Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

– Їжте, люди добрi! Ви думаєте, що я шкодую для вас? – говорила Сура. – Ой вей мiр, ой-ой! – прикинула вона вже тихенько, виходячи з хати.

Люди пили, закусували та слухали Берка, а Берко неначе грав їм на цимбалах своїми облесливими словами.

Давнi панщанники понаставляли вуха та слухали Берка. Його слова, пiдсолодженi горiлкою та приправленi оселедцями, так i влазили в їх душi. Вони не знали, що жид вибере тi сорок карбованцiв i за оселедцi, i за ту горiлку, що вони в його дурнички п'ють, з їх-таки кишень – то недоливками, то водою, пiдлитою в горiлку, то бiльшою платою.

Люди розтали, як вiск, i почали хвалити жида. Декотрi вже були зовсiм п'яненькi.

– Так що ж, панове, та ще й якi панове! Що тепер пан перед вами! Ви, Грицьку, тепер пан! От хто пан! Що схочете в волостi, те й зробите! Ви, Петре, тепер господар на все село, нiби князь! Тепер ви пани, а пани вже перевелись на Iцькову сучку, – пiдлещувався Берко до мужикiв. – Та що ж, панове, чи згодитесь громадою оддати менi й свiй шинк, i будете пускати людей в мої шинки? Я подарую сорок карбованцiв на волость, а за ваш шинк зараз покладу грошi на стiл!

– А добрий жидi – гукнув один п'яненький мужик. – Ще й грошi зараз дає. Будемо стояти на сходi за його!

Авжеж будемо, бо ще й на церкву покладе!

Саме в той час Карпо Кайдаженко їхав з ярмарку, вглядiв коло панського шинку купу людей та й став. Берко знав, що Карпо горiлки не любить i на сходi йде все проти його. Вiн сховався в кiмнату.

– Здоров, був, Карпе! – гукнув Грицько i почав обнiмать та цiлувать Карпа. Гостра неголена Грицькова борода колола Карпове лице, неначе голками.

– Та здоров був… – говорив Карпо, одвертаючи лице. – Та годi вже!

– Здоров був, соколе! Та зайди-бо а шинк та випий хоч чарочку з нами! – молов Грицько i знов ухопив Карпа руками за шию i цмокнув його в щоку.

Грицькова борода подряпала Карповi щоку, аж кров виступила.

– Та одчепись iк нечистiй матерi. Оце припало тобi цiлуватись! Аж кров виступила на щоцi!

– Серце! Голубчику! Чи вже ти оце не вип'єш з нами хоч по однiй чарцi, хоч пiвчарки! Та тут же такий добрий жид! А! Що вже й казати!

Грицько розвiв знов руки i наставив губи.

– Та одчепись собi! Пiди, обнiми та поцiлуй мою коняку, коли вже припала охота цiлуваться, – говорив Карпо. – А нащо це ви горiлку п'єте в жидiвському шинку? – спитав Карпо.

– Та бодай не казати… сказав Грицько, – тут такий добрий жид, такий добрий, чорт його знає, де вiн такий добрий взявся. Благодаренiє богу i всiм святим, вiн i на церкву дасть! Ото кумедiя!

– А ви забули, що самi на громадi постановили?

– Серце, голубчику, бiлий лебедику! – говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карповi в нiс. – Та не цурайся-бо нашого хлiба-солi.

Карпо бачив, що з п'яним розмовлять – тiльки гаяти час, вдарив коняку батогом. Вiз покотився.

– Карне! Карпе! Та зайди-бо та хоч по крапельцi, хоч пiвкрапельки! – гукав ззаду Грицько й бiг за возом.

На другий день зiбралась громада. Прийшов Карпо i вдивився.

Громада спiвала вже iншої; волосний та писар тягли за громадою i кричали, щоб оддати Берковi й громадський шинк, не тiльки що пускать людей по горiлку i в жидiвськi шинки… бо Берко зараз платить грошi…

– Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це! – сказав понуро Карпо й одiйшов од громади набiк.

Громада оддала Берковi громадський шинк, хоч Берко на церкву грошей та дав, а тiльки дурив п'яних мужикiв.

Громада дорого потiм заплатила хитрому жидовi…

Берко приймав за горiлку не тiльки пашню, але навiть крадене сiно й солому. Понесли люди мiшками пашню в Беркову комору, а Берко тiльки гладив бороду бiлою рукою, дивився, як п'янi мужики валялись пiд його шинком, та зараз-таки пiдняв скажену цiну на горiлку в усiх шинках.

IХ _

Цiлу зиму й весну Кайдашенки прожили в ладу. Кайдашиха, котру тепер на селi дражнили безокою економшею, сердилась на Мотрю, але невiстки на те не вважали i жили мiж собою в згодi. Лаврiн любив Мелашку: нiколи її не то що не бив, i пальцем не зачепив, навiть нiколи не лаявся з нею. Мотря часто гризла голову Карповi, але вiн не любив говорити i бiльше мовчав.

Але настала весна. Хати Кайдашенкiв стояли дуже близько одна коло одної, а їх городи були перегородженi тiльки поганеньким тином.

Мелашка посадила огiрки коло самого тину. Огiрки зiйшли, як зелене руно. Показались раннi огiрочки. Мотрин пiвень перескочив через тин та давай вибирати Мелашчинi огiрки. Пiвень сокотав та скликав курей. Всi Мотринi кури перелетiли через тин в огiрки. За курами полiзли крiзь тин курчата. Квочка вигребла яму саме серед огудиння.

Стара Кайдашиха вийшла на город, углядiла таку шкоду та аж за голову вхопилась. Вона налапала пiд ногами палицю та й поперла нею на курей. Палиця влучила в пiвня; пiвень кирнув i потяг через тин перебиту ногу. Двоє курчат лягло на мiсцi.

Мотря вибiгла i вглядiла свого пiвня. Пiвень тяг ногу по землi.

– Чи це ви, мамо, перебили моєму пiвневi ногу? – гукнула Мотря через тин до Кайдашихи.

– А то ж хто? А як ще раз твої кури пiдуть на нашi огiрки, то я їх порiжу та поїм.

– То й заплатите! Хiба в нас волостi нема, – говорила Мотря. – Не було, пак, вам на городi мiсця для огiркiв: насадили пiд самим перелазом. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

– А що? Пiвень ногу волочить, – спокiйно обiзвався Карпо.

– Карпе! Пiди до матерi та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей, – чiплялась Мотря.

– Гм? – мукнув Карпо, стоячи коло хати.

– Карпе! Чи ти чуєш, чи тобi позакладало? – кричала Мотря.

Карпо стояв i дивився на пiвня.

– Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з свiту зогнати? Пiди та вилай свою матiр.

– Iди та й лайся, про мене, хоч до самого вечора, – сказав дуже спокiйно Карпо.

– Так, їй-богу, так. Оце добре! Мати вбила двоє курчат, перебила пiвневi ногу..

– Пiдсипай, пiдсипай перцю, – насмiшкувато сказав Карпо.

– Бiжи! Нехай Лаврiн заплатить за пiвня! – крикнула Мотря пiд самим вухом у Карпа.

– Ану голоснiше, бо не чую! Пiдкидай солi до перцю, бо вже давно їли з перцем.

– Пiди посип перцем своїй матерi в носi та в ротi, – верещала Мотря.

– Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила!

– Бий тебе сила божа, ледащо! – крикнула Мотря, кидаючись до Карпа.

– Одчепись, бо як пхну, то й перекинешся! – промовив спокiйно Карпо, скоса подивившись на Мотрю й насупивши брови.

Мотря оступилась.

Саме того вечора Лаврiнiв кабанчик просунув рилом тин та й побiг у Мотрину картоплю. Як угледiла Мотря, як ухопить хворостину, як вперiщить кабанчика по спинi! Кабанчик закувiкав та й потяг по землi зад з двома ногами. Мотря вхопила його за ноги та й перекинула в Лаврiнiв двiр. Стара Кайдашиха вибiгла з хати, вглядiла кабанчика й наробила галасу на ввесь двiр.

Рейтинг
( 3 оцінки, середнє 3.67 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 1
  1. Тетяна

    Боже, мій боже!!! Читаю цей твір в 40років, перший раз, і наче Кайдашиха – це моя перша свекруха! Перед , моїм заміжжям , так “солодко співала” , а як пройшов час то як гадюка сичала…Тільки мій , тодішній чоловік, побоявся відійти від батьків і ми розлучились(дякувати Богу!) Дівчата, НІКОЛИ не погоджуйтесь жити разом зі свекрами, навідь поблизу них… Друга моя свекруха живе за 50км від нас, і унас дуже гарні відносини…😇😉🤭

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: