Поміж ворогами – Iван Нечуй-Левицький

Скакав, стрибав, брикав, хвицав, – доки дострибався,

Роздявила верша рота – хап! в вершу попався!

Звідсіль тісно, звідтіль тисне, верша ззаду муля.

«Ой господи милосердний, спаси ж мою душу!»

І борсався й побивався – верша не пускає;

І просився, і молився, потім вершу лає:

«Чи ти знаєш, гидка вершо, шо я чудотворець?

Натворив я за ввесь свій вік чуда повну жменю:

Чисту воду претворив я в спиртову горілку,

Напоїв я сімсот дурнів й одну стару дівку,

Та й дурнички залатав я на цвинтарі дірку»…

Писар нанизав таких перлин поезії цілу низку, списав ними увесь лист навкруги, добирав та ставив рядком такі рифми, що одна рифма витріщала очі на сусіду, мов перелякана вівця на вовка.

Писар перебідував свій утвір церковними буквами, і хоч нічого не казав про їх жінці, але таки не втерпів, щоб не прочитати їх своїм приятелям та не поглузувать з батюшки. Запечатавши в конверт, написавши адрес, писар вночі зайшов через садок й уткнув пакет в щілину дверей, котрі виходили в садок.

О. Артемій, вставши вранці, одчинив двері в садок і знайшов пакет. Він розгорнув його, прочитав і одразу догадався, хто стулив ті вірші. Прочитавши Сусані Уласівні ту поему, о. Артемій написав внизу свою рецензію:

«Писала дурна писака, накрутила хвостом писаці собака; вірші писані дьогтем, а писав їх, певно, богуславський дігтяр Лейба. Погано! Варто поставить нуля! Таланту в автора стільки, скільки в дияконового кудлатого Рябка, а поезії в віршах стільки, скільки в Берковій ярмулці. Погано! В віршомази не годишся. Єдиними читальниками цих дурних віршів будуть хіба миші та пацюки».

І о. Артемій написав на віршах єдиницю, запечатав в новий пакет, написав зверху на пакеті, що посилається з Богуслава, приліпив марку, написав писарів адрес й одіс-лав на богуславську поштову станцію.

Довго о. Артемій бідкався, морочивсь, але після того мусив-таки для свого спокою покинуть Горобцівку й перейшов на іншу парафію, помінявшись на парафію з своїй старшим зятем.

– А що! А чий батько дужчий? – чванився писар після того перед людьми. – А хто кого подужав? Я таки доказав, що я був горобцівським губернатором, бо зсадив з місця навіть благочинного.

І в той час, як писар справляв свої вхідчини в новий дім та переносний, о. Артемій справляв свої вихідчини на нову парафію.

Не довелося й Антосі грати на сцені роль Маргарити. Вона незабаром потім достала од Леоніда Семеновича лист, потім другий. Між ними почалось листування. Леонід Семенович другого літа знов прибув до батька й почав вчащать до Антосі в гості. Там не було ні писарші, ні вчительші, і вони їх не розраяли й не розсудили, щоб їх розлучить. Він посватав Антосю й виїхав з батькового хутора вдвох з молодою жінкою.

1893 року 4 липц

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: