Іван Нечуй-Левицький - Кайдашева сім'я (сторінка 7)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.docx164 Кб10672
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.fb2478 Кб6226
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar)Ivan_nechuy_levickiy_kaydasheva_sim_ya.pdf.rar1597 Кб6915
 За гарячою роботою в полi не було часу сваритись. Кайдашi вижали свiй хлiб i стали заробляти у пана на снiп. Мотря жала дуже швидко й заробила з Карпом бiльше кiп, нiж Кайдаш з Кайдашихою.

 Восени Мотря обродинилась. Кайдаш справив хрестини. Карпо ще бiльше нiби вирiс сам в своїх очах. Вiн тепер вважав себе за правдивого хазяїна, у всьому рiвного батьковi. В йому десь узялась повага до самого себе. Батько був дуже радий онуковi й обiцяв на хрестинах приставити для Карпа хату через сiни. Мала дитина наче трохи помирила свекруху з невiсткою. Кайдашиха припадала коло свого онука, неначе коло своєї дитини, вчила невiстку, як дитину купать, як сповивати, i знов заговорила до невiстки солодким голосом. Мотря ненавидiла той облесливий голос, але стала ласкавiша до свекрухи. Поки вона слабувала пiсля родива, Кайдашиха стала для неї в великiй пригодi. Але не так сталося, як дитина почала пiдростать. Кайдашиха тiшилась онуком, колихала його, гойдала, а Мотря мусила робити всю важку роботу за себе й за свекруху.

 Карпо й Мотря, заробивши лiтом собi хлiба, вже знали, що вони їдять свiй хлiб, а не батькiвський. В стiжках стояло жито й пшениця, до котрого вони приклали бiльше працi, нiж батько та мати. В скринi в Кайдашихи лежало полотно, в котрому може, третя нитка була напрядена Кайдашихою. Карповi та Мотрi стало ще важче дивитись батьковi в руки. Лихо в хатi тiльки затихло й притаїлось, неначе гадина зимою. Весняне тепло кинули на ту гадину перше молодицi.

 I гадина пiдвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвiр'я.

 

 Пiсля покрови Кайдашиха витягла з скринi два сувої полотна: один сувiй давнiший, товстого та недобре вибiленого полотна, а другий - тонкого, гарного, напряденого вдвох з Мотрею. Кайдашиха покраяла товсте полотно на сорочки для старого Кайдаша, для Карпа, Лаврiна й Moтpi, a coбi одрiзала тонкого полотна на три сорочки i зараз сховала сувiй у скриню.

 - А менi, мамо, не одрiжете тонкого полотна, хоч на одну сорочку на празники? - спитала Мотря, насилу здержуючи голос.

 - Мене товста сорочка рiже в тiлo, а ти, Мотре, ще молода: носи тим часом товстi сорочки, - сказала Кайдашиха.

 - А ви думаєте, мене товста сорочка не рiже в тiло?

 - Та бач, дочко, ти не ходиш до панiв, а мене пани й попи просять варити обiд. кличуть до себе в покої вечерять, ще й у покоях кладуть спати i подушки пiд боки стелять. Як же таки менi йти мiж такi люди в товстiй сорочцi?

 

 - Хоч менi й пани не стелять пiд боки пухових подушок, але ж i я пряла на тонке полотно, може, бiльше од вас, - сказала Мотря.

 - От i бiльше! Що лаялась, то й справдi бiльше. Не звикай до тонких сорочок, бо ще хто зна, як буде тобi на своєму хазяйствi, - сказала Кайдашиха.

 

 - Як вже там не буде, a гiршe не буде, як у вас. Коли б хоч одну тонку сорочку одкраяли на святки. Чи вже ж я в вас i того не заробила?

 - Оце причепилась причепа! Про мене, бери все полотно та й закутайся в його з головою. Так вже настирилась менi, що вже й не знаю, як од тебе одчепиться, - сказала Кайдашиха.

 Мотря одвернулась до вiкна i вперше заплакала од того часу, як переступила через свекрiв пopiг. Вона почутила, що свекруха кривдить її в тому, до чого вона доклала багато працi своїх рук. Вона втерла крадькома сльози рукавом.

 

 Мотря взяла одкраяне для неї полотно i швиргонула його на лаву. Довго лежало воно на лавi надувшись, неначе сердилось на невiстку. Мотря достала з скринi червоної та синьої заполочi i вже надвечiр ciлa вишивати рукава квiтками. Квiтки виходили здоровi та лапатi, неначе вона вишивала їх на мiшку або на ряднi. Мотря плюнула, покинула шити розкiшний хмiль i тiльки подекуди поцяцькувала рукава пружками та маленькими зiрками.

 Пошила Мотря сорочку, випрала й надiла. Товсте полотно синiло, неначе буз. Вона глянула в дзеркало, i для неї здалося, що в такiй сорочцi в неї лице почорнiло й брови стали не такi гарнi.

 "Була я в батька, було моє личко бiленьке й брови чорненькi, а в свекра личко моє змарнiло й брови полиняли, - подумала Мотря, роздивляючись на себе в дзеркалi. - Iз'їсть свекруха, люта змiя, мiй вiк молоденький".

 Свекруха пiшла до шинку та напiдпитку судила свою невiстку на все село, що вона нiчим не догодить невiстцi; що справить, то все для неї погане, та дешеве, та не до лиця.

 

 Молодi молодицi все чисто переказували Мотрi, як її судить у корчмi свекруха.

 

 "Постривай же, свекрухо, не буду я бiльше для твоєї панської шкури на тонке полотно прясти", - подумала Мотря, i з того часу вона стала прясти починки собi окремо та ховать в свою скриню.

 - Навiщо ти, Мотре, ховаєш починки в свою скриню? - спитала Кайдашиха.

 

 - На те, що треба; не буду ж їх їсти, - одрубала Мотря.

 - А може, й поїси: хто тебе знає, - сказала Кайдашиха.

 - Не бiйтесь, не понесу в шинок, не проп'ю i не буду напiдпитку судити, як ви мене судите.

 - Що ж ти з ними думаєш робити? - спитала мати.

 - Помотаю на мотовило, осную та вироблю собi тонкого полотна на сорочки. Може, й пiд мої боки хтось постеле подушки...

 Кайдашиха догадалась, до чого воно йдеться, i трохи стурбувалась. Вона пряла лiниво, а Мотря дуже пильнувала коло гребеня. Вона боялась, щоб Мотря часом не випряла всього пряжва.

 - То це ти думаєш збиратись на своє хазяйство моїм прядивом? - спитала Кайдашиха.

 

 - Прядиво таке ваше, як i моє. Хiба я не брала конопель, не мочила, не била на бительнi, не терла на терницi, може, бiльш од вас?

 Кайдашиха замовкла. Для неї здалося, що невiстка того не зробить, а тiльки мститься над нею за товстi сорочки.

 Одначе одного дня по обiдi Мотря витягла з своєї скринi десять товстих починкiв, взяла мотовило й хотiла мотать. Кайдашиха побачила, що то не жарти, i спахнула.

 

 - Чи ти жартуєш, молодице, чи зо мною дражнишся? - спитала в Мотрi свекруха.

 

 - В мене нема жартiв, - сказала Мотря, махаючи мотовилом, котре гойдалось в її руках i черкалось об сволок.

 Кайдашиха зобiдилась. - Дай сюди мотовило! Це не твоє, а моє. Принеси од свого батька та й мотай на йому, про мене, свої жили, - крикнула Кайдашиха й ухопила рукою мотовило. - Ба не дам, бо й менi треба, - одказала Мотря, не випускаючи з рук мотовила.

 - Дай сюди, кажу тобi! - крикнула на всю хату Кайдашиха, люта од злостi. - Я сама зараз буду мотать.

 - Ба не дам! У вас нема чого мотать, бо ви нiчого не напряли, - крикнула й собi на всю хату Мотря й ухопила мотовило обома руками.

 Геть собi iк нечистiй матерi! Дай мотовило, кажу тобi! - зарепетувала Кайдашиха вже не своїм голосом i вхопила мотовило обома руками ще й потягла до себе.

 

 - Ба не дам! Хiба будемо битись, чи що? - крикнула Мотря й сiпнула до себе мотовило.

 - Дай!

 - Ба не дам!

 - Дай, кажу тобi!

 - Ба не дам!

 Молодицi пiдняли гвалт. Чоловiки позбiгались у хату. м здалось, що молодицi б'ються. Серед хати стояли свекруха й невiстка i сiпали кожна до себе мотовило. Обидвi були лютi, в обох очi блищали. Починок качався долi. Старий Кайдаш, Карпо й Лаврiн повитрiщали на молодиць очi, не знаючи, од чого скоїлась мiж ними така сварка. Свекруха й невiстка так розлютувались, що не примiтили чоловiкiв.

 

 - Дай сюди, бо як пхну, то й ноги задереш! - кричала Кайдашиха й сiпала до себе мотовило.

 - Одчепiться, бо й я вмiю пхатися, - кричала Мотря несамовито й тягла до себе мотовило.

 - Чи ви подурiли сьогоднi, чи показились, - сказав Кайдаш, - чи в хрещика граєтесь? Покиньте мотовило!

 Молодицi його не слухали й тягались по хатi з мотовилом, незважаючи на його слова.

 

 - Та це вони, мабуть, в ворона граються, - обiзвався насмiшкувато Лаврiн.

 

 - Це добра iграшка! Мотре, покинь мотовило, бо як ухоплю кочергу, то поб'ю тобi руки.

 Кайдаш ухопив кочергу й замiрився на молодиць; вони його нiби й не бачили i все репетували та лаялись. Старий Кайдаш постив, бо тодi була п'ятниця. Вiн був голодний та сердитий. Жiночий крик дратував його.

 - Покиньте мотовило, бо так i впечу обох по спинi кочергою! - крикнув вiн на всю хату.

 Молодицi стояли блiдi, як смерть, i од злостi ледве дихали. Вони вже не мали сили самi покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усiєї сили об землю кочергою, вихопив з їх рук мотовило i потрощив його на цурпалочки. Свекруха й невiстка розiйшлись набiк.

 - Чого ви лаєтесь? Чого ви сваритесь? - почав Кайдаш. - Господи! Сьогоднi свята п'ятниця, а вони тебе, неначе на злiсть, тiльки до грiха доводять. Нащо тобi, Мотре, те мотовило?

 - Буду свої починки мотать. Одначе в вас доброї сорочки не заслужиш, - сказала Мотря.

 - Вона хоче прясти собi на полотно нарiзно од нас, - сказала Кайдашиха, ледве дишучи.

 - Нащо тобi прясти нарiзно? Чи тобi хто полотна не дає, чи що? - спитав Кайдаш у Мотрi.

 - Хочу прясти, бо маю право, - сказала Мотря.

 - Ставте, тату, мерщiй хату через сiни, - обiзвався Карпо.

 - Ти б лучче свою жiнку трохи приборкав, щоб не так високо лiтала, - сказав батько.

 - Хiба моя жiнка курка, щоб я їй крила обборкав, - сказав Карпо.

 

 - Карпе, не дратуй мене, коли хочеш, щоб i в тебе була цiла чуприна.

 

 - Далеко вам до моєї чуприни! - обiзвався Карпо.

 - Ти думаєш, що в мене руки не доросли до твоєї чуприни? - крикнув батько.

 

 - Мабуть, уже переросли... Мати кривдить жiнку, а ви мене, - сказав Карпо.

 

 - Хто ж тебе зобижає? Xiбa я тобi їсти не даю? - крикнув батько.

 

 - A xiбa ж ви дали менi коли хоч копiйку в руки? Я роблю, а ви грошi в свою скриню ховаєте.

 - Нащо тобi грошi? Xiбa хочеш їx пропить? - сказав батько.

 - А хоч би й пропить. Яке вам до того дiло? - сказав Карпо.

 - То ти мене будеш на старiть вчити! - кричав старий Кайдаш, блiдий, як смерть, та все приступав до Карпа.

 - Тату, не лiзьте! Я роблю й маю право на своє добро. Одрiзнiть нас.

 

 - То ти через свою дурну жiнку будеш менi цвiкати таке в вiчi! Чого ти, бiсова дочко, гризешся з матip'ю? - крикнув старий Кайдаш, махаючи поламаним мотовилом. - Чи ти хочеш бути найстаршою в xaтi, чи що? Чи ти хочеш, щоб мати була тобi за наймичку? Я тобi полiчу ребра оцим мотовилом.

 Кайдаш махнув на Мотрю мотовилом i зачепив її по руцi.

 Мiж батьком i Мотрею став Карпо, неначе з землi вирiс.

 - Тату, не бийте Мотрi, - крикнув вiн несамовито, - яке право ви маєте бить мою жiнку?

 - А чом же вона не слухає матерi та тiльки збиває бучу в моїй хатi?

 

 - Ба не Мотря винна, а мати. Мати всю важку роботу скидає на Мотрю, а сама тiльки походеньки та посиденьки справляє.

 - То це ти таке говориш за свою матiр? - крикнув Кайдаш.

 - То це ти менi колеш очi через свою жiнку? - крикнула Кайдашиха, приступаючи до Карпа з другого боку. - От чого я дiждалась на старiсть од своїх дiтей!

 

 - Як ти смiєш таке говорити на свою матiр? - суворо крикнув Кайдаш i приступив на ступiнь ближче до Карпа.

 - Тату! Не наближайтесь, - говорив спокiйно, але понуро Карпо, стоячи стовпом на одному мiсцi.

 - Через твою жiнку, через оте ледащо та я буду на старiсть таке лихо терпiти! - крикнула, аж завищала Кайдашиха i вдарила кулаком об кулак пiд самим носом у Карпа.

 Карпо навiть не одхилив голови й не клiпнув очима. Вiн тiльки витрiщив їх ще бiльше, так що вони стали зовсiм круглi.

 - Я поб'ю на тобi оце мотовило на трiсочки, як ти не впиниш своєї жiнки! - крикнув Кайдаш, приступивши до Карпа ще ближче.

 Карпо не оступився й не одхилився i тiльки зблiд та понуро поглядав на батька.

 

 - Тату! Оступiться! Не вводьте мене в грiх, - сказав Карпо.

Пошук на сайті: