– Ой господи! Якби хто взяв Лаврiнову хату та одiпхнув її, – сказала премудра баба Палажка, – геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у дiброву, то вони б помирились.
– Навчай, навчай! Яка премудра! – не втерпiла баба Параска. – Подивись, лишень, на себе! Коли б твого чоловiка хто посунув за дiброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, i мiж вами був мир.
Дiло з грушею скiнчилось несподiвано.Груша всохла, i двi сiм'ї помирились.В обох садибах настала мирнота й тиша.
1878 року