Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

Музики разом стали, неначе струни порвали. Дiвчата перестали танцювать. Карпо все стояв та скоса поглядав на Мотрю. Вiн не приступив до неї, не розмовляв з нею. Мотрю почала брати злiсть. Надвечiр дiвчата почали розходитись. Пiшла додому й Мотря, трохи сердита на Карпа. Карпо наздогнав її i пiшов з нею поруч, але довго не промовляв i слова. Мотря мовчки лузала насiння. Довбишiв двiр був недалечко. Вже було видко садок i задимлений верх. Вони пiшли греблею.

– Чого це ти, парубоче, слiдком iдеш за мною? Мати вглядить та ще й вилає, – сказала Мотря, не дивлячись на Карпа.

– А як я свисну за садком, чи вийдеш?

– Я б обсадила черешнями двiр, щоб i твого голосу не було чуть.

– Чому ж так?

– Хто тебе знає, чи ти гордий, чи ти пишний, чи гордо несешся? Я не знаю, чи ти мене вiрно любиш, чи з мене смiєшся. Ще й слави на все село наробиш.

Карпо спинився пiд вербою на греблi. Мотря i собi стала.

– Я не гордий, я не пишний i гордо не несуся. Я тебе, Мотре, щиро люблю i з тебе не смiюся.

Мотря стала якась добрiша i ласкавiша. Вона осмiхнулась i глянула Карповi просто в вiчi. Її блискучi очi неначе легка роса присипала.

– Як зiйдуть зорi на небi, я видам матерi вечерю та й вискочу на часок у садок. Прощай, Карпе! – сказала Мотря i крутнулась перед ним так швидко, що її стрiчки обсипали йому лице, нiби пухом.

"Ой ти, дiвчино, з кучерявої рути-м'яти звита та з гостролистої шельвiї!" – подумав Карпо i повернув назад до дому.

Минуло недiль зо двi. Вже кiнчалось лiто. Перед самим Семеном Карпо заслав до Мотрi старостiв. Старости замiняли хлiб; Мотря не цуралася Карпа.

На Семена старий Кайдаш надiв нову чорну свиту, засунув за пазуху паляницю, взяв у руки цiпок i пiшов з своєю жiнкою до Довбишiв у гостi. Кайдашиха вбралась, як у недiлю, в горсет, в жовтi чоботи, в нову бiлу свиту, ще й засунула в рукав бiлу хусточку. Довбишi були багатенькi, i Кайдашевi хотiлось себе показать перед багатирями.

Кайдаш з жiнкою ввiйшов у Довбишiв двiр. Надворi було гаряче, як лiтом. Сонце тiльки що звернуло з пiвдня. Кайдашиха стала коло ворiт i обтерла полою пил з жовтих чобiт. Недалеко од хати пiд грушею Мотря терла коноплi, її руки ходили ходором. Терниця гавкала пiд її руками, як сучка, дрiбно та голосно, аж скрипiла, аж вила. Жменя конопель маяла в її руцi неначе лисячий хвiст.

– Добридень, моя дитино! Боже, поможи! – промовила Кайдашиха до Мотрi тоненьким голосом.

– Доброго здоров'я! Спасибi! – обiзвалась Мотря з садка, i її руки не переставали ворушити мечик терницi. Вона тiльки пiдвела голову вгору i знов спустила очi на терницю.

– Чи батько та мати дома? – спитала Кайдашиха.

– Дома. Вони в хатi, – обiзвалась Мотря, i терниця замовкла на хвилину та й знов загавкала на ввесь садок.

Довбишка виглянула в вiкно й догадалась, що Кайдашi йдуть на розглядини. Вона миттю заслала скатертю стiл, поклала на столi хлiб, накинула на себе горсет, а Довбиш вискочив у сiни, вскочив у хижку i накинув на себе свиту.

Ще Кайдашиха розмовляла в дворi з Мотрею, а Довбишка одчинила сiнешнi дверi й стала на порозi. Кайдашi привiтались до Довбишки. Хазяйка попросила їх у хату. В сiнях гостей стрiв Довбиш i поцiлувався з ними. Всi вони ввiйшли в хату, i гостi знов поздоровкались з хазяїнами.

Кайдашиха поклала на стiл паляницю. Довбишка взяла паляницю в руки, поцiлувала й знов поклала на стiл.

– Як вас, свахо, бог милує? Чи живi, чи здоровi, моє серденько? – говорила Кайдашиха тонким голосом та все пишала губи.

– Спасибi вам, свахо! Живемо потрошку, хвалити бога. Сiдайте, свахо, щоб старости сiдали, – просила хазяйка.

– Та дай же, боже, щоб старости сiдали. Як дасть господь милосердний, то, може, й справдi старости незабаром сядуть у вас, – говорила Кайдашиха, втираючи губи й вид хусточкою, хоч на губах i на виду нiчогiсiнько не було.

– Чи це ви, свахо, запилились? – спитала в Кайдашихи хазяйка.

– Еге, моє серденько. Надворi душно, неначе серед лiта, – сказала Кайдашиха i знов удруге обтерла вид хусточкою. Вона любила чепуритись i держала себе дуже чисто. Все на їй було чистеньке, неначе нове.

Кайдашиха сiла коло стола на ослонi. Кайдаш балакав з хазяїном.

– Та сiдайте-бо, свахо, за стiл! – просила хазяйка. Кайдашиха пересiла з ослона на лаву. Вона дуже церемонилась i була прохана. Пробуваючи на службi в панiв, вона набралась од їх чимало пишання.

– Та сiдайте-бо, свахо, за стiл, будьте ласкавi. Оце, господи! А ви, свату, чого це стоїте? Сiдайте за стiл, а то ще й старости нашi спротивляться.

Кайдаш полiз за стiл. Кайдашиха тiльки трохи посунулась по лавi до стола й очi спустила додолу.

– Оце, господи! Сiдайте-бо, свахо, коли ваша ласка, на покутi! Ви ж таки наша сваха! – припрошувала хазяйка Кайдашиху.

Кайдашиха зовсiм спустила очi, запишалась, втерла губи хусточкою i посунулась на саме покуття. Вона ледве пiдвела очi й глянула на хату.

– Де це моя Мотря? Оце загаялась за тiєю роботою. Вже й час полуднувать, – говорила хазяйка, вештаючись по хатi.

– Та й робоча ж ваша дочка! Що за золота в вас дитина. Там так пильнує коло роботи, що й не розгинається. Ото, моє серце, гарну невiсточку матиму, коли дасть господь милосердний довести дiло до ладу, – заговорила Кайдашиха, неначе в розмовi мед розлила по хатi.

Довбишка гукнула на Мотрю. Мотря ввiйшла в хату i стала коло порога. Мати загадала їй зiбрати з глечика сметану та накришить сала. Сама хазяйка накраяла хлiба, а хазяїн внiс з хижки бокату пляшку горiлки i поставив на стiл. В горiлцi плавав червоний стручок перчицi, неначе тiльки що вирваний на городi. Кайдаш глянув на перець, i в його слинка потекла.

Мотря поставила на стiл полумисок з сметаною й тарiлку з шматочками сала. Кайдашиха не зводила з Мотрi очей, неначе хотiла випитать всю її душу. Її очi з м'якеньких стали зразу тверденькi. Брови насупились, а осмiх злетiв з уст i нiби вилетiв з хати.

– Спасибi тобi, моє серце кохане, що ти нас вiтаєш, – промовила Кайдашиха до Мотрi, i знову на її уста прилинув осмiх, а з словами неначе полилась патока з уст.

Кайдашиха сiла, згорнувши руки, нiби тiльки що запричастилася й прийшла з церкви.

Мотря пiдвела на будущу свекруху гострi очi й постерегла ту патоку своїм пронизуватим розумом. Той солодкий медок одразу не сподобався Мотрi.

Тим часом Довбишка звелiла дочцi розкласти в челюстях трусок i спрягти яєчню. Мотря почала поратись коло печi. Хазяїн налив чарку перцiвки. В Кайдаша натекло повний рот слини. Вiн насилу здержався.

Хазяїн пiдняв чарку вгору i почав приказувать:

"Даруй же, боже, нам щастя й здоров'я, а помершим пошли, господи, царство небесне. Поможи нам, боже, довести дiло до кiнця, а ти, дочко, будь щаслива й здорова. Як будеш свекровi та свекрусi покiрненька, буде твоя голiвонька веселенька".

Хазяїн випив усю чарку до самого дна, щоб не зоставалось на сльози, знов налив i подав Кайдашевi.

Кайдаш устав, приказав до чарки кiлька слiв i швидко вкинув у рот горiлку. Хазяїн знову налив чарку i подав Кайдашисi. Кайдашиха взяла чарку i наговорила приказок живим i мертвим повнiсiньку хату.

– Даруй же, боже, нам i нашим дiтям вiк довгий та щасливий, щоб ти, моя доню, була здорова, як вода, щоб цвiла довiку, як рожа, щоб ти закрасила мою хату, моя втiхо, як зозуля садочок, приголубила мою старiсть. Пошли тобi, боже, вiк веселий, як рибi в морi.

Кайдашиха ледве помочила губи в горiлцi, хоч i любила горiлочку.

Кайдаш глянув на жiнку i подумав: "I на якого нечистого вона розпустила язика!" Йому дуже заманулось випити по другiй.

– Що це ви, свахо, так мало випили? – припрошувала хазяйка.

– Ой, буде, буде? – залепетала Кайдашиха. – Така гiрка, як полин! Я не знаю, як тi п'яницi її п'ють.

– Та випийте-бо, свахо, бiльше. Невже оце ви зоставляєте стiльки на сльози? – просила хазяйка.

Кайдашиха знов притулила губи до чарки i трохи не помилилась та не хильнула до дна, але якось схаменулась, вкинула в рот один ковток i дуже скривила губи.

– Та випийте-бо, свахо, повну! – знов просила хазяйка.

– Ой, буде, моє серденько! Коли б не впиться, – сказала Кайдашиха i оддала хазяйцi чарку в руки, закусивши хлiбом та салом.

Довбиш налив чарку i покликав до стола Мотрю. Мотря взяла чарку, ледве промовила кiлька слiв, дуже швидко притулила чарку до губ i ще швидше її одвела, неначе губи чаркою попекла, i одвернулась, втираючись рукавом. Гостi й хазяїни почали полуднувать, знов випили по чарцi й розговорились. Кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. Вона дуже любила чванитись i почала розказувать, як її шанували пани та попи.