Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

– Лаврiне! Одривай їх хату, бо я ладна й до сусiд вибратись. Зараз пiду в волость, та нехай громада зiйдеться та розкидає їх хату, – кричала Кайдашиха.

З тими словами Кайдашиха накинула свиту та й побiгла в волость позивати Мотрю та Карпа. Волосний покликав Карпа на суд. Карпо сказав, що вiн не думає одривать хати, а то тiльки полаялись та побились молодицi. Волосний вигнав Кайдашиху з хати. Слiдком за Кайдашихою прибiгла в волость Мотря й почала розказувати, починаючи од смiття. Волосний слухав, слухав та й плюнув.

– Iдiть ви собi iк нечистiй матерi та, про мене, повибивайте й очi, не тiльки вiкна, – сказав волосний та й пiшов у кiмнату, ще й дверi причинив.

Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дiтьми i вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона – на горищi закиркали в сiдалi кури, закричали й кинулись з сiдала.

– Ой, тхiр на горищi! – сказала Кайдашиха.

– Може, злодюга лазить, – сказав Лаврiн. Кайдашиха вхопила лампу i вискочила в сiни; за нею вискочили в сiни Лаврiн та Мелашка.

В сiнях було ясно. Хтось лазив на горищi з свiтлом.

– Хто там лазить? – гукнув Лаврiн. З горища нiхто не обзивався, тiльки одна курка киркала на все горло, неначе її хто душив. Лаврiн вискочив на драбину й заглянув на горище. Там стояла Мотря з куркою в руках.

– Якого ти нечистого полохаєш наших курей! – крикнув Лаврiн, стоячи на щаблi.

– Хiба ти не бачиш? Свою курку впiймала на вашому сiдалi.

– Хiба ж ми просили твою курку на наше сiдало? – гукнув Лаврiн. – Чи шапку перед нею здiймали, чи що?

– Верни, лишень, менi яйця, бо моя чорна курка вже давно несеться на твоєму горищi.

Мотря лазила по горищi та збирала по гнiздах яйця. Сполоханi слiпi кури кидались по горищi, падали в сiни на свiт.

– Ой боже мiй! Це не Мотря, а бендерська чума. Вона мене з свiту зжене! – говорила Кайдашиха. – Ще хату пiдпалить лампою. Покарав мене тобою господь, та вже й не знаю за що!

– Мабуть, за вашу добрiсть, – обiзвалась Мотря з горища й спустила з горища на щабель здорову ногу з товстою литкою.

Одна курка впала з горища й погасила свiтло. В сiнях стало поночi. Лаврiн стояв, сп'явшись на драбину. Мотря штовхнула його п'ятою в зуби. Вiн сплюнув у сiни. Мотря штовхнула його по носi другою п'ятою. Гаряча литка посунулась по його лицi. Мотря ладна була сiсти йому на голову.

– Куди ти сунешся на мою голову! – крикнув Лаврiн i почав трясти драбину. – Не лiзь, бо я тебе. сяка-така душе, скину з драбини!

Лаврiн скочив у сiни i почав хитать драбину. Драбина стукала об стiну.

– Скинь її з драбини додолу, нехай собi голову скрутить, щоб знала, як лазити на наше горище, – кричала в темних сiнях Кайдашиха.

Лаврiн прийняв драбину. Мотря повисла на стiнi. Половина Мотрi телiпалась на стiнi, а друга половина вчепилась у бантину, як кiшка, однiєю рукою та лiктем другої руки. Мотря держала в руцi курку й не хотiла її пускати, а в пазусi у неї були яйця, дуже делiкатний крам. Мотря боялась наробить в пазусi яєчнi, держалась за бантину й нiяк не могла видертись назад на горище. Нижча половина тягла її вниз.

– Ой, лишечко, ой, упаду, ой-ой-ой, гвалт!.. – зарепетувала Мотря не своїм голосом.

Од гвалту Карпо не всидiв у хатi й вискочив у сiни з свiтлом. Лаврiн стояв серед сiней з драбиною. Мотря телiпалась на стiнi, неначе павук на павутинi.

– Драбиною її плещи, та добре! – кричала Кайдашиха. – Нехай не збирає яєць на нашому горищi!

Кайдашиха кинулась до драбини й була б справдi почастувала нижчу половину Мотрi драбиною, але Карпо видрав драбину в Лаврiна, пхнув матiр так, що вона трохи не перекинулась, i пiдставив драбину пiд Мотрю. Вона злiзла додолу з куркою в руках.

– Оддай менi яйця, злодiйко! Нащо ти покрала нашi яйця? – репетувала Мелашка.

– Це моя курка нанесла, – говорила Мотря, втiкаючи в свою хату.

– А хiба ж твоя курка їх позначила, чи що? Як не вернеш яєць, я пiду в волость, – говорила Кайдашиха.

– Про мене, йдiть i за волость, – кричала Мотря з своєї хати, витираючи ганчiркою яєчню в пазусi.

Мелашка засвiтила свiтло, половила в сiнях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на водi пiсля вiтру, доки зовсiм не затих.

– Одривай хату од цих злиднiв! – говорила Мотря в своїй хатi Карповi.

– Чи ти здурiла, чи що? Неначе хату одiрвати так легко, як шматок хлiба одкраять? Ти не знаєш, що то буде коштувать.

– Що б там не коштувало, одривай, а нi, я сама одiрву, – говорила Мотря. .

– Ану, ну, спробуй! Оце вигадала таке, що й купи не держиться.

Одначе швидко пiсля того Карпо побачив, що Мотря говорила таке, що держалось купи.

На другий день Кайдашиха прибралась i пiшла до священика жалiтись на Мотрю. Вана розказала все дiло не так священиковi, як матушцi. Матушка дала бабиним онукам коржикiв та бубликiв, печених з сахаром. Кайдашиха принесла тi гостинцi, роздала Мелащиним дiтям. Мотринi дiти почули носом гостинцi й повибiгали в сiни. Кайдашиха роздала й їм по бубликовi.

– Не берiть од баби гостинця, бо вона злодiйка, – крикнула Мотря з своєї хати.

Дiти забрали гостинцi та й давай махати рученятами на бабу та промовлять тi слова, що їм доводилось не раз чути од матерi.

– Баба погана, баба злодiйка! – лепетали дiти.

– А гостинця взяли од баби, ще й бабу лаєте, – сказала Кайдашиха i заплакала.

Мотря вискочила з хати, поодиiмала од дiтей бублики та й кинула собакам.

– Чи ти людина, чи ти звiрюка, – сказала Кайдашиха, втираючи сльози.

Того-таки дня Мотрин старший хлопець напився з Мелащиного кухля води коло Мелащиної дiжки, бо в сiнях стояло двi дiжки з водою: Мотрина по один бiк, Мелащина по другий. Малий хлопець, не розбираючи материного погляду на право власностi, вхопив кухоль з тiєї дiжки, що стояла до його ближче, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив.

Кайдашиха вискочила з хати i наробила галасу.

– Бач, iродова душе, вчила дiтей мене лаяти, а твої дiти менi шкоду роблять, – крикнула Кайдашиха до Мотрi в дверi, – iди, лишень, сюди та подивись!

Мотря вибiгла з хати й подивилась. Черепки лежали далi, а хлопець стояв, засунувши пальцi в рот i схиливши винну голову.

Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кухоль з Мотриної дiжки та – хрьоп ним об землю.

– Оце чорт його й видав. Старе як мале! Зовсiм баба з глузду з'їхала. Що вам дитина заподiяла? – крикнула Мотря.

– Твої дiти такi змiюки, як i ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дiжки.

– То сховайте свою дiжку в пазуху, а кухля менi купiть, бо ви не дитина, – сказала Мотря.

Рейтинг
( 3 оцінки, середнє 3.67 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 1
  1. Тетяна

    Боже, мій боже!!! Читаю цей твір в 40років, перший раз, і наче Кайдашиха – це моя перша свекруха! Перед , моїм заміжжям , так “солодко співала” , а як пройшов час то як гадюка сичала…Тільки мій , тодішній чоловік, побоявся відійти від батьків і ми розлучились(дякувати Богу!) Дівчата, НІКОЛИ не погоджуйтесь жити разом зі свекрами, навідь поблизу них… Друга моя свекруха живе за 50км від нас, і унас дуже гарні відносини…😇😉🤭

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: