Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

– Та випийте-бо, свахо, повну! – знов просила хазяйка.

– Ой, буде, моє серденько! Коли б не впиться, – сказала Кайдашиха i оддала хазяйцi чарку в руки, закусивши хлiбом та салом.

Довбиш налив чарку i покликав до стола Мотрю. Мотря взяла чарку, ледве промовила кiлька слiв, дуже швидко притулила чарку до губ i ще швидше її одвела, неначе губи чаркою попекла, i одвернулась, втираючись рукавом. Гостi й хазяїни почали полуднувать, знов випили по чарцi й розговорились. Кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. Вона дуже любила чванитись i почала розказувать, як її шанували пани та попи.

– Оце недавно, серденько моє, просили мене готувать обiд аж у Дешки: у священика були хрестини. Господи милосердний! Наїхало гостей повнiсiнькi хати, а я на всiх настачила. Вже як пороз'їздились гостi, а матушка й кличе мене в покої, садовить мене на стiльцi за столом, сама сiдає зо мною вечерять. Так мене частувала, спасибi їй, та все припрошує: та випийте-бо, панi Марусю, та їжте-бо, панi Кайдашихо. Їй-богу, правду кажу, п р о ш е вас.

Мотря одвернулась до порога й засмiялась. З того п р о ш е смiялись по всьому селi i дражнили через те слово Кайдашиху панi економшею.

– Коли б менi тiльки господь вiку продовжив, а я вже доведу до пуття тебе, Мотре. Господи, чого я не повиучувалась у панському дворi!

Та згадка за панський двiр навела думку про недавню панщину, навела сум на всiх. Кайдашиха примiтила теє i звернула на iншу стежку.

– А що вже за своїх синiв, то, їй-богу, грiх буде не хвалити їх. В мене два сини, неначе два соколи. Що вже що, а на старiсть прикриють мене орлиними крилами. Хвалити бога, буде до кого прихилиться. Що за люба дитина мiй Карпо, такий слухняний, такий тихий, хоч у вухо бгай. Такий вiн був i маленьким: оце, було, покину в колисцi, пiду на город, вернуся, а вiн лежить – анi писне. Мої сини неначе пахучi васильки на городi.

Довбиш i Довбишка слухали, слухали Кайдашиху, аж роти пороззявляли, а Кайдаша брала злiсть. Вiн усе ждав, щоб його жiнка хутчiй стулила рота та щоб хазяїн наливав по чарцi. Червоний перець у горiлцi дражнив його, неначе цяцька малу дитину, а жiнка розпустила розмову на всю губу. Вiн не видержав.

– I годi тобi хвалитись дiтьми. Хвалила ж сова своїх дiтей, що нема кращих на свiтi, а яка ж там совина краса? – сказав Кайдаш.

– Авжеж, що правда, то не грiх, – притакнула Довбишка й неначе пiдлила масла в вогонь.

– Я не хвалю своїх синiв, але, коли правду сказати, то на всi Семигори немає таких хлопцiв, як мої. Що вже робочi, слухнянi, покiрливi, то дай, боже, таких дiтей усякому. Мого Лаврiна. п р о ш е вас, хоч у пазуху сховай, а як iде селом, то дiвчата аж перелази ламають.

Кайдашиха й сама не вважала, що перейшла мiру. Карпо зовсiм не слухав не тiльки її, але навiть батька, а покiрним вiн не був навить малим хлопцем.

Мотря напрягла яєчнi й подала на стiл. Довбиш знов почастував гостей. Кайдашиха випивала вже по повнiй, не кривила рота й губiв не втирала хусточкою. Чарка частiше пiшла кругом стола. В пляшцi вже зостався на днi тiльки червоний стручок. У Кайдаша i в його жiнки посоловiли очi. Вони встали з-за стола й почали прощатись, обнiматься та цiлуваться. Кайдашиха спiткнулась на порозi.

– Дасть бог, поженимо дiтей, то я для Карпа прироблю хату через сiни, – сказав Кайдаш, виходячи за ворота. – В мене синами не поле засiяно. Лаврiн зостанеться в моїй хатi, а Карпо житиме через сiни в противнiй хатi.

– О то добре, свату! Як будуть шануватись, то помиряться, а як не схотять, то як схотять! – сказав Довбиш, випроводжаючи сватiв за ворота.

– Де вже, щоб мої сини та не помирились! На цiлому свiтi нема таких слухняних дiтей, як мої сизоперi орли! – хвалилась Кайдашиха, виходячи через ворота на вулицю.

– Прощайте, зоставайтесь здоровi! Спасибi вам за хлiб, за сiль та за вашу ласкавiсть! – прощалась Кайдашиха, гукаючи за ворiтьми.

III _

Пiсля другої пречистої Карпо повiнчався з Мотрею. Чотири днi грали музики, чотири днi пили й гуляли гостi в Довбиша.

В четвер ранесенько, тiльки що почало на свiт благословиться, Кайдашиха прокинулась i збудила невiстку.

– Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печi, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полiнах переклад, та вибирай, моє серденько, товстенький переклад, щоб дрова швидше розгорiлись. А як приставиш окрiп, то пiди видiй корову та оджени вiвцi до череди.

Мотря прокинулась i через сон насилу розчовпала, що свекруха вчить її розкладать дрова в печi, неначе її й того мати не навчила. Мотря встала, розпалила в печi й приставила чавун з водою.

– Пiди ж, моя доню, видiй корiвку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох! – застогнала на печi Кайдашиха, укриваючись рядном.

В хатi ще всi спали. Мотря пiшла, видоїла корову, процiдила на цiдилок молоко й погнала до череди корову. Вертається вона в хату, а свекруха спить на печi, аж хропе.

– Чи одiгнала до череди? – спитала спросоння Кайдашиха, прокинувшись. – Вiзьми ж, моє серце, начисть картоплi на борщ та накриши бурякiв, а я ось зараз встану та покажу тобi, як борщ накидать.

Мотря заходилась чистить картоплю, а Кайдашиха знов зо сну охала на печi й встала тодi, як надворi зовсiм розвиднiлось. Вона вмилась, стала перед образами й довго молилась, доки Мотря не наклала в горщик картоплi, бурякiв та капусти. Свекруха хрестилась, а скоса все поглядала на невiстчинi руки. Розумна Мотря й собi спiдлоба поглядала на свекруху й постерегла той косий погляд.

Кайдашиха помолилась богу й почала знов навчати невiстку, як наливать борщ, як затовкувать, коли вкидати сало. Вона стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi, а сама не бралась i за холодну воду.

– Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накришиш сала на вишкварки до кашi, – знов порядкувала Кайдашиха, згорнувши руки, а далi знов полiзла на пiч, заохала й знов лягла одпочивать.

Мотрi стало легше, що свекрушинi очi не слiдкують за її руками. "Але чом оце свекруха не береться до роботи?" – подумала вона.

Кайдашиха була зовсiм здорова й дурила свою невiстку. Вона була рада, що взяла в свою хату добру робiтницю, i почала залежуватись. В печi зашкварчав горщик.

– Мотре! – крикнула вже не дуже солодким голосом свекруха з печi. – Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збiжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти.

Мотря замiтала сiни. Вона кинула об землю вiником i побiгла до печi.

– Якби я могла розiрватися надвоє, то я б i сiни мела, i коло печi стояла, – промовила Мотря неласкавим голосом.

В хату перегодя ввiйшов Кайдаш з синами i звелiв подавать обiд. Мотря подавала обiд на стiл, а мати сидiла за столом неначе в гостях.

– Борщ зварила добре, а каша вийшла трохи рiдка, – сказала Кайдашиха й почала знов навчати Мотрю. Мотря тiльки очi спускала додолу.

Рейтинг
( 2 оцінки, середнє 3 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: