На Кожум’яках – Iван Нечуй-Левицький

С и д i р С в и р и д о в и ч. Кажи вже ти, бо в мене язик став, як колода: нiяк не повернеться.

Є в ф р о с и н а. Кажiть-бо, не мучте мене! Яке там нещастя сталося? Певно, щось таке, що доброго слова не варто.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Де ж там не варто, коли варто. Ой боже мiй!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Тут забiгали до нас аж три куми Горпини Корнiївни та казали, що на iменинах у Горпини Корнiївни був Гострохвостий…

Є в ф р о с и н а. Був Гострохвостий! А як вiн смiв там бути, не спитавшись мене? Потривай же, мосьє Гострохвостий! Я ж тобi виварю воду!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Еге, вивариш воду, коли вiн уже посватав Оленку.

Є в ф р о с и н а. Оленку? Посватав Гострохвостий? Ха! Ха! Ха! Оцьому диву я нiколи не пойму вiри! Ха! Ха! Ха! Ха!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Добре ха-ха-ха, коли вже й могорич пили, а може, вже й заручини були. Тут аж три сороки прилiтали та брехали… трохи не побились отам, на порозi.

Є в ф р о с и н а. Коли б сюди прилетiло сто сорок i сто ворон з ними, то я б не пойняла їм вiри. Гострохвостий i Оленка! Гострохвостий посватав Оленку! Ха! Ха! Ха! (Iстерично регочеться.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ха! Ха! Ха! А справдi, трохи смiшно!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Євфросинко! Як ти страшно смiєшся! Боже мiй! Перестань! Не смiйся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутнi засмiєшся! Не смiйся!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Не смiйся, коли смiшно. Ха-ха-ха! (Смiється.)

Є в ф р о с и н а. Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив там з Оленкою! I об чiм вiн говорив з нею? А вона, мабуть, тiльки очима клiпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (Падає на канапу й задумується.) А що як правда! Оленка гарна… А що як правда! Не дурно вiн тодi так поглядав на Оленку, так чiплявся до неї. Вже вiн не дурно забрiв до тiтки в гостi. Постiй же, мосьє Гострохвостий! Попаду я тебе на свої зуби!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Не журися, серце Євфросино! Хоч Гострохвостий i гарний, i розумний, кат його не взяв, але не тiльки свiту, що в вiкнi.

Є в ф р о с и н а. Ой боже мiй, ще й допiкають.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч. Оце, боже мiй!

Є в ф р о с и н а (встає й ходить по хатi). Ой, не допiкайте менi, дайте менi спокiй, йдiть собi до кiмнати.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а виходить у пекарню,

С и д i р С в и р и д о в и ч виходить до кiмнати.

ВИХIД 7

Є в ф р о с и н а сама. Ходить по кiмнатi й думає.

Є в ф р о с и н а. Чи вже оце Оленка причарувала його своїми чорними очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його… Чи вже ж у неї очi темнiшi, брови чорнiшi, лице бiлiше, нiж у мене? (Дивиться в дзеркало.) Оленка гарна, нiгде правди дiти: брови, як оксамит, як шовковi шнурочки, очi блискучi… Ой серце моє, серце моє! Нащо ж вiн приворожив моє серце своїми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними солодкими словами… (Падає на канапу й плаче. Схоплюється з канапи.)

Покинув мене для простої мiщанки, для перекупки, для дочки Горпини Скавичихи. Постiй же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобi цього! Вмру – не подарую! (Бiгає по хатi.) Я тобi оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобi докажу, хто я i що я! Я тобi докажу, що я – Євфросина Рябкова, а не якась Оленка Скавичiвна. (Бiгає по хатi.)

ВИХIД 8

Є в ф р о с и н а i Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (виглядає з пекарнi). Євфросино! Євфросинко! Гострохвостий йде! Їй-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й бачила, що вiн ввiйшов у нашу хвiртку. (Виходить.)

ВИХIД 9

Є в ф р о с и н а сама.

Є в ф р о с и н а. Iде! (Тривожно.) Що ж менi робити, як iз ним говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як прийняла колись наша мадам у пансiйонi свого вусатого копитана. Я, на моє щастя, все чисто бачила у дiрочку. Вiн прийшов, а вона вхопила книжку, лягла собi на диванi та й читає, та й читає, i не дивиться на його. Потривай же, мосьє Гострохвостий! Виварю я тобi воду. (Хапає книжку й лягає на диванi.) вихiд 10

Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр, Євфросино Сидоровно!

Є в ф р о с и н а мовчить i читає.

Г о с т р о х в о с т и й. Добривечiр вам! Низенько кланяюсь вам, Євфросино Сидоровно, аж до сирої землi! Що це ви читаєте? Певно, щось дуже, дуже цiкаве, коли й не можете одiрватись. (Сiдає коло Євфросини й заглядає у книжку.) Єруслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена, дуже розумна книжка, коли ви не можете одiрватись! (Заглядає в книжку.) Дуже вчена, дуже ласа рiч! (Встає й ходить по хатi.) Як же ваше здоров'я, ваше драгоцiнне здоров'я, Євфросино Сидоровно!

Є в ф р о с и н а мовчить i перегортує листки.

Г о с т р о х в о с т и й. (знов сiдає й заглядає в книжку).

"Прекрасный Еруслан Лазаревич"… Дуже вчена рiч. (Встає й заглядає в кiмнату, в пекарню й кашляє. Тихо.) Е! Щось тут та є! Читає та читає, й слова не промовить до мене! Чи не знає вона, що я оце гуляв у Горпини та й дурив стару вiдьму, нiби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце принiс сюди звiстку? Не сама ж Горпина або сорока на хвостi! (голосно.) Євфросино Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим, бувши у вас в гостях?

Є в ф р о с и н а схоплюється й ходить по хатi.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: