На Кожум’яках – Iван Нечуй-Левицький

С и д i р С в и р и д о в и ч i Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Берiть Оленку та йдiть до вiнця, а Євфросини ми не пустимо.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Щоб я з ним тепер пустила до вiнця Оленку? Борони боже! Про мене, нехай iде в Флоровський монастир.

О л е н к а (прислухається, встає i кидається до Євфросини). Ти вкрала в мене жениха, ти одбила од мене моє щастя своїм золотом, своїми шовковими сукнями! Яка ж ти менi сестра? (Плаче.)

Є в ф р о с и н а. Оленко! Ти з ума зiйшла, опам'ятайся, що ти говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твiй ворог. Ти тепер сама не своя, та й сама не знаєш, що говориш.

О л е н к а (плаче). Боже мiй, боже мiй! Як вiн божився, як присягався! Де ж та правда в свiтi? Як вiн мене любив, як милувався мною!

Дружки беруть Оленку пiд руки, одводять її на ганок i садовлять на стiльцi.

Г о с т р о х в о с т и й. Євфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати оцi бабськi теревенi?

Є в ф р о с и н а. Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою тiтку. Менi все здавалось, що тiтка й Оленка тiльки хотiли одбити од мене вас i пригорнути до себе. Менi здавалось, що тiтка затягувала вас до себе, до своєї дочки.

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. А нехай вiн сказиться! Затягла б оце собi бiду в хату!

Є в ф р о с и н а. Менi здавалося, що тiльки Оленка вас любить, а не ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.

О л е н к а (прислухається, встає з стiльця й кричить). Ой, як вiн мене любив! Згадай, як ти милувався моїми очима, як ти цiлував мої брови! (Ридає й падає на стiлець.)

Є в ф р о с и н а. Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше серце! Так он де були В с i. вашi думки, як ви ходили до мене, як говорили зо мною! (Кидається до Гострохвостого.) Нащо ви зачiпали мене, коли мали iншу на умi? Я цього вам не прощу! (Бiгає по сценi.) Я цього не знесу, не прощу во вiки вiков! Я вам докажу, що я неабияка мiщанка, з которою можна все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрiй можна в вiчi наплювати. Я наплюю вам в вiчi. Пху-пху-пху! (Плює в вiчi Гострохвостому.) Вон з мого двору, щоб i нога твоя тут не була од сього часу i довiку!

С и д i р С в и р и д о в и ч (приступає до Гострохвостого.) Вон! Вон з мого двору! Щоб i слiд ваш тут не смердiв!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам такого зятя!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в москалi! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибiр його, в каторжну роботу!

Г о с т р о х в о с т и й. Що це таке з вами? Цiлували мене, а тепер плюєте на мене, виганяєте з двору? Що менi Рябко та Скавичиха? Та я вам зробив велику честь, що переступив ваш порiг, що їв вашу погану стряпанину!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Моя погана стряпанина!

Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Моя погана стряпанина!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Мою стряпанину їли не такi пани, як ви, та й тi хвалили! Мої паляницi хоч вези за границю! Оце дожилась! Погана моя стряпанина!

Г о с т р о х в о с т и й. Не вартий ваш хлiб, щоб Свирид Йванович душив ним своє горло.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а й Г о р п и н а К о р н i ї в н а. Пху на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.

Г о с т р о х в о с т и й. Тичуть менi за жiнку якусь яблушницю, якусь мiщанку, якусь Оленку… Що менi Кожум'яки? Нащо менi здалися оцi кожум'яцькi шевцi? Завтра пiду на Липки й посватаю разом десять Євфросин, кругом обкованих золотом; завтра поїду вiнчатись отут попiд вашим двором, щоб заздрiсть скрутила вас оттак! Оттак!

С и д i р С в и р и д о в и ч, Є в д о к i я К о р н i ї в н а, Г о р п и н а К о р н i ї в на i Є в ф р о с и н а. Вон з двору! Вон з двору! Щоб твого й духу не чуть було! Щоб твiй слiд не смердiв на нашому подвiр'ї. (Приступають все ближче до Гострохвостого, вiн оступається до хвiртки.)

Г о с т р о х в о с т и й. (трохи подається назад до хвiртки). Чого ви приступаєте до мене? Ви думаєте, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту москалiв, вiзьму силою Євфросину й повiнчаюсь.

Є в ф р о с и н а. Мене вiзьме з москалями! Мене москалi поведуть в церкву до вiнця? Ой, люта ж я, люта! (Бiгає по сценi.) Я думала, що вiн чоловiк розумний i благородний, а вiн швець, а вiн прахвост!

Г о с т р о х в о с т и й. Я швець? Якби на вас не дiвочий убiр, я б вам дав знати шевця.

Є в ф р о с и н а. То. вiн смiє таке на мене говорити! Вон!

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо.) А сто чортiв на його голову! Пропало золото й срiбло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, бiда, бiда! Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячi рила. (Тяжко зiтхає.)

В с i. Вон з двору! Вон з двору! Щоб i дух твiй тут не смердiв, а то киями будемо ганяти!

ВИХIД 10

Т i с а м i й Б е р к о та В о л ь к о.

Б е р к о й В о л ь к о входять з векселями.

Б е р к о (до молодих). Поздоровляю вас з вiнчанням. Дай вам боже, щоб ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку менi довги платили.

В о л ь к о (кланяється Євфросинi). Поздоровляю вас з молодим мужем. Чи не заплатите ви за свого мужа довгiв? Ми маємо його векселi, а вiн казав, що ви пiсля весiлля зараз заплатите.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: