Іван Нечуй-Левицький - На Кожум'яках (сторінка 6)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.docx127 Кб1431
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_na_kozhum_yakah.fb2176 Кб1626
    О л е н к а (ти­хо). Бо­же мiй! А що, як вiн прав­ду ка­же? Я аж ум­лi­ваю. (го­лос­но,) Не так ви уви­ва­лись ко­ло Євфро­си­ни, не так ви го­во­ри­ли до неї, щоб я вам пой­ня­ла вi­ри. Ви зо мною го­во­ри­те прос­то, а з Євфро­си­ною го­во­ри­ли по-вче­но­му, бо ви її лю­би­те.

    Г о с т р о х в о с т и й. Але ж бо­жу­ся вам, при­ся­га­юсь! Не­хай ме­не свя­тий хрест поб'є, не­хай ме­не по­ка­рає братська бо­го­ро­ди­ця! Ще не вi­ри­те?

    О л е н к а мов­чить i за­ду­мується.

    Нехай ме­не оця си­ра зем­ля пог­ли­не! Бо­дай я вто­пив­ся в ка­на­вi, в оцiм бо­ло­тi! Ще не вi­ри­те?

    О л е н к а ду­має.

    Нехай ме­не ко­жум'яцькi со­ба­ки заг­ри­зуть! Щоб я до своєї ха­ти не дiй­шов, щоб моя ци­люр­ня зго­рi­ла цiєї но­чi, ко­ли я бре­шу, ко­ли я вас не люб­лю! Ще не вi­ри­те?

    О л е н к а (ти­хо до се­бе). Бо­же мiй, який вiн гар­ний! Я ще зро­ду не ба­чи­ла нi­ко­го та­ко­го гар­но­го, од­ко­ли бi­гаю з ко­ши­ком по Києву. Сер­це моє, сер­це моє бiд­не! Не вдер­жиш­ся ти в гру­дях.

    Г о с т р о х в о с т и й. Ще не вi­ри­те?

    О л е н к а. Я ра­да б вi­ри­ти, та ви ду­же ро­зум­нi, як усi ка­жуть, а я ду­же бiд­на й прос­та. Ко­ли б я бу­ла ба­га­та, я б вам по­вi­ри­ла.

    Г о с т р о х в о с т и й. На­вi­що вам те до­ро­ге уб­ран­ня, ко­ли ва­шi очi, ва­шi бро­ви кра­сять вас луч­че од Євфро­си­ни­них зо­ло­тих се­ре­жок. Ви­ходьте до ме­не ти­хенько од ма­те­рi сю­ди хоч що­ве­чо­ра. Доб­ре?

    О л е н к а. Як моя ма­ти до­вi­да­ються про те, би­ти­муть ло­ма­кою так, що я не пот­рап­лю, ку­ди втi­ка­ти.

    Г о с т р о х в о с т и й. То ска­жiть своїй ма­те­рi, що я бу­ду сва­та­ти вас, що я бу­ду же­ни­тись iз ва­ми. (Ти­хо.) Ой, страш­на ж її ма­ти! Ще як по­па­де ме­не в свої ла­пи, то вит­ря­се з ме­не ду­шу. (Огля­дається на всi бо­ки,)

    О л е н к а. Чи вже ж то­му прав­да? Хi­ба ж я вам рiв­ня?

    Г о с т р о х в о с т и й. Олен­ко моя! Сер­це моє! (обнi­має її,) Я впа­ду отут се­ред шля­ху пе­ред то­бою на ко­лi­на, бо я люб­лю те­бе.

    О л е н к а (кла­де йо­му ру­ки на пле­чi i при­па­дає на пле­че). Сви­ри­де Йва­но­ви­чу! Я люб­лю вас, як ще нi­ко­го так не лю­би­ла.

    

ВИХIД 4

    

    О л е н к а, С в и р и д I в а н о в и ч i Г о р п и н а К о р н i ї в н а.

    Г о р п и н а (шу­кає ко­гось i при­див­ляється до Олен­ки i Гост­рох­вос­то­го), Нев­же ж се моя О л е н к а об­нi­мається i цi­лується з якимсь во­ло­цю­гою! Бач, де во­на! А я її жду та жду! (До Олен­ки.) Чи се ж то­бi не стид та не со­ром об­нi­ма­тись з хлоп­ця­ми? Та це Сви­рид Iва­но­вич! Та це Г о с т р о х в о с т и й.! То це той ве­ли­ко­ро­зум­ний, що ду­рить ото­го ста­ро­го дур­но­го Ряб­ка та й йо­го ве­ли­ко­ро­зум­ну Євфро­си­ну! От так-так! Сього я од вас уже не спо­дi­ва­лась! (Ки­дається до Олен­ки.) Чо­го ти тут стоїш iз ним се­ред ули­цi? (При­сi­кується.) А ти, по­ган­ко! Та в те­бе ж ще на гу­бах мо­ло­ко не об­сох­ло, а то­бi вже з хлоп­ця­ми цi­лу­ва­тись!

    Г о с т р о х в о с т и й. От i не об­сох­ло. зов­сiм вже об­сох­ло!

    Г о р п и н а (со­ва­ючи ку­лак пiд са­мий нiс Олен­цi). Пост­ри­вай же ти, по­га­на дiв­чи­но! Я то­бi до­ма обiр­ву отi пат­ли на го­ло­вi! Бе­ри вiд­ра! Йди до­до­му та за­раз ля­гай спа­ти. Щоб i тво­го ду­ху тут нi­ко­ли не бу­ло! Щоб твоя но­га тут не бу­ла! (Пхає Олен­ку; О л е н к а од­хо­дить з вiд­ра­ми й пла­че.)

    

ВИХIД 5

    

    Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.

    Г о с т р о х в о с т и й. Ме­нi здається, що пха­ти й би­ти доч­ку свою вам зов­сiм не при­хо­диться…

    Г о р п и н а. Цить, бо я то­бi очi ви­де­ру! (По­ка­зує нiг­тi.) На­що ви зво­ди­те мою ди­ти­ну з пут­тя? Га? Вiн ду­має, як уб­рав­ся у ру­ка­вич­ки та в шля­пу, то вже має пра­во зну­ща­тись над на­ми, бiд­ни­ми! То це тi ве­ли­ко­ро­зум­нi, що го­во­рять по-пи­са­но­му? Ти ду­маєш, що я та­ка дур­на, як Ряб­ко, як Є в ф р о с и н а! Я за свою доч­ку го­то­ва очi ви­дер­ти, го­то­ва тут га­ла­су на­ро­би­ти на всю ули­цю!

    Г о с т р о х в о с т и й. Гор­пи­но Кор­нiївно! Бо­га ра­ди, не кри­чiть та пос­лу­хай­те, що я маю ка­за­ти. (Ти­хо.) Оця гор­ла­та ба­ба на­ро­бить та­ко­го кри­ку, що й Є в ф р о с и н а по­чує. (г о л о сно.) Гор­пи­но Кор­нiївно! Се! Се!.. От пос­лу­хай­те ме­не! (Хо­че ут ек­ти.)

    Г о р п и н а (до­га­няє, ха­пає йо­го ру­ка­ми i кри­чить). Не пу­щу! Не вте­чеш! У ме­не од­на ди­ти­на, як од­но сон­це на не­бi! Не пу­щу! Дай ме­нi од­вiт, на­що ти зво­диш з ро­зу­му мою Олен­ку, ко­ли сва­таєш Євфро­си­ну? На­що вам зда­ла­ся моя О л е н к а? (Г о с т р о х в о с т и й. пру­чається. Г о р п и н а кри­чить.) Не пру­чай­тесь, не пу­щу! Гвалт! Гвалт! По­лi­цiя! По­лi­цiя! Квар­тальний!

    Г о с т р о х в о с т и й. Ой, про­пав я! Їй-бо­гу, ре­пе­тує бi­со­ва ба­ба так, що роз­бу­дить всю ули­цю. (г о л о с- но.) Гор­пи­но Кор­нiївно! Бо­га ра­ди, не кри­чiть! Я чес­ний чо­ло­вiк! Я зроб­лю все, що ви ска­же­те!

    Г о р п и н а (кри­чить ще дуж­че). По­лi­цiя! В по­лi­цiю йо­го! Я знаю вас, па­ни­чи­кiв! Знаю, як ви об­ду­рюєте та з ума зво­ди­те бiд­них дiв­чат. Ой бо­же! Пев­но, вже моя О л е н к а не впер­ве ви­бiг­ла до сього прок­ля­то­го бре­ху­на, що вмiє тiльки по-письмен­но­му бре­ха­ти. Ой, згу­бив же вiн мою єди­ну ди­ти­ну! (Пла­че.)

    Г о с т р о х в о с т и й. Їй же бо­гу, впер­ве! Кля­нусь вам, бо­жусь вам i при­ся­га­юсь, Гор­пи­но Кор­нiївно, що впер­ве! Ви ду­маєте, що i в ме­не та­ки ду­шi не­має, що в ме­не бо­га не­ма? Не­хай ме­не по­ка­ра­ють В с i. пе­чорськi свя­тi, не­хай ме­не пок­риє лаврський ве­ли­кий дзвiн, ко­ли я бре­шу!

    Г о р п и н а. До­ка­жи! До­ка­жи! Бо я не вi­рю твоєму од­но­му сло­ву. В твоїх сло­вах не­ма прав­ди. Твої сло­ва - гни­лi яб­лу­ка! Бо­жи­ся! При­ся­гай­ся! Iди до церк­ви, при­сяг­ни пе­ред бо­гом!

    Г о с т р о х в о с т и й. Я ще ж та­ки, бо­ро­ни бо­же, не вбив чо­ло­вi­ка, щоб йти се­ред но­чi до церк­ви при­ся­га­ти.

    Г о р п и н а. Бо­жи­ся, при­ся­гай­ся, бо ти згу­бив мою ди­ти­ну, їж свя­ту зем­лю, то я по­вi­рю. На, їж! (Бе­ре жме­ню зем­лi.)

    Г о с т р о х в о с т и й. (смiється). Хi­ба я вовк, щоб їв зем­лю.

    Г о р п и н а. Їж! На, їж, то по­вi­рю.

    Г о с т р о х в о с т и й. (ре­го­четься). Чи ви, Гор­пи­но Кор­нiївно, при своєму умi! Батько­вi своєму по­не­сiть, не­хай по­куш­тує, яка зем­ля на смак.

    Г о р п и н а. То вiн ще глу­зує над на­ми, бiд­ни­ми си­ро­та­ми! Зво­дить з ума мою Олен­ку, ще й зну­щається над на­ми! По­лi­цiя! По­лi­цiя! В по­лi­цiю йо­го, си­бiр­но­го! В тюр­му! В Си­бiр йо­го! Там йо­му мiс­це!

    Г о с т р о х в о с т и й. (ти­хо). От зду­рi­ла ба­ба зоВ с i.м. На­ро­бить ме­нi шкан­да­лу на В с i. Ко­жум'яки, не мож­на бу­де завт­ра й очей лю­дям по­ка­за­ти. (г о л о сно.) Не кри­чiть, бо…

    Г о р п и н а. Що бо? Га? Що то за бо?… Кри­чу, бо маю пра­во! По­лi­цiя! Квар­тальний! Де­сяцький! Сю­ди! В'яжiть йо­го, бе­рiть йо­го!

    ВИХIД 6 Г о р п и н а, Г о с т р о х в о с т и й. й О л е н к а.

    О л е н к а вер­тається, ста­вить вiд­ра, про­жо­гом ви­бi­гає на сце­ну, ри­дає i ки­дається до ма­те­рi.

    О л е н к а. Ма­мо! Не за­чi­пай­те, бо я люб­лю йо­го! Сви­рид Йва­но­вич лю­бить ме­не. Ма­мо! Про­шу вас, бла­гаю, не за­чi­пай­те!

    Г о р п и н а. Щоб я йо­го так пус­ти­ла, пiй­мав­ши на га­ря­чо­му мiс­цi? Нi­за­що в свi­тi! Нi­за­що! Не бу­ла б я Г о р п и н а Ска­ви­чи­ха, щоб я та­ки не пос­та­но­ви­ла на своєму. Ко­ли за­чi­паєш, то за­чi­пай чес­но, не без­честь ме­не й моєї доч­ки, бо ми то­бi не iг­раш­ка.

    Г о с т р о х в о с т й й. Ви на ме­не, Гор­пи­но Кор­нiївно, i се й те, i сяк i так, i ся­кий i та­кий, а ви не знаєте, що я хо­чу сва­та­ти Олен­ку.

    Г о р п и н а. Ду­рiть уже дур­но­го Ряб­ка та ве­ли­ко­ро­зум­ну мою не­бо­гу Євфро­си­ну, а нас, убо­гих, не пiд­ду­ри­те.

    Г о с т р о х в о с т и й. Їй-бо­гу, прав­ду го­во­рю вам… Ви ме­нi не вi­ри­те? Ви ду­маєте, що я не­чес­но жар­тую з Олен­кою? Вiр­те ме­нi, я чо­ло­вiк чес­ний. I бо­жусь, i при­ся­га­юсь, що не пiд­ду­рюю. Бо­дай я завт­рiшнього дня не дiж­дав, бо­дай я завт­ра по­вi­сив­ся на своїх ре­мiн­них па­сах, в своїй ха­тi, ко­ли ви ме­нi не вi­ри­те. Щоб я вас пiд­ду­рю­вав? Я ход­жу до Ряб­ка так, як хо­дять зна­ко­мi до зна­ко­мих, а же­ни­тись не же­нюсь. Гор­пи­но Кор­нiївно! Чи мож­на ж рiв­ня­ти Олен­ку до Євфро­си­ни? По­ду­май­те ви.

    Г о р п и н а. О, вже що прав­да, то прав­да. Моя О л е н к а… (До Олен­ки.) Геть одiй­ди… (До Гост­рох­вос­то­го.) Як гля­ну на ба­за­рi на свою Олен­ку, то не­ма кра­щої од неї не то що мiж на­ши­ми мi­щан­ка­ми, але мiж ти­ми ба­ри­ня­ми, що веш­та­ються по ба­за­рi. Та­ки та­ка гар­на, хоч во­ди з ли­ця на­пий­ся! I бiс її зна, в ко­го во­на вда­лась.

    Г о с т р о х в о с т и й. Ав­жеж не в вас… В неї го­ло­сок, як у фло­ровських чер­ни­чок, а в вас та­кий бас, як у на­шiм шевськiм хо­рi у Йоньки Ше­лих­вос­та, їй-бо­гу!

    Г о р п и н а. Ну й при­рiв­няв.

    Г о с т р о х в о с т и й. Так я не­за­ба­ром до вас i на за­ру­чи­ни.

    Г о р п и н а. Про ме­не, й про­си­мо; тiльки, здається, у вас нi за со­бою, нi пе­ред со­бою… так, як i в нас. Тiльки й доб­ра, що брит­ви та язик у ро­тi, як брит­ва.

    Г о с т р о х в о с т и й. Не ду­май­те так, Гор­пи­но Кор­нiївно! В ме­не, ви са­мi знаєте, i О л е н к а знає, своя ци­люр­ня…

    Г о р п и н а. Ма­буть, тiльки що ци­люр­ня. Та вже бог iз ва­ми. Ко­ли вам моя О л е н к а спо­до­ба­лась, то й при­ходьте до ме­не в гос­тi. В ме­не швид­ко бу­дуть гос­тi, бо я в чет­вер iме­нин­ни­ця; обi­ця­лись i нап­ро­шу­ва­лись та­ки са­мi мої ку­ми з Ко­жум'як, з Ста­ро­го Києва I на­вiть Пе­чорська. Для ку­мiв я вже не по­жа­лiю хлi­ба-со­лi.

    Г о с т р о х в о с т и й. То бу­де пир на ввесь мир.

    Г о р п и н а. Хоч не на ввесь мир, та все-та­ки бу­де пир. При­ходьте, мо­же, й по­го­ди­мось, ко­ли у вас язик не та­кий, як ва­шi брит­ви.

Пошук на сайті: