Іван Нечуй-Левицький - Кайдашева сім'я (сторінка 20)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx164 Кб10652
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2478 Кб6213
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar1597 Кб6904
 - Твоя мати! Це вже пiшлося наче з Петрового дня! Одна обпаскудила менi стiни, друга вiкна побила. Ось тобi за те! Ось тобi! - крикнула Мотря й почала хапать рукою з калюжi грязь i кидати на Мелашчину хату. Бiла стiна стала ряба, неначе її обсiли жуки та гедзi.

 - Бий тебе сила божа! Не кидай, бо я тобi голову провалю кочергою, - крикнула Кайдашиха й погналась за Мотрею. Мотря втекла за причiлок, виглядала з-за вугла й репетувала та кляла Кайдашиху.

 - Лаврiне! Одривай їх хату. Про мене, нехай Мотря йде жити пiд три чорти або пiд греблю; я з нею зроду-вiку не буду жить пiд однiєю покрiвлею, - кричала Кайдашиха.

 - Карпе! Одривай хату, бо я пiдпалю й їх, i себе та й на Сибiр пiду, - кричала Мотря.

 - Лаврiне! Одривай їх хату, бо я ладна й до сусiд вибратись. Зараз пiду в волость, та нехай громада зiйдеться та розкидає їх хату, - кричала Кайдашиха.

 

 З тими словами Кайдашиха накинула свиту та й побiгла в волость позивати Мотрю та Карпа. Волосний покликав Карпа на суд. Карпо сказав, що вiн не думає одривать хати, а то тiльки полаялись та побились молодицi. Волосний вигнав Кайдашиху з хати. Слiдком за Кайдашихою прибiгла в волость Мотря й почала розказувати, починаючи од смiття. Волосний слухав, слухав та й плюнув.

 - Iдiть ви собi iк нечистiй матерi та, про мене, повибивайте й очi, не тiльки вiкна, - сказав волосний та й пiшов у кiмнату, ще й дверi причинив.

 

 Того ж таки вечора Кайдашиха повечеряла з дiтьми i вже лагодилась лягать спати. Коли чує вона - на горищi закиркали в сiдалi кури, закричали й кинулись з сiдала.

 

 - Ой, тхiр на горищi! - сказала Кайдашиха.

 - Може, злодюга лазить, - сказав Лаврiн. Кайдашиха вхопила лампу i вискочила в сiни; за нею вискочили в сiни Лаврiн та Мелашка.

 В сiнях було ясно. Хтось лазив на горищi з свiтлом.

 - Хто там лазить? - гукнув Лаврiн. З горища нiхто не обзивався, тiльки одна курка киркала на все горло, неначе її хто душив. Лаврiн вискочив на драбину й заглянув на горище. Там стояла Мотря з куркою в руках.

 - Якого ти нечистого полохаєш наших курей! - крикнув Лаврiн, стоячи на щаблi.

 

 - Хiба ти не бачиш? Свою курку впiймала на вашому сiдалi.

 - Хiба ж ми просили твою курку на наше сiдало? - гукнув Лаврiн. - Чи шапку перед нею здiймали, чи що?

 - Верни, лишень, менi яйця, бо моя чорна курка вже давно несеться на твоєму горищi.

 Мотря лазила по горищi та збирала по гнiздах яйця. Сполоханi слiпi кури кидались по горищi, падали в сiни на свiт.

 - Ой боже мiй! Це не Мотря, а бендерська чума. Вона мене з свiту зжене! - говорила Кайдашиха. - Ще хату пiдпалить лампою. Покарав мене тобою господь, та вже й не знаю за що!

 - Мабуть, за вашу добрiсть, - обiзвалась Мотря з горища й спустила з горища на щабель здорову ногу з товстою литкою.

 Одна курка впала з горища й погасила свiтло. В сiнях стало поночi. Лаврiн стояв, сп'явшись на драбину. Мотря штовхнула його п'ятою в зуби. Вiн сплюнув у сiни. Мотря штовхнула його по носi другою п'ятою. Гаряча литка посунулась по його лицi. Мотря ладна була сiсти йому на голову.

 - Куди ти сунешся на мою голову! - крикнув Лаврiн i почав трясти драбину. - Не лiзь, бо я тебе. сяка-така душе, скину з драбини!

 Лаврiн скочив у сiни i почав хитать драбину. Драбина стукала об стiну.

 

 - Скинь її з драбини додолу, нехай собi голову скрутить, щоб знала, як лазити на наше горище, - кричала в темних сiнях Кайдашиха.

 Лаврiн прийняв драбину. Мотря повисла на стiнi. Половина Мотрi телiпалась на стiнi, а друга половина вчепилась у бантину, як кiшка, однiєю рукою та лiктем другої руки. Мотря держала в руцi курку й не хотiла її пускати, а в пазусi у неї були яйця, дуже делiкатний крам. Мотря боялась наробить в пазусi яєчнi, держалась за бантину й нiяк не могла видертись назад на горище. Нижча половина тягла її вниз.

 

 - Ой, лишечко, ой, упаду, ой-ой-ой, гвалт!.. - зарепетувала Мотря не своїм голосом.

 Од гвалту Карпо не всидiв у хатi й вискочив у сiни з свiтлом. Лаврiн стояв серед сiней з драбиною. Мотря телiпалась на стiнi, неначе павук на павутинi.

 

 - Драбиною її плещи, та добре! - кричала Кайдашиха. - Нехай не збирає яєць на нашому горищi!

 Кайдашиха кинулась до драбини й була б справдi почастувала нижчу половину Мотрi драбиною, але Карпо видрав драбину в Лаврiна, пхнув матiр так, що вона трохи не перекинулась, i пiдставив драбину пiд Мотрю. Вона злiзла додолу з куркою в руках.

 - Оддай менi яйця, злодiйко! Нащо ти покрала нашi яйця? - репетувала Мелашка.

 

 - Це моя курка нанесла, - говорила Мотря, втiкаючи в свою хату.

 

 - А хiба ж твоя курка їх позначила, чи що? Як не вернеш яєць, я пiду в волость, - говорила Кайдашиха.

 - Про мене, йдiть i за волость, - кричала Мотря з своєї хати, витираючи ганчiркою яєчню в пазусi.

 Мелашка засвiтила свiтло, половила в сiнях свої кури й повикидала їх на горище. В обох хатах ще довго було чути крик. Той крик стихав помаленьку, як хвиля на водi пiсля вiтру, доки зовсiм не затих.

 - Одривай хату од цих злиднiв! - говорила Мотря в своїй хатi Карповi.

 

 - Чи ти здурiла, чи що? Неначе хату одiрвати так легко, як шматок хлiба одкраять? Ти не знаєш, що то буде коштувать.

 - Що б там не коштувало, одривай, а нi, я сама одiрву, - говорила Мотря. .

 

 - Ану, ну, спробуй! Оце вигадала таке, що й купи не держиться.

 

 Одначе швидко пiсля того Карпо побачив, що Мотря говорила таке, що держалось купи.

 

 На другий день Кайдашиха прибралась i пiшла до священика жалiтись на Мотрю. Вана розказала все дiло не так священиковi, як матушцi. Матушка дала бабиним онукам коржикiв та бубликiв, печених з сахаром. Кайдашиха принесла тi гостинцi, роздала Мелащиним дiтям. Мотринi дiти почули носом гостинцi й повибiгали в сiни. Кайдашиха роздала й їм по бубликовi.

 - Не берiть од баби гостинця, бо вона злодiйка, - крикнула Мотря з своєї хати.

 

 Дiти забрали гостинцi та й давай махати рученятами на бабу та промовлять тi слова, що їм доводилось не раз чути од матерi.

 - Баба погана, баба злодiйка! - лепетали дiти.

 - А гостинця взяли од баби, ще й бабу лаєте, - сказала Кайдашиха i заплакала.

 

 Мотря вискочила з хати, поодиiмала од дiтей бублики та й кинула собакам.

 

 - Чи ти людина, чи ти звiрюка, - сказала Кайдашиха, втираючи сльози.

 

 Того-таки дня Мотрин старший хлопець напився з Мелащиного кухля води коло Мелащиної дiжки, бо в сiнях стояло двi дiжки з водою: Мотрина по один бiк, Мелащина по другий. Малий хлопець, не розбираючи материного погляду на право власностi, вхопив кухоль з тiєї дiжки, що стояла до його ближче, але якось не вдержав кухля в руках, упустив та й розбив.

 Кайдашиха вискочила з хати i наробила галасу.

 - Бач, iродова душе, вчила дiтей мене лаяти, а твої дiти менi шкоду роблять, - крикнула Кайдашиха до Мотрi в дверi, - iди, лишень, сюди та подивись!

 

 Мотря вибiгла з хати й подивилась. Черепки лежали далi, а хлопець стояв, засунувши пальцi в рот i схиливши винну голову.

 Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кухоль з Мотриної дiжки та - хрьоп ним об землю.

 

 - Оце чорт його й видав. Старе як мале! Зовсiм баба з глузду з'їхала. Що вам дитина заподiяла? - крикнула Мотря.

 - Твої дiти такi змiюки, як i ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї дiжки.

 - То сховайте свою дiжку в пазуху, а кухля менi купiть, бо ви не дитина, - сказала Мотря.

 - Овва! Гаращо розпустила своїх дiтей, як зiнських щенят. Не дiждеш. - сказала Кайдашиха.

 - Коли так, то й я вам оддячу! - сказала Мотря. При тих словам вона побiгла в Лаврiнову хату, вхопила з полицi горшка i хрьопнула ним об землю. Мелашка i Лаврiн тiльки рота пороззявляли. Мотря вибiгла з хати. Мелашка за нею.

 

 - Коли так, то й я зугарна до московської закуцiї, - закричала Кайдашиха i як несамовита вбiгла в Мотрину хату, вхопила з припiчка здорову макiтру та - хрьоп нею об землю.

 Карпо схопився з лави. Йому здалося, що мати збожеволiла.

 - О, стонадцять чортiв вам з Мелашкою разом! За таку макiтру я знаю як вам оддячити! - закричала Мотря, блiда, як вiск. Вона вскочила в Лаврiнову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купi горшкiв, що сохли на лавi. Горшки застогнали; черепки посипались додолу.

 Кайдашиха, недовго думавши, вхопила кочергу, Мелашка вхопила рогача та в Мотрину хату! Кайдашиха лупила кочергою горшки на полицi, Мелашка частувала миски рогачем на миснику. Горшки сипались з полицi, як яблука з яблунi, неначе земля тряслася.

 

 Кайдашенки так здивувались, що їм здалося, що молодицi зовсiм показились. Лаврiновi спала на ум думка, чи не покусала часом матерi скажена собака. В Карпа була така сама думка. Йому здалось, що до Мотрi вже приступає. Але глянули вони, що з полицi сипляться горшки, а з мисника миски, та давай оборонять полицю та мисник. Карпо насилу поборов матiр i одняв од неї кочергу. Лаврiн висмикнув з Мелащиних рук рогача i спас живоття трьом полумискам.

 Всi три молодицi насилу дихали. Вони разом верещали, гвалтували, лаялись. Клекiт у хатi був такий, що не можна було нiчого розiбрати.

 - Ти - змiя люта, а не свекруха! - кричала Мотря. - Буду я чортова дочка, коли не розiб'ю тобi кочергою голови.

 - Хто? Ти? Менi? Своїй матерi? - сичала Кайдашиха. - Карпе! ти чуєш, що твоя Мотрунька говорить на мене? То це ти таке говориш менi, своїй матерi? Карпе, вiзьми вiрьовку та повiсь її зараз у сiнях на бантинi, бо як не повiсиш, то я їй сама смерть заподiю.

 - Карпе, вiзьми налигача та прив'яжи на три днi свою матiр серед вигону коло стовпа, мов скажену собаку, нехай на неї три днi собаки брешуть, нехай на неї три днi вся громада плює! Вона мене або отруїть, або зарубає, - верещала Мотря.

 

 - Що ти кажеш? Щоб мене мiй син, моя кров, та прив'язав налигачем серед вигону на смiх людям? - сичала Кайдашиха. - Ось я вiзьму мiшка та напну тобi на голову мов скаженiй собацi, бо ти нас усiх перекусаєш.

 Кайдашиха витягла з-пiд лави порожнього мiшка й кинулась до Мотрi.

 Карпо тiльки очi витрiщив i не знав, кого слухать: чи вiшати жiнку, чи прив'язувати налигачем матiр.

 - Ти злодiйка! Ти покрала в нас яйця! - кричала Кайдашиха й кинулась до Мотрi з мiшком у руках.

 - Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрадала мене, мою працю цiлий рiк. Я на тебе робила, як на пана панщину, - кричала Мотря.

 - А чом же ти мене не кидала, коли тобi було в мене погано? - пищала Кайдашиха. - Чом тебе чорти не понесли на Бассарабiю або за границю?

 - Овва, через таке паскудство та оце тiкала б за границю! Тiкай сама хоч пiд шум, пiд греблю! - гвалтувала Мотря. - Ти злодюга, ти вiдьма!

 - Хто? Я? Я вiдьма? Я злодюга? - сичала Кайдашиха. - Ось тобi на!

 

 Кайдашиха тикнула Мотрi дулю й не потрапила в нiс, та в око. Мотря вхопила деркача i сунула держалном Кайдашисi просто межи очi.

 - Ой лишечко! Виколола проклята змiюка менi око! - заплакала Кайдашиха i вхопилась за праве око.

 В неї з ока потекла кров. Лаврiн та Мелашка побачили кров i розлютувались. Вони кинулись оборонять матiр. Лаврiн пхнув Мотрю. Мотря дала сторчака на лаву. Карпо кинувся обороняти Мотрю i пхнув Лаврiна. Лаврiн ударився об мисник. Три полумиски, захищенi Лаврiном од наглої смертi, посипались йому на голову.

 

 - Одривай, Карпе, хату, бо я тебе покину з твоєю проклятою матiр'ю, з твоїм iродовим кодлом! - репетувала Мотря.

 - У волость її, розбишаку! В тюрму її! Одривай, Лаврiне, їх хату, бо я сама полiзу та буду зривати кулики.

Пошук на сайті: