як на Великдень, а батько ходить по селi з торбами.

– Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмiєш! У тебе й до того розуму та хисту нема, – кричала Мелашка.

– В тебе вже розуму, як у дiрявому горшку; стiльки, як у твоєї свекрухи! – кричала Мотря, взявшись за два кiлки i висунувшись у Лаврiнiв двiр.

– Що я тобi винна, що ти мене потрiпуєш? – крикнула Кайдашиха i кинулась до тину так швидко, що Мотря покинула кiлки i оступилась од тину.

– Оддайте менi коня! – крикнув Карпо пiсля всього, – бо як не оддасте, то я й сам вiзьму!

– Ба не вiзьмеш! Оддай перше кабана та ще й доплати, – обiзвався Лаврiн.

– А завiщо я буду тобi платить? Твої свинi скакають у мiй город, а моя коняка вскочила в твiй! Оддай коня, бо пiду з дрючком одпирати хлiв, – гукнув Карпо.

– Ба не оддам! Про мене, йди в волость позивати, – кричав Лаврiн.

Карпо стояв блiдий, як смерть. В його головi трохи шумiла горiлка. Вiн вхопив дрючка, скочив через тин i кинувся до хлiва. 3 хлiва в дiрку, вище од дверей, виглядала смирна коняка з добрими очима. Bci в дворi стояли та мовчки дивились на Карпа; вci боялись його зачiпати, бо знали, що вiн не спустить, як розлютується. Одна баба Кайдашиха кинулась до хлiва й заступила дверi.

Карпо вхопив матiр за плечi, придушив з yciєї сили до хлiва i крикнув як несамовитий:

– Нате, їжте мене, або я вас з'їм!

Карпо затрусив матiр'ю так, що легенький хлiв увесь затрусився. Баба заголосила, випручалась та навтьоки з двору. Карпо погнався за нею з дрючком. Але стара була прудка i так покатала з двору, як мала дiвчина. Важкий Карпо в здорових чоботях нiяк не мiг догнать матерi.

– По спинi лупи її! Виколи дрючком їй друге око! – кричала з двору Мотря.

Лаврiн з Мелашкою побiг слiдком за Карпом оборонять матiр.

Кайдашиха побiгла з гори i добiгла до ставка. Карпо наздогнав її. Вона вже чула над головою дрючка i з переляку вскочила у ставок, не пiднявши подола. Карпо добiг до води та й спинивсь.

– Не так шкода менi матерi, як шкода чобiт! – гукнув вiн на березi.

– Гвалт! Рятуйте, хто в бога Bipyє! Ой, утопить мене, – кричала баба, стоячи по колiна в водi.

– Та не втопишся, бабо, бо навiть i серед ставка старiй жабi по колiна, – сказав один чоловiк, що напував воли.

Карпо плюнув у воду, вернувся додому та й пiшов у клуню спати. Кайдашиха вилiзла з води мокра до самого пояса i заляпана по саму шию та й пoбiглa просто до священика. Вона йшла через село й голосила та жалiлась людям на сина, на Мотрю.

Лаврiн, Мелашка, їх дiти i юрба людей – всi йшли слiдком за бабою через село.Кайдашиха прийшла до священика i почала плакати та жалiться на Карпа i на Мотрю.

– Батюшко! Зосталась я сиротою, i нема кому за мене оступитись. Мотря вибила менi око, а Карпо трохи мене сьогоднi не втопив.

Священик одiслав Кайдашиху в волость. Вона пiшла в волость. Слiдком за нею йшли люди й дiти. У волостi присудили або дати Крповi десять рiзок, або заплатить матерi п'ять карбованцiв, як тiльки Карпо не перепросить матерi i не помириться з нею.

Карпо надвечiр проспався. Його покликали в волость i, хоч вiн був десяцьким, хотiли його простягти i всипать десять рiзок.

Карповi стало сором. Вiн не робив панщини, i його пани не били. Вiн перепросив матiр, i мiж двома Кайдашенками знов настав мир. Щоб свинi не скакали через тин, вони восени перекопали батькiвський город ровом, ще й дерезою обсадили,

Знов почалася згода мiж Кайдашенками. Малi дiти знов перими почали прибiгать однi до одних гуляти; за ними почали заходить один до другого брати, а пiсля всiх пересердились їх жiнки, хоч од їх перших все лихо починалось. Брати зовсiм помирились, i Лаврiн держав до хреста Карпову дитину.