Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

– А це хто перебив спину нашому кабанцевi?

– Я перебила! – гукнула Мотря з-за угла своєї хати. – Нехай не лазить в мiй огород. Оце вам за мого пiвня.

Мотря стояла за своєю хатою i виглядала зумисне Кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась i побiгла в хату.

– Лаврiне! Мелашко! Вся чесна громадо! Збiгайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?

Лаврiн i Мелашка вибiгли з хати i дивились на бiдного кабанця. Їх узяв жаль та досада.

– Це вже Мотря i справдi не знати що виробляє, – сказав Лаврiн на вiтер.

Мотря стояла за вуглом i тiльки того й ждала. Вона вискочила з-за вугла як козак з маку.

– Ось i я! Чую, чую, як мене клянете! Оце вам за мого пiвня! Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене!

Мотря вдарила кулаком об кулак, нахилившись через тин, як можна далi в Лаврiнiв двiр, неначе хотiла достати кулаками до Кайдашихи; потiм крутнулась i швидко щезла за вуглом, неначе на повiтрi розлетiлась.

– Постривай же ти, суко! Скручу я голову твоєму пiвневi, – сказала Кайдашиха.

Кайдашиха взяла кужiль, сiла прясти за хатою та все поглядала на огiрки. Коли це Мотрин пiвень вилiтає на тин; потрiпав крилами, закукурiкав та – шубовсть у Лаврiновi огiрки. Кайдашиха схопилась з мiсця та давай закрадаться до пiвня з кужелем. А пiвень клює огiрки та тiльки: со-ко-ко-ко! неначе дражниться з баби. Баба як поперла кужелем та лусь його по головi! Пiвень закрутився на одному мiсцi. Кайдашиха вхопила його, скрутила йому в'язи, потiм дорiзала, опарила, обскубла та й укинула в борщ.

Але в той час прийшли Мотринi дiти до Мелашчиних дiтей гулять. Старший хлопець i вглядiв пiвнячу перебиту ногу, що стримiла з горшка. Вiн зараз чкурнув до матерi та й розказав.

Мигря вбiгла в Лаврiнову хату, заглянула в пiч, не сказавши добридень. Ой таточку! Ой лишечко! З горшка й справдi стримiла здорова перебита пiвняча нога з товстою гулею посерединi i з одним одрубаним кiгтем. Не сказавши нiкому й слова, Мотря вхопила пiвня за ногу, витягла з борщу та й дала драла з хати.

– Ой бабо! – крикнула одна дитина до старої Кайдашихи. – Побiг пiвень з горшка, тiльки патьоки по припiчку потекли.

Баба мовчала, надувши щоки. Меланцi стало нiяково. Лаврiн осмiхнувся.

Мотря вбiгла в свою хату з пiвнем у руках та сунулась до Карпа.

– Чи ти ба, що твоя мати виробляє! Ото тобi перець з сiллю. Пiди насип своїй матерi повний рот перцю, ще й слiпе око потруси. Вона зовсiм сказилась i без перцю. Адже ж це наш пiвень? – сказала Мотря, показуючи Карповi перебиту ногу.

– Наш. Навiщо ж ти зарiзала?

– Мати твоя скрутила йому голову, ще й у свiй борщ укинула. Пiди та виколи своїй матерi друге око! Який ти господарi Чом ти їй нiчого не кажеш? Та твоя мати вiдьма; та вона незабаром порiже та повкидає в борщ моїх дiтей. Пiда та хоч обскуби їй коси.

Карповi шкода було пiвня. Вiн розсердився на матiр за такi збитки i мусив iти лаятись з матiр'ю та Лаврiном.

Вiй вернувся додому, а тим часом Мотря звелiла своїм дiтям упiймать Мелашчиного чорного пiвня та принести до хати. Хлопцям тiльки того було i треба. Вони покатали на Лаврiнiв город, впiймали чорного пiвня й принесли матерi. Мотря вкинула його в кучу.

Тим часом поганенький тинок мiж двома городами зовсiм осунувся. Рову не було, i через тин почали скакати свинi. На другий день у Карпiв город ускочив Лаврiнiв рябий кабан i порався в картоплi.

Мотря вглядiла кабана i наробила гвалту. Вона вхопила рогача, дiти забрали кочерги i гуртом кинулись за кабаном. За дiтьми побiгли собаки. Мотря з дiтьми загнала кабана в свiй хлiв та й зачинила.

Лаврiн почав кричать через тин, щоб Карпо випустив кабана.

– Авжеж! Кабан твiй в займаннi. Викупи, то й вiзьмеш, – гукнула Мотря через тин, – а як не викупиш, то верни менi пiвмiшка картоплi.

Лаврiн почухав потилицю та й пiшов у хату. Кайдашиха тiльки губи з цiпила.

Того ж таки дня Карпа й Мотрю покликав їх кум у шинок полоскати повивач пiсля похрестин. На Карповому дворi дiти одв'язали коняку i почали їздити верхом по дворi. Коняка зiрнула з гнуздечки, на радощах хвицнула заднiми ногами та й скочила через тин у Лаврiнiв город. Поганенький тинок звився, як полотно, пiд кiнськими копитами i полiг на городину. Коняка пiшла пастись на Лаврiновi буряки.

Лаврiновi дiти прибiгли в хату i дали знати бабi та батьковi. Всi повибiгали з хати, побрали дрючки та давай ганяться за конякою. Мелашка й Кайдашиха взяли її за гриву з двох бокiв, завели в хлiв та й заперли.

Карповi дiти бачили все те з двору. Вони зараз побiгли в шинок i розказали, що їх коняка в займаннi у баби, зачинена в хлiвi.

Карпо й Мотря вже трохи були напiдпитку й побiгли додому.

– Як! Чи то можна! За свого паршивого кабана вони смiли взяти нашого коня? – кричала дорогою Мотря.

– Я їм покажу, що мiй кiнь не те, що їх пiвень, – говорив сердитий Карпо.

Карпо з Мотрею прибiгли додому. Стара Кайдашиха вешталась коло хати без дiла: вона ждала Мотрi. В неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться. Вона вглядiла Мотрю й затрусилась.

– А нащо ви, мамо, зайняли нашу коняку? – гукнула Мотря до Кайдашихи.

– Оце б тягла твою дурну коняку через тин. На те зайняла, щоб вона в наш город не скакала, – обiзвалась Кайдашиха.

Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дiбровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибiгла а хати Мелашка з Лаврiном, а за ними повибiгали всi дiти. Двi сiм'ї, як двi чорнi хмарi, наближались одна до другої, сумно й понуро. Мортя стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в однiй сорочцi i в вузькiй запасцi. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тiльки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великiй, як макiтра, хустцi на головi Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою. За Мотрею стояв Карпо у вузькiй сорочцi з короткими та вузькими рукавами, в широких бiлих штанях з товстого полотна. Позад їх стояла купа Карпових дiтей у вузьких штанцях, у сороченятах з короткими рукавами, в спiдничках вище колiн.

По другий бiк тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасцi, в ряснiй бiлiй, як снiг, сорочцi, в здоровiй хустцi на головi. Слiпе око бiлiло нiби наскрiзь, як вушко в голцi, хоч туди нитку затягай. За бабою стояла Мелашка в бiлiй сорочцi, в червонiй новiй хустцi, з зеленими та синiми квiтками, в зеленiй ситцевiй ряснiй спiдницi. Рядом з Мелашкою стояв Лаврiн у широких рясних синiх з бiлими смугами штанях, у чоботях. Мелашка розцвiла i стала повнiша на виду. Її очi, її тонкi брови блищали на сонцi, а лице горiло рум'янцем од вискiв до самого пiдборiддя. Гаряче сонце лляло свiт на двiр, на людей, обливало їх од голови до нiг. Чорна здорова хустка чорнiла на бабi Кайдашисi, неначе горщик, надiтий на високий кiлок.

Рейтинг
( 2 оцінки, середнє 3 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: