Іван Нечуй-Левицький - Кайдашева сім'я (сторінка 22)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx164 Кб10652
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2478 Кб6213
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar1597 Кб6904
 - Та одчепись собi! Пiди, обнiми та поцiлуй мою коняку, коли вже припала охота цiлуваться, - говорив Карпо. - А нащо це ви горiлку п'єте в жидiвському шинку? - спитав Карпо.

 - Та бодай не казати... сказав Грицько, - тут такий добрий жид, такий добрий, чорт його знає, де вiн такий добрий взявся. Благодаренiє богу i всiм святим, вiн i на церкву дасть! Ото кумедiя!

 - А ви забули, що самi на громадi постановили?

 - Серце, голубчику, бiлий лебедику! - говорив п'яний Грицько, тикнувши колючою бородою Карповi в нiс. - Та не цурайся-бо нашого хлiба-солi.

 

 Карпо бачив, що з п'яним розмовлять - тiльки гаяти час, вдарив коняку батогом. Вiз покотився.

 - Карне! Карпе! Та зайди-бо та хоч по крапельцi, хоч пiвкрапельки! - гукав ззаду Грицько й бiг за возом.

 На другий день зiбралась громада. Прийшов Карпо i вдивився.

 Громада спiвала вже iншої; волосний та писар тягли за громадою i кричали, щоб оддати Берковi й громадський шинк, не тiльки що пускать людей по горiлку i в жидiвськi шинки... бо Берко зараз платить грошi...

 - Панове громадо! Погана ваша рада; я не пристаю на це! - сказав понуро Карпо й одiйшов од громади набiк.

 Громада оддала Берковi громадський шинк, хоч Берко на церкву грошей та дав, а тiльки дурив п'яних мужикiв.

 Громада дорого потiм заплатила хитрому жидовi...

 Берко приймав за горiлку не тiльки пашню, але навiть крадене сiно й солому. Понесли люди мiшками пашню в Беркову комору, а Берко тiльки гладив бороду бiлою рукою, дивився, як п'янi мужики валялись пiд його шинком, та зараз-таки пiдняв скажену цiну на горiлку в усiх шинках.

 

 IХ _

 Цiлу зиму й весну Кайдашенки прожили в ладу. Кайдашиха, котру тепер на селi дражнили безокою економшею, сердилась на Мотрю, але невiстки на те не вважали i жили мiж собою в згодi. Лаврiн любив Мелашку: нiколи її не то що не бив, i пальцем не зачепив, навiть нiколи не лаявся з нею. Мотря часто гризла голову Карповi, але вiн не любив говорити i бiльше мовчав.

 Але настала весна. Хати Кайдашенкiв стояли дуже близько одна коло одної, а їх городи були перегородженi тiльки поганеньким тином.

 Мелашка посадила огiрки коло самого тину. Огiрки зiйшли, як зелене руно. Показались раннi огiрочки. Мотрин пiвень перескочив через тин та давай вибирати Мелашчинi огiрки. Пiвень сокотав та скликав курей. Всi Мотринi кури перелетiли через тин в огiрки. За курами полiзли крiзь тин курчата. Квочка вигребла яму саме серед огудиння.

 Стара Кайдашиха вийшла на город, углядiла таку шкоду та аж за голову вхопилась. Вона налапала пiд ногами палицю та й поперла нею на курей. Палиця влучила в пiвня; пiвень кирнув i потяг через тин перебиту ногу. Двоє курчат лягло на мiсцi.

 

 Мотря вибiгла i вглядiла свого пiвня. Пiвень тяг ногу по землi.

 - Чи це ви, мамо, перебили моєму пiвневi ногу? - гукнула Мотря через тин до Кайдашихи.

 - А то ж хто? А як ще раз твої кури пiдуть на нашi огiрки, то я їх порiжу та поїм.

 

 - То й заплатите! Хiба в нас волостi нема, - говорила Мотря. - Не було, пак, вам на городi мiсця для огiркiв: насадили пiд самим перелазом. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

 - А що? Пiвень ногу волочить, - спокiйно обiзвався Карпо.

 - Карпе! Пiди до матерi та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей, - чiплялась Мотря.

 - Гм? - мукнув Карпо, стоячи коло хати.

 - Карпе! Чи ти чуєш, чи тобi позакладало? - кричала Мотря.

 Карпо стояв i дивився на пiвня.

 - Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з свiту зогнати? Пiди та вилай свою матiр.

 

 - Iди та й лайся, про мене, хоч до самого вечора, - сказав дуже спокiйно Карпо.

 

 - Так, їй-богу, так. Оце добре! Мати вбила двоє курчат, перебила пiвневi ногу..

 

 - Пiдсипай, пiдсипай перцю, - насмiшкувато сказав Карпо.

 - Бiжи! Нехай Лаврiн заплатить за пiвня! - крикнула Мотря пiд самим вухом у Карпа.

 

 - Ану голоснiше, бо не чую! Пiдкидай солi до перцю, бо вже давно їли з перцем.

 

 - Пiди посип перцем своїй матерi в носi та в ротi, - верещала Мотря.

 

 - Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила!

 - Бий тебе сила божа, ледащо! - крикнула Мотря, кидаючись до Карпа.

 

 - Одчепись, бо як пхну, то й перекинешся! - промовив спокiйно Карпо, скоса подивившись на Мотрю й насупивши брови.

 Мотря оступилась.

 Саме того вечора Лаврiнiв кабанчик просунув рилом тин та й побiг у Мотрину картоплю. Як угледiла Мотря, як ухопить хворостину, як вперiщить кабанчика по спинi! Кабанчик закувiкав та й потяг по землi зад з двома ногами. Мотря вхопила його за ноги та й перекинула в Лаврiнiв двiр. Стара Кайдашиха вибiгла з хати, вглядiла кабанчика й наробила галасу на ввесь двiр.

 - А це хто перебив спину нашому кабанцевi?

 - Я перебила! - гукнула Мотря з-за угла своєї хати. - Нехай не лазить в мiй огород. Оце вам за мого пiвня.

 Мотря стояла за своєю хатою i виглядала зумисне Кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась i побiгла в хату.

 - Лаврiне! Мелашко! Вся чесна громадо! Збiгайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?

 Лаврiн i Мелашка вибiгли з хати i дивились на бiдного кабанця. Їх узяв жаль та досада.

 

 - Це вже Мотря i справдi не знати що виробляє, - сказав Лаврiн на вiтер.

 

 Мотря стояла за вуглом i тiльки того й ждала. Вона вискочила з-за вугла як козак з маку.

 - Ось i я! Чую, чую, як мене клянете! Оце вам за мого пiвня! Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене!

 Мотря вдарила кулаком об кулак, нахилившись через тин, як можна далi в Лаврiнiв двiр, неначе хотiла достати кулаками до Кайдашихи; потiм крутнулась i швидко щезла за вуглом, неначе на повiтрi розлетiлась.

 - Постривай же ти, суко! Скручу я голову твоєму пiвневi, - сказала Кайдашиха.

 

 Кайдашиха взяла кужiль, сiла прясти за хатою та все поглядала на огiрки. Коли це Мотрин пiвень вилiтає на тин; потрiпав крилами, закукурiкав та - шубовсть у Лаврiновi огiрки. Кайдашиха схопилась з мiсця та давай закрадаться до пiвня з кужелем. А пiвень клює огiрки та тiльки: со-ко-ко-ко! неначе дражниться з баби. Баба як поперла кужелем та лусь його по головi! Пiвень закрутився на одному мiсцi. Кайдашиха вхопила його, скрутила йому в'язи, потiм дорiзала, опарила, обскубла та й укинула в борщ.

 Але в той час прийшли Мотринi дiти до Мелашчиних дiтей гулять. Старший хлопець i вглядiв пiвнячу перебиту ногу, що стримiла з горшка. Вiн зараз чкурнув до матерi та й розказав.

 Мигря вбiгла в Лаврiнову хату, заглянула в пiч, не сказавши добридень. Ой таточку! Ой лишечко! З горшка й справдi стримiла здорова перебита пiвняча нога з товстою гулею посерединi i з одним одрубаним кiгтем. Не сказавши нiкому й слова, Мотря вхопила пiвня за ногу, витягла з борщу та й дала драла з хати.

 

 - Ой бабо! - крикнула одна дитина до старої Кайдашихи. - Побiг пiвень з горшка, тiльки патьоки по припiчку потекли.

 Баба мовчала, надувши щоки. Меланцi стало нiяково. Лаврiн осмiхнувся.

 

 Мотря вбiгла в свою хату з пiвнем у руках та сунулась до Карпа.

 - Чи ти ба, що твоя мати виробляє! Ото тобi перець з сiллю. Пiди насип своїй матерi повний рот перцю, ще й слiпе око потруси. Вона зовсiм сказилась i без перцю. Адже ж це наш пiвень? - сказала Мотря, показуючи Карповi перебиту ногу.

 

 - Наш. Навiщо ж ти зарiзала?

 - Мати твоя скрутила йому голову, ще й у свiй борщ укинула. Пiди та виколи своїй матерi друге око! Який ти господарi Чом ти їй нiчого не кажеш? Та твоя мати вiдьма; та вона незабаром порiже та повкидає в борщ моїх дiтей. Пiда та хоч обскуби їй коси.

 Карповi шкода було пiвня. Вiн розсердився на матiр за такi збитки i мусив iти лаятись з матiр'ю та Лаврiном.

 Вiй вернувся додому, а тим часом Мотря звелiла своїм дiтям упiймать Мелашчиного чорного пiвня та принести до хати. Хлопцям тiльки того було i треба. Вони покатали на Лаврiнiв город, впiймали чорного пiвня й принесли матерi. Мотря вкинула його в кучу.

 Тим часом поганенький тинок мiж двома городами зовсiм осунувся. Рову не було, i через тин почали скакати свинi. На другий день у Карпiв город ускочив Лаврiнiв рябий кабан i порався в картоплi.

 Мотря вглядiла кабана i наробила гвалту. Вона вхопила рогача, дiти забрали кочерги i гуртом кинулись за кабаном. За дiтьми побiгли собаки. Мотря з дiтьми загнала кабана в свiй хлiв та й зачинила.

 Лаврiн почав кричать через тин, щоб Карпо випустив кабана.

 - Авжеж! Кабан твiй в займаннi. Викупи, то й вiзьмеш, - гукнула Мотря через тин, - а як не викупиш, то верни менi пiвмiшка картоплi.

 Лаврiн почухав потилицю та й пiшов у хату. Кайдашиха тiльки губи з цiпила.

 

 Того ж таки дня Карпа й Мотрю покликав їх кум у шинок полоскати повивач пiсля похрестин. На Карповому дворi дiти одв'язали коняку i почали їздити верхом по дворi. Коняка зiрнула з гнуздечки, на радощах хвицнула заднiми ногами та й скочила через тин у Лаврiнiв город. Поганенький тинок звився, як полотно, пiд кiнськими копитами i полiг на городину. Коняка пiшла пастись на Лаврiновi буряки.

 Лаврiновi дiти прибiгли в хату i дали знати бабi та батьковi. Всi повибiгали з хати, побрали дрючки та давай ганяться за конякою. Мелашка й Кайдашиха взяли її за гриву з двох бокiв, завели в хлiв та й заперли.

 Карповi дiти бачили все те з двору. Вони зараз побiгли в шинок i розказали, що їх коняка в займаннi у баби, зачинена в хлiвi.

 Карпо й Мотря вже трохи були напiдпитку й побiгли додому.

 - Як! Чи то можна! За свого паршивого кабана вони смiли взяти нашого коня? - кричала дорогою Мотря.

 - Я їм покажу, що мiй кiнь не те, що їх пiвень, - говорив сердитий Карпо.

 

 Карпо з Мотрею прибiгли додому. Стара Кайдашиха вешталась коло хати без дiла: вона ждала Мотрi. В неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться. Вона вглядiла Мотрю й затрусилась.

 - А нащо ви, мамо, зайняли нашу коняку? - гукнула Мотря до Кайдашихи.

 

 - Оце б тягла твою дурну коняку через тин. На те зайняла, щоб вона в наш город не скакала, - обiзвалась Кайдашиха.

 Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дiбровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибiгла а хати Мелашка з Лаврiном, а за ними повибiгали всi дiти. Двi сiм'ї, як двi чорнi хмарi, наближались одна до другої, сумно й понуро. Мортя стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в однiй сорочцi i в вузькiй запасцi. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тiльки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великiй, як макiтра, хустцi на головi Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою. За Мотрею стояв Карпо у вузькiй сорочцi з короткими та вузькими рукавами, в широких бiлих штанях з товстого полотна. Позад їх стояла купа Карпових дiтей у вузьких штанцях, у сороченятах з короткими рукавами, в спiдничках вище колiн.

 По другий бiк тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасцi, в ряснiй бiлiй, як снiг, сорочцi, в здоровiй хустцi на головi. Слiпе око бiлiло нiби наскрiзь, як вушко в голцi, хоч туди нитку затягай. За бабою стояла Мелашка в бiлiй сорочцi, в червонiй новiй хустцi, з зеленими та синiми квiтками, в зеленiй ситцевiй ряснiй спiдницi. Рядом з Мелашкою стояв Лаврiн у широких рясних синiх з бiлими смугами штанях, у чоботях. Мелашка розцвiла i стала повнiша на виду. Її очi, її тонкi брови блищали на сонцi, а лице горiло рум'янцем од вискiв до самого пiдборiддя. Гаряче сонце лляло свiт на двiр, на людей, обливало їх од голови до нiг. Чорна здорова хустка чорнiла на бабi Кайдашисi, неначе горщик, надiтий на високий кiлок.

Пошук на сайті: