Кайдашева сім’я – Iван Нечуй-Левицький

– Од кобили чую! – крикнула Мотря. висунувши голову з сiней. – Що й одної сорочки менi не справили, а судите на все село.

Кайдашиха замовкла й не знала, де очi дiти. Кума десь дiлась, неначе крiзь землю провалилась.

Мотря поралась в хатi й разу не глянула на свекруху. Вона вибрала сорочки з жлукта, пiшла на ставок прать й прийшла додому аж увечерi.

– Потривай же, свекрухо! – говорила голосно Мотря сама до себе, розвiшуючи сорочки по тину. – Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе.

На другий день удосвiта Кайдашиха закричала з печi на Мотрю:

– Мотре! Вставай вже прясти! Мотре! Чи ти чуєш? Мотря прокинулась, але не обзивалась.

– Мотре! Вже третi пiвнi спiвали! Вставай та розкладай у печi трiски.

– Ох-ох-ох! – застогнала Мотря достоту таким жалiбним голосом, як стогнала Кайдашиха. – Так у мене болять крижi, що я iз постелi не встану.

Кайдашиха впiзнала Мотрину комедiю й розсердилась.

– Чого це ти дражнишся зо мною? Ти думаєш, що мене пiддуриш? Годi тобi брехнi справлять. Вставай та в печi розтоплюй.

– Мамо! Годi вам спати! Вставайте та в печi розтоплюйте! – крикнула й собi Мотря з полу. – А я трошки покачаюсь!

– Оце довелось на старiсть терпiти таку напасть од своїх дiтей, -промовила Кайдашиха. – Карпе! Штовхни пiд бiк свою жiнку, нехай устає до роботи.

В хатi всi спали, аж хропли.

– Якби я була кобила, то я б давно встала. Нехай вам кобили прядуть та варять.

Кайдашиха прикусила язика, але її розбирала злiсть.

– Чи ти здурiла сьогоднi, чи наважилася мене з свiту звести? Омельку! – крикнула Кайдашиха на свого чоловiка. – Чи ти чуєш, що витворяє твоя невiстка?

Старий Кайдаш лежав на лавi догори лицем i важко дихав. Вiн звечора таки добре випив у шинку й спав як убитий. Жiночий крик, гострi жiночi голоси стривожили його, i вiн почав кричать через сон диким, чудним голосом. Йому приснилось, нiби в хату серед ночi вбiгла коза з червоними очима, з вогнем у ротi, освiтила огнем хату, вхопила в переднi лапи кочергу й почала поратись коло печi та все клацала до його червоними огняними зубами. Вiн хотiв пiдвести руку та перехреститься, але руки стали неначе залiзнi. А коза все крутилась коло печi, а далi почала танцювати, висолопивши язика на пiваршина. Дивиться Кайдаш на ту козу. З кози стала кобила з здоровою, як ночви, головою, з страшними червоними очима, з огняним язиком. Кайдаш закричав не своїм голосом. Сини повскакували з постелi й кину- лись до батька. Мотря й Кайдашиха перестали свариться i собi повставали. Карпо перекинув батька на бiк, i вiн тiльки тодi прокинувся й опам'ятався.

– Тату! Чого це ви так кричите? Мабуть, вам щось страшне приснилось? – питав батька Карпо.

Кайдаш пiдвiвся, сiв на лавi й довго протирав очi. Страшний сон перелякав його. Вiн устав з лави, почав молитись богу перед образами. Йому все здавалось, що його карає свята п'ятниця за те, що вiн не додержував посту в п'ятницю i ввечерi в шинку напивався горiлки.

Такий несподiваний випадок зав'язав рота свекрусi й невiстцi. Вони обидвi кинулись до роботи, але Мотря не вимiтала хати та все поглядала скоса на свекруху. Свекруха так само поглядала то на вiник, то на невiстку, а далi витягла з скринi сорочку й сiла коло вiкна шити. Мотря одiмкнула свою скриню, витягла стару сорочку й собi сiла латать коло другого вiкна.

Обiд докипав у печi. Борщ, приставлений до жару. дув бульки й клекотiв вряди-годи, неначе хто в йому ляпав ложкою. Хата стояла неметена. Свекруха глянула на невiстку спiдлоба й промовила:

– Чого це ти, Мотре, сiла шити? Хiба ти не бачиш, що в печi обiд недоварений, а хата стоїть i досi неметена?

– Та вже ж бачу, не повилазило, – обiзвалася Мотря затягуючи нитку в вушко.

– Гляди лиш, щоб тобi й справдi не повилазило. Сядеш собi шити по обiдi, як упораєшся.

– Ох-ох! Так у мене чогось болить спина, так ниють руки, – почала Мотря тонесеньким голосом, передражнюючи свекруху.

– Дражнись, дражнись! – сказала свекруха. – Кидай лишень сорочку та вимiтай хату, кажу тобi. Я хазяйка в хатi, а не ти. Роби те, що тобi загадують.

– А я вам, мамо. не наймичка. Я й в своєї матерi не була наймичкою. Коли пiшлось на колотнечу, то нам треба робити дiло пополовинi. Поганять i в мене стало б хисту, аби було кого.

– Не видумуй чортзна-чого. Як була я в панiв, то робила за двох таких, як ти: варила обiд на двадцять душ; а ти й на п'ять душ не попнешся.

– Робили, бо над вами пан з нагайкою стояв.

– Коли хоч, то я й над тобою стану з нагайкою. Цить! А то як вiзьму кочергу, то й зуби визбираєш, – крикнула Кайдашиха й скочила з мiсця.

– Ви менi не рiдна мати: не давали зубiв, не маєте права й вибивать. В коцюби два кiнцi: один по менi, другий по вас.

– Карпе! Чи ти чуєш, що твоя жiнка витворяє? Чом ти їй нiчого не скажеш?

Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввiйшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалiтись на невiстку.

– I хто нараяв нам брати невiстку з тих багатирiв? – крикнула Кайдашиха. – Лучче було взяти циганку, нiж багачку з порожньою скринею.

– Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлiбом з сiллю не ходила, порогiв ваших не оббивала. Ви самi до мене прийшли. – сказала Мотря трохи тихiшим голосом, остерiгаючись свекра.

Старий Кайдаш розсердився на невiстку й почав на неї гримати.

– Мотре! Коли ти наша, то слухай матерi та роби дiло. Не сьогоднi ж до нас привезена. Наш хлiб їси, нам i роби, а як нi, то ми тебе й попросимо слухати.

– Хiба ж я дурно їм ваш хлiб? Од ранку до вечора й рук не покладаю…

– А ти хотiла згорнути руки та й сидiти? Чого це ти розходилась? Та я тобi не подивлюся в зуби! – крикнув Кайдаш, i його темнi очi заблищали: вiн замахнувся на Мотрю рукою.

– Тату, в Мотрi є чоловiк, – сказав понуро Карпо. – ви не дуже на неї махайте кулаками.

Кайдаш спахнув полум'ям.

– А ти чого оступаєшся за своєю жiнкою? – крикнув вiн на Карпа. – Коли хочеш, то я тобi носа втру.

– Ба не втрете! Я вже не маленький, – одрубав Карпо.

Блiде батькове лице стало жовте, неначе вiск. Вiн кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.

– Що ви менi цвiкаєте в вiчi, неначе змовились. Хiба я не ваш батько? Хiба менi не можна в своїй хатi порядок дати?

– Тату! Не махайте не мене руками, бо й у мене руки є! – сказав Карпо й собi зблiд на виду. Його червонi губи побiлiли, неначе полотно.

– Як вiзьму налигача, то я вас обох так обчухраю, що ви будете менi покорятись.

– Тату! Оступiться, прошу вас, – сказав Карпо, блiдий, неначе смерть, – бо й я налигача знайду.

Кайдаш побачив, що Карпо не жартує. Вiн не мовчав батьковi й маленьким, а тепер по всьому було видно, що вiн говорив не на вiтер.

– Пху на тебе, сатано! – плюнув набiк Кайдаш i хрьопнув дверима так, що з полицi полетiло горня й розбилось на шматочки.

– Так, сину, так! Добре говориш з батьком, ще й жiнку свою навчаєш! Ти вiзьми ремiннi вiжки та загнуздай її так, щоб вона й не поворухнулась. Ну, взяла собi невiсточку! Взяла собi в хату бiду!

Мотря сидiла коло вiкна, червона, як жар, i плутала ниткою вздовж i поперек, i по комiрi, й по пазусi. Карпо вийшов з хати й собi хрьопнув дверима так, що вiкна задзвенiли. Кайдашиха й Мотря зостались у хатi вдвох. сидiли коло вiкон одна проти другої й нiби шили, не пiдводячи очей од шитва. В хатi стало тихо, тiльки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дiд гарчав, а густа каша нiби стогнала в горшку, пiдiймаючи затужавiлий вершок угору. А зимнє сонце глянуло весело в вiкно й заграло рожевим свiтом на бiлому коминi, на бiлiй грубi й намалювало долi чотири шибки з чорними рамами, з чудними малюнками простого прищуватого скла. Молодицi все сидiли одна проти другої, все шили й понашивали од злостi таких безконечникiв, що потiм прийшлось їм довго випорю-вать та розплутувати. Вони шили, а скоса все поглядали на того капосного вiника, що стояв у кутку, пiд мисником.

В хату ввiйшов Лаврiн, узяв вiник i почав мести дiл. Од вiкон до самої печi простяглися нiби огнянi стовпи, витканi з сонця та дрiбного пороху, котрий ворушивсь в ясному промiннi, неначе дрiбнiсiнька мошка.

Чоловiки посходились в хату. Моря стала насипать борщ. Чоловiки посiдали за стiл; сiла й Кайдашиха.

– Чи помирились? – спитав батько, обертаючись до молодиць.

Рейтинг
( 3 оцінки, середнє 3.67 з 5 )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі: 3
  1. Анонім

    Дуже класно , мені сподобалося , на літо саме те !!!

  2. Тетяна

    Боже, мій боже!!! Читаю цей твір в 40років, перший раз, і наче Кайдашиха – це моя перша свекруха! Перед , моїм заміжжям , так “солодко співала” , а як пройшов час то як гадюка сичала…Тільки мій , тодішній чоловік, побоявся відійти від батьків і ми розлучились(дякувати Богу!) Дівчата, НІКОЛИ не погоджуйтесь жити разом зі свекрами, навідь поблизу них… Друга моя свекруха живе за 50км від нас, і унас дуже гарні відносини…???

    1. Алекс

      Хахаха дуже смішно!

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: