Іван Нечуй-Левицький - Кайдашева сім'я (сторінка 4)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx164 Кб10672
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2478 Кб6226
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar1597 Кб6915
 Кайдаш з жiнкою ввiйшов у Довбишiв двiр. Надворi було гаряче, як лiтом. Сонце тiльки що звернуло з пiвдня. Кайдашиха стала коло ворiт i обтерла полою пил з жовтих чобiт. Недалеко од хати пiд грушею Мотря терла коноплi, її руки ходили ходором. Терниця гавкала пiд її руками, як сучка, дрiбно та голосно, аж скрипiла, аж вила. Жменя конопель маяла в її руцi неначе лисячий хвiст.

 

 - Добридень, моя дитино! Боже, поможи! - промовила Кайдашиха до Мотрi тоненьким голосом.

 - Доброго здоров'я! Спасибi! - обiзвалась Мотря з садка, i її руки не переставали ворушити мечик терницi. Вона тiльки пiдвела голову вгору i знов спустила очi на терницю.

 - Чи батько та мати дома? - спитала Кайдашиха.

 - Дома. Вони в хатi, - обiзвалась Мотря, i терниця замовкла на хвилину та й знов загавкала на ввесь садок.

 Довбишка виглянула в вiкно й догадалась, що Кайдашi йдуть на розглядини. Вона миттю заслала скатертю стiл, поклала на столi хлiб, накинула на себе горсет, а Довбиш вискочив у сiни, вскочив у хижку i накинув на себе свиту.

 

 Ще Кайдашиха розмовляла в дворi з Мотрею, а Довбишка одчинила сiнешнi дверi й стала на порозi. Кайдашi привiтались до Довбишки. Хазяйка попросила їх у хату. В сiнях гостей стрiв Довбиш i поцiлувався з ними. Всi вони ввiйшли в хату, i гостi знов поздоровкались з хазяїнами.

 Кайдашиха поклала на стiл паляницю. Довбишка взяла паляницю в руки, поцiлувала й знов поклала на стiл.

 - Як вас, свахо, бог милує? Чи живi, чи здоровi, моє серденько? - говорила Кайдашиха тонким голосом та все пишала губи.

 - Спасибi вам, свахо! Живемо потрошку, хвалити бога. Сiдайте, свахо, щоб старости сiдали, - просила хазяйка.

 - Та дай же, боже, щоб старости сiдали. Як дасть господь милосердний, то, може, й справдi старости незабаром сядуть у вас, - говорила Кайдашиха, втираючи губи й вид хусточкою, хоч на губах i на виду нiчогiсiнько не було.

 

 - Чи це ви, свахо, запилились? - спитала в Кайдашихи хазяйка.

 

 - Еге, моє серденько. Надворi душно, неначе серед лiта, - сказала Кайдашиха i знов удруге обтерла вид хусточкою. Вона любила чепуритись i держала себе дуже чисто. Все на їй було чистеньке, неначе нове.

 Кайдашиха сiла коло стола на ослонi. Кайдаш балакав з хазяїном.

 - Та сiдайте-бо, свахо, за стiл! - просила хазяйка. Кайдашиха пересiла з ослона на лаву. Вона дуже церемонилась i була прохана. Пробуваючи на службi в панiв, вона набралась од їх чимало пишання.

 - Та сiдайте-бо, свахо, за стiл, будьте ласкавi. Оце, господи! А ви, свату, чого це стоїте? Сiдайте за стiл, а то ще й старости нашi спротивляться.

 

 Кайдаш полiз за стiл. Кайдашиха тiльки трохи посунулась по лавi до стола й очi спустила додолу.

 - Оце, господи! Сiдайте-бо, свахо, коли ваша ласка, на покутi! Ви ж таки наша сваха! - припрошувала хазяйка Кайдашиху.

 Кайдашиха зовсiм спустила очi, запишалась, втерла губи хусточкою i посунулась на саме покуття. Вона ледве пiдвела очi й глянула на хату.

 - Де це моя Мотря? Оце загаялась за тiєю роботою. Вже й час полуднувать, - говорила хазяйка, вештаючись по хатi.

 - Та й робоча ж ваша дочка! Що за золота в вас дитина. Там так пильнує коло роботи, що й не розгинається. Ото, моє серце, гарну невiсточку матиму, коли дасть господь милосердний довести дiло до ладу, - заговорила Кайдашиха, неначе в розмовi мед розлила по хатi.

 Довбишка гукнула на Мотрю. Мотря ввiйшла в хату i стала коло порога. Мати загадала їй зiбрати з глечика сметану та накришить сала. Сама хазяйка накраяла хлiба, а хазяїн внiс з хижки бокату пляшку горiлки i поставив на стiл. В горiлцi плавав червоний стручок перчицi, неначе тiльки що вирваний на городi. Кайдаш глянув на перець, i в його слинка потекла.

 Мотря поставила на стiл полумисок з сметаною й тарiлку з шматочками сала. Кайдашиха не зводила з Мотрi очей, неначе хотiла випитать всю її душу. Її очi з м'якеньких стали зразу тверденькi. Брови насупились, а осмiх злетiв з уст i нiби вилетiв з хати.

 - Спасибi тобi, моє серце кохане, що ти нас вiтаєш, - промовила Кайдашиха до Мотрi, i знову на її уста прилинув осмiх, а з словами неначе полилась патока з уст.

 Кайдашиха сiла, згорнувши руки, нiби тiльки що запричастилася й прийшла з церкви.

 

 Мотря пiдвела на будущу свекруху гострi очi й постерегла ту патоку своїм пронизуватим розумом. Той солодкий медок одразу не сподобався Мотрi.

 Тим часом Довбишка звелiла дочцi розкласти в челюстях трусок i спрягти яєчню. Мотря почала поратись коло печi. Хазяїн налив чарку перцiвки. В Кайдаша натекло повний рот слини. Вiн насилу здержався.

 Хазяїн пiдняв чарку вгору i почав приказувать:

 "Даруй же, боже, нам щастя й здоров'я, а помершим пошли, господи, царство небесне. Поможи нам, боже, довести дiло до кiнця, а ти, дочко, будь щаслива й здорова. Як будеш свекровi та свекрусi покiрненька, буде твоя голiвонька веселенька".

 

 Хазяїн випив усю чарку до самого дна, щоб не зоставалось на сльози, знов налив i подав Кайдашевi.

 Кайдаш устав, приказав до чарки кiлька слiв i швидко вкинув у рот горiлку. Хазяїн знову налив чарку i подав Кайдашисi. Кайдашиха взяла чарку i наговорила приказок живим i мертвим повнiсiньку хату.

 - Даруй же, боже, нам i нашим дiтям вiк довгий та щасливий, щоб ти, моя доню, була здорова, як вода, щоб цвiла довiку, як рожа, щоб ти закрасила мою хату, моя втiхо, як зозуля садочок, приголубила мою старiсть. Пошли тобi, боже, вiк веселий, як рибi в морi.

 Кайдашиха ледве помочила губи в горiлцi, хоч i любила горiлочку.

 Кайдаш глянув на жiнку i подумав: "I на якого нечистого вона розпустила язика!" Йому дуже заманулось випити по другiй.

 - Що це ви, свахо, так мало випили? - припрошувала хазяйка.

 - Ой, буде, буде? - залепетала Кайдашиха. - Така гiрка, як полин! Я не знаю, як тi п'яницi її п'ють.

 - Та випийте-бо, свахо, бiльше. Невже оце ви зоставляєте стiльки на сльози? - просила хазяйка.

 Кайдашиха знов притулила губи до чарки i трохи не помилилась та не хильнула до дна, але якось схаменулась, вкинула в рот один ковток i дуже скривила губи.

 

 - Та випийте-бо, свахо, повну! - знов просила хазяйка.

 - Ой, буде, моє серденько! Коли б не впиться, - сказала Кайдашиха i оддала хазяйцi чарку в руки, закусивши хлiбом та салом.

 Довбиш налив чарку i покликав до стола Мотрю. Мотря взяла чарку, ледве промовила кiлька слiв, дуже швидко притулила чарку до губ i ще швидше її одвела, неначе губи чаркою попекла, i одвернулась, втираючись рукавом. Гостi й хазяїни почали полуднувать, знов випили по чарцi й розговорились. Кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. Вона дуже любила чванитись i почала розказувать, як її шанували пани та попи.

 - Оце недавно, серденько моє, просили мене готувать обiд аж у Дешки: у священика були хрестини. Господи милосердний! Наїхало гостей повнiсiнькi хати, а я на всiх настачила. Вже як пороз'їздились гостi, а матушка й кличе мене в покої, садовить мене на стiльцi за столом, сама сiдає зо мною вечерять. Так мене частувала, спасибi їй, та все припрошує: та випийте-бо, панi Марусю, та їжте-бо, панi Кайдашихо. Їй-богу, правду кажу, п р о ш е вас.

 Мотря одвернулась до порога й засмiялась. З того п р о ш е смiялись по всьому селi i дражнили через те слово Кайдашиху панi економшею.

 - Коли б менi тiльки господь вiку продовжив, а я вже доведу до пуття тебе, Мотре. Господи, чого я не повиучувалась у панському дворi!

 Та згадка за панський двiр навела думку про недавню панщину, навела сум на всiх. Кайдашиха примiтила теє i звернула на iншу стежку.

 - А що вже за своїх синiв, то, їй-богу, грiх буде не хвалити їх. В мене два сини, неначе два соколи. Що вже що, а на старiсть прикриють мене орлиними крилами. Хвалити бога, буде до кого прихилиться. Що за люба дитина мiй Карпо, такий слухняний, такий тихий, хоч у вухо бгай. Такий вiн був i маленьким: оце, було, покину в колисцi, пiду на город, вернуся, а вiн лежить - анi писне. Мої сини неначе пахучi васильки на городi.

 Довбиш i Довбишка слухали, слухали Кайдашиху, аж роти пороззявляли, а Кайдаша брала злiсть. Вiн усе ждав, щоб його жiнка хутчiй стулила рота та щоб хазяїн наливав по чарцi. Червоний перець у горiлцi дражнив його, неначе цяцька малу дитину, а жiнка розпустила розмову на всю губу. Вiн не видержав.

 - I годi тобi хвалитись дiтьми. Хвалила ж сова своїх дiтей, що нема кращих на свiтi, а яка ж там совина краса? - сказав Кайдаш.

 - Авжеж, що правда, то не грiх, - притакнула Довбишка й неначе пiдлила масла в вогонь.

 - Я не хвалю своїх синiв, але, коли правду сказати, то на всi Семигори немає таких хлопцiв, як мої. Що вже робочi, слухнянi, покiрливi, то дай, боже, таких дiтей усякому. Мого Лаврiна. п р о ш е вас, хоч у пазуху сховай, а як iде селом, то дiвчата аж перелази ламають.

 Кайдашиха й сама не вважала, що перейшла мiру. Карпо зовсiм не слухав не тiльки її, але навiть батька, а покiрним вiн не був навить малим хлопцем.

 

 Мотря напрягла яєчнi й подала на стiл. Довбиш знов почастував гостей. Кайдашиха випивала вже по повнiй, не кривила рота й губiв не втирала хусточкою. Чарка частiше пiшла кругом стола. В пляшцi вже зостався на днi тiльки червоний стручок. У Кайдаша i в його жiнки посоловiли очi. Вони встали з-за стола й почали прощатись, обнiматься та цiлуваться. Кайдашиха спiткнулась на порозi.

 

 - Дасть бог, поженимо дiтей, то я для Карпа прироблю хату через сiни, - сказав Кайдаш, виходячи за ворота. - В мене синами не поле засiяно. Лаврiн зостанеться в моїй хатi, а Карпо житиме через сiни в противнiй хатi.

 - О то добре, свату! Як будуть шануватись, то помиряться, а як не схотять, то як схотять! - сказав Довбиш, випроводжаючи сватiв за ворота.

 - Де вже, щоб мої сини та не помирились! На цiлому свiтi нема таких слухняних дiтей, як мої сизоперi орли! - хвалилась Кайдашиха, виходячи через ворота на вулицю.

 - Прощайте, зоставайтесь здоровi! Спасибi вам за хлiб, за сiль та за вашу ласкавiсть! - прощалась Кайдашиха, гукаючи за ворiтьми.

 

 III _

 Пiсля другої пречистої Карпо повiнчався з Мотрею. Чотири днi грали музики, чотири днi пили й гуляли гостi в Довбиша.

 В четвер ранесенько, тiльки що почало на свiт благословиться, Кайдашиха прокинулась i збудила невiстку.

 - Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печi, та як будеш розкладать дрова, то поклади на двох полiнах переклад, та вибирай, моє серденько, товстенький переклад, щоб дрова швидше розгорiлись. А як приставиш окрiп, то пiди видiй корову та оджени вiвцi до череди.

 Мотря прокинулась i через сон насилу розчовпала, що свекруха вчить її розкладать дрова в печi, неначе її й того мати не навчила. Мотря встала, розпалила в печi й приставила чавун з водою.

 - Пiди ж, моя доню, видiй корiвку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох! - застогнала на печi Кайдашиха, укриваючись рядном.

 

 В хатi ще всi спали. Мотря пiшла, видоїла корову, процiдила на цiдилок молоко й погнала до череди корову. Вертається вона в хату, а свекруха спить на печi, аж хропе.

 - Чи одiгнала до череди? - спитала спросоння Кайдашиха, прокинувшись. - Вiзьми ж, моє серце, начисть картоплi на борщ та накриши бурякiв, а я ось зараз встану та покажу тобi, як борщ накидать.

 Мотря заходилась чистить картоплю, а Кайдашиха знов зо сну охала на печi й встала тодi, як надворi зовсiм розвиднiлось. Вона вмилась, стала перед образами й довго молилась, доки Мотря не наклала в горщик картоплi, бурякiв та капусти. Свекруха хрестилась, а скоса все поглядала на невiстчинi руки. Розумна Мотря й собi спiдлоба поглядала на свекруху й постерегла той косий погляд.

 

 Кайдашиха помолилась богу й почала знов навчати невiстку, як наливать борщ, як затовкувать, коли вкидати сало. Вона стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi, а сама не бралась i за холодну воду.

 - Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накришиш сала на вишкварки до кашi, - знов порядкувала Кайдашиха, згорнувши руки, а далi знов полiзла на пiч, заохала й знов лягла одпочивать.

 Мотрi стало легше, що свекрушинi очi не слiдкують за її руками. "Але чом оце свекруха не береться до роботи?" - подумала вона.

 Кайдашиха була зовсiм здорова й дурила свою невiстку. Вона була рада, що взяла в свою хату добру робiтницю, i почала залежуватись. В печi зашкварчав горщик.

 

 - Мотре! - крикнула вже не дуже солодким голосом свекруха з печi. - Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збiжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти.

Пошук на сайті: