Іван Нечуй-Левицький - Кайдашева сім'я (сторінка 5)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx164 Кб10652
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2478 Кб6213
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar1597 Кб6904

 

 Мотря замiтала сiни. Вона кинула об землю вiником i побiгла до печi.

 

 - Якби я могла розiрватися надвоє, то я б i сiни мела, i коло печi стояла, - промовила Мотря неласкавим голосом.

 В хату перегодя ввiйшов Кайдаш з синами i звелiв подавать обiд. Мотря подавала обiд на стiл, а мати сидiла за столом неначе в гостях.

 - Борщ зварила добре, а каша вийшла трохи рiдка, - сказала Кайдашиха й почала знов навчати Мотрю. Мотря тiльки очi спускала додолу.

 По обiдi Мотря почала мити горшки та миски. Вона взяла нiж i почала вишкрiбать вiнця старого засаленого горщка. Горщик завищав пiд ножем, наче цуценя.

 

 - Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в головi скромадить, - сказала Кайдашиха.

 - А як же його шкребти, щоб не було чуть! - не видержала Мотря й пiдняла свiй твердий голос.

 - Не дуже дави ножем, моє серденько любе, то горщик не буде скавучать, наче собака, що зав'язла в тину.

 Мотря замовкла й кинула нiж на лаву. Нiж задзвенiв. Свекруха тiльки скоса поглянула й трохи постерегла Мотринi норови.

 По обiдi Кайдашиха загадала невiстцi насiяти борошна, а потiм вчинить дiжу, а сама знов полiзла на пiч спати, а виспавшись, встала й пiшла до сусiди в гостi. Мотря задумалась, соваючи ситом по сiйцях, перекладених уподовж ночовок. Вона догадалась, що її свекруха недобра i що пiд її солодкими словами ховається гiркий полин. Але Мотря була не з такiвських, щоб комусь покорятись.

 

 Другого дня Кайдашиха знов збудила рано невiстку, а сама вкрилась з головою на печi й заохала. Мотря вже не йняла вiри тому оханню. Вона зварила обiд, замiсила дiжу. Роботи було багато. Невiстка вешталась, наче муха в окропi, скрiзь встигала, а свекруха, вставши з печi, тiльки хату вимела, ще й смiття покинула зараз за порогом. Мотря вже сердито поглядала на свекруху й насилу здержувала свого язика. Виплескала вона хлiб, посаджала в пiч i подала на стiл обiд. Борщ вийшов несмачний. Свекруха тiльки ложку вмочила й не їла борщу.

 - Недобрий, дочко, сьогоднi зварила борщ. Мабуть, i сьогоднi сало збiгло, - сказала Кайдашиха.

 - Бо ви, мамо, не дуже помагали менi варити, а в мене не десять рук, а тiльки двi, - одрiзала Мотря.

 - Хто видав так говорить матерi! - сказала Кайдашиха навчаючим голосом. - Коли не вмiєш гаразд, то треба вчитись. I я не вмiла, але пани вивчили мене на економiї.

 

 - Я, хвалити бога, панщини не робила й у панiв не вчилась, - знов одрубала Мотря.

 

 Кайдашиха замовкла й прикусила язика. Вона догадалась, що Мотря не замовчуватиме.

 

 Настала субота. Роботи було ще бiльше. Кайдашиха тiльки хату замела та й сiла коло вiкна старi сорочки латать. Мотря пiдмазала стiни, обмазала комин, грубу, припiчок. Кайдашиха прийшла до комина, заклала руки за спину, нахилила голову до комина i роздивлялась, чи добре невiстка помазала.

 - Помаж, моя дитино, комин ще раз. Як мажеш, то не крути дуже вiхтем, а так, моє серденько, дрiбненько та дрiбненько перше вподовж, а потiм упоперек, отак, отак, отак! А то, бач, скрiзь вiхтi знать, - сказала Кайдашиха. Мотря глянула на комин, а комин був добре обмазаний i тiльки де-не-де було знать вiхоть.

 

 - Матерi було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить, - несмiливо обiзвалась невiстка.

 - Я, серце, бувала в свiтах i знаю, як що робиться. Я, було, як мажу панськi покої, то неначе вималюю. А ти, серденько, як будеш мене слухати та будеш пильнувать, то й собi навчишся, - сказала Кайдашиха та й знов сiла коло вiкна шити, ще й пiснi затягла.

 - Чи ти, стара, здурiла на старiсть, чи що? - обiзвався Кайдаш. - Сьогоднi субота, а вона пiснi затягла.

 Кайдашиха замовкла. Їй було сором перед невiсткою.

 Минув тиждень. Кайдашиха перестала звати Мотрю серденьком i вже орудувала нею, наче наймичкою. Вона просто загадувала їй робити роботу, третього тижня вже почала на невiстку кричать, а далi й докоряти. Мотря насилу вдержувала язика й тiльки поглядала на свекруху сердитим оком.

 Настала Пилипiвка. Потяглися довгi, як море, ночi. Молодицi на селi почали вставати вдосвiта прясти.

 - Мотре! - кричала з печi Кайдашиха. - Вставай прясти. Чи ти не чуєш? Вже третi пiвнi проспiвали, а ти спиш. Треба прясти на полотно. Мотре! Чи ти спиш?

 

 Мотря встала, засвiтила свiтло, розпалила в челюстях трiски й сiла коло печi прясти. Карпо й Лаврiн повставали й стали коло припiчка ногами м'яти коноплi, а Кайдашиха вкрилась з головою й знов заснула. Вже Мотря напряла пiвпочинка й почала приставлять до печi обiд, як Кайдашиха злiзла з печi й сiла за гребiнь. Вже надворi стало свiтати. Мотря стала оджимать сорочки з вiдмоки, а Кайдашиха навiть хати не вимела.

 Дiло нiби горiло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття й разом поралась коло печi. Кайдашиха разiв зо два одсунула горщик од жару, вимiшала кашу, а хати все-таки не замела. Мотрю взяла злiсть. "Не буду замiтать хати, - подумала вона, - ану, чи вимете свекруха".

 Вже сiли за обiд, а хата була незаметена.

 - Чом це ти, Мотре, хати й досi не замела? - сказала Кайдашиха. - Чи ти хочеш, щоб з нас люди смiялись?

 Мотря натомилась коло роботи, її взяла злiсть. Вона вилила з ночовок у помийницю луг i так кинула ночовки на ослiн, що вони посковзнулись i полетiли на землю.

 

 - Легеньку руку маєш! Легенько ставиш, невiстко! - крикнула Кайдашиха на Мотрю. - Однi ночви маємо, а ти й тi розбий.

 - Як розiб' ю, то купите другi, - одрубала Мотря.

 Кайдашиха побачила, що невiстка сердиться на неї. Її саму взяла злiсть.

 

 Настав вечiр, а в хатi було смiття трохи не по кiсточки. Кайдашиха стала й собi оджимать сорочки, а хати не замела.

 - Чому це у вас i досi хата не метена? - спитав Карпо, увiйшовши в хату.

 

 - Бо твою жiнку сьогоднi перелоги напали, - сказала вже сердито Кайдашиха.

 

 - Не знаю, кого напали перелоги, - ледве обiзвалась Мотря й так скрутила сорочку в руках, що вона чвакнула, нiби закричала, а бризки хлюпнули Кайдашисi в очi.

 

 - Якого це ти нечистого так ляпаєш? Ще мало смiття в хатi, то нехай буде грязь, - крикнула Кайдашиха. - Чом ти своїй жiнцi нiчого не скажеш? - сказала Кайдашиха до Карпа. - Хiба ти не бачиш, що вона мене не слухає та дiла не робить.

 

 - А це хiба ж не дiло? Не в пiжмурки ж граю, - крикнула й собi Мотря.

 

 - Чому ти, Мотре, i досi не замела хати? - промовив Карпо до жiнки.

 

 - Не замела, бо гуляю од самої пiвночi. Ось уже й рук i нiг не чую, так натанцювалась, - промовила Мотря.

 - Та чого це ти кричиш, як на батька! - крикнула Кайдашиха. - Менi вух не позакладало: чую.

 - Я на батька не кричала нiколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сiм'ю сама.

 - А хiба ж ти робиш сама? - спитала Кайдашиха.

 - А хто ж менi помагає, коли хата й досi не заметена, - крикнула Мотря.

 

 - Чого це ти, Мотре, кричиш на матiр? Мати тебе не наводить на злий розум, а на добрий, - обiзвався Карпо.

 Мала розум, а в вас, мабуть, оце загубила, - сказала через зуби Мотря. Вона оджимала так здорово, що аж намисто бряжчало i дукачi коливались.

 Мотря поскладала плаття на коромисло й пiшла прати на ставок. В хатi стало тихо. Кайдашиха взяла вiник i вимела хату й сiни.

 - Ти, Карпе, не потурай своїй жiнцi, а то вона мене не слухає, ще й лає. Вона мене зовсiм не має за матiр. Що з того, що вона робоча, коли хата три днi стоїть неметена?

 - Не три днi-бо, а тiльки один день, - сказав Карпо.

 - Так, сину, так! Держи руку за жiнкою, а матерi не можна буде далi в своїй хатi й слова промовити. Мотря молода, то нехай робить, а я вже стара, пiдтопталась. Менi можна й одпочити. А ти жiнцi не потурай, бо вона й над тобою далi коверзуватиме.

 Карпо узяв шапку та мерщiй з хати. Йому було жаль жiнки, жаль i матерi.

 

 Поки Мотря прала сорочки, Кайдашиха затопила в печi й приставила вечерю. Вже смерком прийшла Мотря з сорочками й склала їх на лавi. По хатi пiшов холод та вогкiсть. Свекруха поралась коло печi мовчки. Невiстка достала з полицi хлiб та сiль i сiла полуднувать. Вона кинула оком на дiл: хата була заметена.

 

 "Не буде моя невiстка покiрна та слухняна, - думала Кайдашиха, стоячи коло печi, - не одпочину я на старiсть од роботи". I Кайдашиха важко зiтхнула. Мотря зрозумiла те важке зiтхання наче докiр собi.

 Чоловiки посходились у хату й сiли за стiл. Мотря кинулась насипать галушки в миску.

 

 - Геть! - крикнула Кайдашиха. - Сама зумiю насипать. Не ти напартолила. Сiдай та запихайся! Мотря одiйшла набiк, згорнула руки й собi зiтхнула.

 

 - Чого це ви гризетесь? - обiзвався старий Кайдаш. - Чи вже не помиритесь коло однiєї печi? Ти-бо, Мотре, повинна таки поважати матiр, бо мати старша в хатi, - почав навчать старий батько, - треба ж комусь порядкувати в хатi та лад давати. Дасть бог, приставлю через сiни хату, тодi будеш собi господинею, але в гуртi все-таки лучче жити...

 Всi вечеряли мовчки. Мотря стала коло мисника, мов укопана. Вона не сiла вечерять.

 

 - Годi тобi, дочко, гнiватись, - знов почав батько, - сiдай та вечеряй, бо ти натопилась.

 Мотря стояла коло мисника й з мiсця не рушила та все дивилась у пiч, де тлiв жар у попелi, неначе хотiла розвеселить свої очi веселим вогнем. Всi встали з-за стола, подякували боговi та Кайдашисi, а Мотря все стояла на одному мiсцi, наче сирота в чужiй сiм'ї. Карпо сiв на лавi й насупив свої рудуватi брови. Мiж бровами було знать двi зморшки, в котрих чорнiла густа тiнь.

 

 В хатi стало тихо, як у вусi. Керосинова невеличка лампа без скла блимала на столi. Старий Кайдаш, Кайдашиха й Лаврiн стали перед образами й почали молиться богу, а Карпо все сидiв на лавi, а Мотря все стояла коло мисника. Свiтло погасло. Карпо й Мотря полягали спати, помолившись у темрявi. Мотря чула, що на її душу лягло щось важке, але нi одна сльоза не виступила на її очах.

 

 Другого дня вранцi Мотря замiтала сiни. Чує вона, Кайдашиха говорить надворi з якоюсь жiнкою та все за неї. Мотря виглянула крадькома з сiней: Кайдашиха стояла, спершись на ворота, а проти неї за ворiтьми стояла її кума, голова проти голови, неначе вони цiлувались. Кайдашиха почала говорить тихо, але так тихо, що було чуть на все подвiр'я.

 - От, мабуть. Довбишi надавали за Мотрею всякого добра, - говорила кума, - ще й ти, кумо, забагатiєш за невiсткою.

 - Де там, моє серденько! Я думала, що такi багатирi наженуть менi повний двiр волiв та корiв, а вони пригнали одну дурну вiвцю та ще й перше вовну обстригли. Щось моя невiстка не одчиняє при менi своєї скринi; мабуть, тим, що порожня.

 

 - Чи робоча ж твоя невiстка? - спитала кума. - Чи тямить хоч трохи в хазяйствi?

 

 - Хлiб їсти добре тямить, - сказала Кайдашиха. - Я думала, що тi багатирi вмiють добре спекти, зварить. Але менi довелось всьому вчити невiстку. Та то, моє серденько, моя невiстка незугарна тобi нi спекти, нi зварити, нi прясти, нi шити. Оце як сама не догляну, то напартолить такого борщу, що й собаки не їдять; як помаже комин, то всi вiхтi знать. А вже лаятись та мене не слухати, мабуть, учив її сам Довбиш укупi з Довбишкою. Я скажу слово, а вона десять. А вже що лiнива, то й сказати не можна. Вранцi буджу, буджу, кричу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тiльки сопе...

 

 - Од кобили чую! - крикнула Мотря. висунувши голову з сiней. - Що й одної сорочки менi не справили, а судите на все село.

 Кайдашиха замовкла й не знала, де очi дiти. Кума десь дiлась, неначе крiзь землю провалилась.

 Мотря поралась в хатi й разу не глянула на свекруху. Вона вибрала сорочки з жлукта, пiшла на ставок прать й прийшла додому аж увечерi.

 - Потривай же, свекрухо! - говорила голосно Мотря сама до себе, розвiшуючи сорочки по тину. - Будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе.

 

 

 На другий день удосвiта Кайдашиха закричала з печi на Мотрю:

Пошук на сайті: