Іван Нечуй-Левицький - Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря (сторінка 2)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.docx)Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.docx72 Кб1099
Скачать этот файл (Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.fb2)Ivan_nechuy_levickiy_ukra_nski_getmani_bruhoveckiy_ta_tetery.fb2109 Кб944
    В кінци мая Чар­нецьский з Те­те­рою на­па­ли на Бру­хо­вецько­го, би­ли ся з ним цїлий день од ран­ку до са­мо­ге ве­че­ра.

    

    Вступаючи в гетьман­щи­ну Бру­хо­вецько­го, По­ля­ки не наб­ра­ли з со­бою до­волї харчів та сїна для ко­ний. Во­ни сподіва­лись дос­та­ти собі за­пасів, за­во­ював­ши ук­раїнські го­ро­ди, але вий­шло инак­ше. Го­ро­ди не зда­ва­лись. Харч та сїно прий­шлось до­бу­ва­ти си­лою, од­ни­ма­ти в лю­дий по се­лах. Ко­за­ки Бру­хо­вецько­го на­па­да­ли на По­ляків, од­ни­ма­ли во­зи з хлібом та з сїном і вби­ва­ли польских жовнірів. По­ля­кам прий­шлось бра­ти го­ро­ди си­лою, а та­ких го­родів бу­ло ма­ло не трис­та.

    

    Поперед усього По­ля­ки на­па­ли на Во­рон­ко­ве, ог­ра­би­ли йо­го й спа­ли­ли. Потім во­ни обс­ту­пи­ли Бо­риш­поль і по­ча­ли ки­да­ти в го­род бом­би. Го­род за­горів ся. Бо­риш­польцї жда­ли на поміч мо­совсько­го війська, а військо не при­хо­ди­ло. Тодї ду­хо­венст­во по­да­ло ра­ду, од­да­ти го­род. Во­ро­та од­чи­ни­лись. По­пе­ред усїх вий­шло ду­хо­венст­во, а за ним вий­шли Бо­риш­польцї; во­ни ве­ли з со­бою звя­за­но­го сот­ни­ка Со­бу і од­да­ли йо­го По­ля­кам. Со­ба~не хотїв од­да­ва­ти го­ро­да По­ля­кам і да­вав ра­ду сто­яти про­ти По­ляків. По­ля­ки не зачіпа­ли лю­дей, не ки­ну­лись різа­ти, але заб­ра­ли ввесь хлїб в го­родї.

    

    Була страш­на гря­зю­ка. Полське військо на си­лу тяг­ло ся далї до Ост­ра. Ос­тер сто­яв в кут­ку над Дес­ною і ма­леньки­ми річка­ми Ост­ром та Пап­ро­ком, там де во­ни вли­ва­ють ся в Дес­ну. По один бік го­ро­да бу­ло страш­не бо­ло­то, по дру­гий бік сто­яла твер­ди­ня. Во­да в той час ду­же при­бу­ла і підто­пи­ла го­род. Взя­ти го­род бу­ло ду­же труд­но, але на щас­тя По­ляків зра­зу вда­ри­ли мо­ро­зи та такі здо­рові, що че­рез кілька днїв мож­на бу­ло хо­ди­ти по ле­ду. На Ми­ко­ли По­ля­ки на­ки­да­ли по ле­ду хво­рос­ту і по­ча­ли підсту­па­ти під го­род, а військові слу­ги ки­ну­лись по се­лах, по­розбіра­ли ха­ти і по­ча­ли ста­ви­ти мос­ти. Че­рез мос­ти по­ко­ти­ли гар­ма­ти і по­ча­ли би­ти на го­род; піше військо полїзло че­рез ва­ли. Ко­за­ки од­билн По­ляків, але опівночі втїкло з го­ро­да мос­ковське військо. Ко­роль обіцяв помішу­ва­ли Ос­терцїв, як во­ни самі од­да­дуть го­род; він став на ква­тирі в пе­редмістї, в одній ха­тинї, роз­пус­тив військо на ква­тирі по се­лах на од­по­чи­нок. Так По­ля­ки сто­яли цїлі Різдвяні сьвят­ки. Во­ни жда­ли, по­ки ми­нуть страшні мо­ро­зи, котрі вда­ри­ли нес­подіва­но.

    

    Тим ча­сом дру­га по­ло­ви­на польско­го війська, під ру­кою польско­го воєво­ди, спо­ля­че­но­го Ук­раїнця, Чар­нецько­го, пішли на дру­гий бік од Ост­ра забіра­ти го­род­ки та се­ла. До Чар­нецько­го прис­та­ли ко­зацькі Те­те­рині пол­ков­ни­ки Бо­гун та Гу­ля­ницький. По­ля­ки взя­ли Ро­мен. В Ромнї лю­де ви­пус­ти­ли мос­ковське військо й самі повтїка­ли, по­ки­нув­ши ха­ти пуст­ка­ми. За Ром­ном поз­да­ва­лись і другі го­род­ки та се­ла не стільки По­ля­кам, скільки Бо­гу­нові, кот­ро­го ймен­ня бу­ло слав­не між ко­за­ка­ми.

    

    Одно Ма­нас­ти­ри­ще дов­го не од­да­ва­лось. По­ля­ки взя­ли йо­го, ог­ра­би­ли лю­дий і од­да­ли в по­лон Та­та­рам.

    

    Набравши в по­лон ук­раїньских лю­дей, Та­та­ри більше не хотїли по­ма­га­ти ко­ро­леві і пішли собі в Крим. Ко­роль про­сив їх зіста­тись Та­та­ри не пос­лу­ха­ли. Тодї ко­роль пос­лав зва­ти до се­бе Те­те­рю, кот­рий сто­яв за Днїпром. Те­те­ря, дос­тав­ши од ко­ро­ля при­каз, пе­рей­шов че­рез Днїпро і прос­ту­вав до ко­ро­ля з своїми ко­за­ка­ми че­рез При­лу­ки.

    

    Зараз після Різдва, 1664 ро­ку, ко­роль Ян Ка­зимір за­ду­мав іти прос­то на мос­ковське царст­во і вис­ту­пив з військом з Ост­ра. По­ля­ки по­ми­ну­ли Ніжин, бо в Ніжинї бу­ла ду­же сильна твер­ди­ня, і пря­му­ва­ли до гря­ницї мос­ковсько­го царст­ва. По до­розі тра­пи­лось над са­мою Дес­ною місточ­ко Сол­ти­ко­ва-Дївка. Кру­гом місточ­ка бу­ли на­си­пані ва­ли, об­го­ро­жені час­то­ко­лом. Кінець місточ­ка сто­яв за­мок, збу­до­ва­ний круг­ло на спосіб міся­ця-мо­ло­ди­ка. З трьох боків зам­ку тек­ла річка. В то­му місці во­да ніко­ли не за­мер­за­ла, бо на дні ріки бу­ло бо­га­то дже­рел. За­мок і місточ­ко бу­ли в ру­ках од­но­го Дон­ця, на прізви­ще Три­ка­ча. Ко­за­ки за­то­пи­ли по­ро­ни в водї і ду­ма­ли ви­тяг­ти їх тоді, як прий­десь ся втїка­ли од По­ляків.

    

    Корольовий тру­бач приїхав до ва­лу і зак­ри­чав, щоб ко­за­ки од­да­ли По­ля­кам місточ­ко. Ко­за­ки крик­ну­ли, що Сол­ти­ко­ва-Дївка за­ле­жить не од ко­ро­ля а од ца­ря. Тру­бач од'їхав і знов приїхав вдру­ге. Ко­за­ки по­ча­ли на йо­го стре­ля­ти. Тодї ко­роль звелїв По­ля­кам нас­ту­па­ти на місточ­ко. Бу­ло вже над ве­че­ром. Заг­реміли гар­ма­ти. Дим підняв ся хма­ра­ми, аж на дворі стемнїло. Кулї по­летіли в місточ­ко. По­ля­ки полїзли на ва­ли. Ко­за­ки так по­час­ту­ва­ли їх шаб­ля­ми, що По­ля­ки одс­ту­пи­лись од валів. Ко­за­ки вис­ко­чи­ли зза валів і по­ча­ли би­ти По­ляків. На дворі по­ча­ло смер­ка­тись. По­ля­ки по­ко­ти­ли по­пе­ред се­бе зас­та­ви з ко­ло­док, щоб зас­ло­ни­ти се­бе од ко­зацьких куль, але ко­за­ки знов од­ки­ну­ли По­ляків. Вже нас­та­ла ніч, а бит­ва тяг­ла ся. В той час, як ко­за­ки би­лись на ва­лах, польскі військові слу­ги пішли шу­ка­ти на річцї бро­ду і нат­ра­пи­ли на за­топ­лені по­ро­ни. Слу­ги пе­ре­ко­па­ли греб­лю. Во­да шу­бовс­ну­ла в прокіп і по­ро­ни ви­ри­ну­ли з во­ди. По­ля­ки ско­чи­ли на по­ро­ни, і підпли­ли під са­мий за­мок і по­ча­ли ру­ба­ти час­токіл. В зам­кові бу­ли самі мо­ло­диці та дїти, кот­рих схо­ва­ли там ко­за­ки. Прис­лу­ги да­ли зна­ти в польский стан. Польскі жовнїри на­па­ли на за­мок, при­ко­ти­ли та­ра­ни і про­ло­ми­ли та­ра­на­ми стїни. Ко­за­ки по­чу­ли, по­ки­ну­ли ва­ли і побігли в за­мок спа­са­ти жінок та дїтий, але опізни­лись.

    

    - Згода! про­си­мо ми­лос­ти! - зак­ри­ча­ли ко­за­ки.

    

    Поляки обіця­ли по­ми­лу­ва­ти їх, як во­ни зда­дуть ся їм. Ко­за­ки од­чи­ни­ли во­ро­та:»Не­ма вам ми­лос­ти!«зак­ри­ча­ли По­ля­ки, вско­чив­ши у во­ро­та тем­ної ночі, і по­ча­ли ру­ба­ти в пень ко­заків, жінок і дїтий.

    

    Один польский капітан хотїв спи­ни­ти одубілих По­ляків, але йо­го скалїчи­ли. Де­сять ти­сяч на­ро­да виріза­ли польскі жовнїри. Тру­бач упав з прост­ре­ля­ним гор­лом.

    

    Після та­ко­то кріва­во­го дїла ко­роль ру­шив на Сос­ни­цю: В Сос­ницї не бу­ло пол­ков­ни­ка; війська бу­ло не­бо­га­то, і ко­за­ки са­мохіть од­да­ли го­род ко­ро­леві. З Сос­ницї ко­роль пішов на місточ­ко Нові-Мли­ни. В Но­вих-Мли­нах зовсїм не бу­ло війська: во­но й не­обо­ро­ня­лось. По­ля­ки пе­рей­шли че­рез йо­го і за місточ­ком розс­пя­ли шат­ри і розікла­ли ба­гат­тя. Один польский воєво­да Праж­мовський віз з со­бою ба­га­то гроіпий^ до­ро­гої по­су­ди од ко­ролівсько­го сто­ла і всякі па­пері. Він став на ніч в місточ­ку. Про се довідав ся ко­но­топський сот­ник Нуж­ний і з своїми ко­за­ка­ми нес­подіва­но вско­чив в місточ­ко. Праж­мовський ледві встиг вис­ко­чи­ти і втїкти, а всї гроші, до­ро­га ко­ролівська по­су­да, па­пері, навіть військо­ва срібна чер­нильни­ця, все по­па­лось в ко­зацькі ру­ки.

    

    Король хотїв іти на Ба­ту­рин, де сто­яв Бру­хо­вецький з го­лов­ним ко­зацьким військом, але ко­ролівські пос­ланцї довіда­лись, що в Ба­ту­ринї ве­ли­ка твер­ди­ня і бо­га­то війська. Ко­роль по­ки­нув Ба­ту­рин і ру­шив на Пу­тивль. Тут По­ля­ки довіда­лись, що ту­ди прий­шло сьвіже мос­ковське військо, і ко­роль по­вер­нув до Глу­хо­ва.

    

    Глухів був край­ний ук­раїнський го­род, не­да­ле­ко од гра­ницї мос­ковсько­го царст­ва. Взяв­ши Глухів, ко­роль міг набігти на мос­ковське царст­во. Він звелїв взя­ти Глухів. Став­ши ста­ном за кілька верс­тов од Глу­хо­ва, ко­роль звелїв Чар­нецько­му з пішим військом та з гар­ма­та­ми йти на прис­туп.

    

    Кругом Глу­хо­ва йшли два ва­ли і два ро­ви. Ко­за­ки поп­ра­ви­ли вал і бу­ли го­тові би­тись на смерть. В го­роді бу­ли ко­за­ки глухівської сотнї під ру­кою Дво­рецько­го і ге­не­рально­го суддї Жи­во­товсько­го, бу­ло тро­хи мос­ковсько­го війська. В го­род збігло ся бо­га­то лю­дий з око­лиці, щоб схо­ва­тись од По­ляків. Чар­нецький підсту­пив під го­род. По­ля­ки з трьох боків вда­ри­ли на Глухів. Про­ти са­мих воріт во­ни на­си­па­ли ша­нець, пос­та­ви­ли на йо­го гар­ма­ти і по­ча­ли ки­да­ти в го­род кулї. Піше військо з двох боків полїзло на ва­ли. Ко­за­ки од­би­лись од По­ляків, вис­ко­чи­ли за ва­ли і прог­на­ли їх. Тоді ко­роль звелїв підко­па­тись під го­род. По­ля­ки по­ча­ли підко­пу­ва­тись під зем­лею дво­ма ру­ка­ва­ми: один ру­кав ве­ли під од­ну бра­му, а дру­гий під дру­гу бра­му. Во­ни хотїли нак­лас­ти в ті ру­ка­ви по­ро­ху й зірва­ти бра­ми та ва­ли і че­рез зірва­не місце ки­ну­тись в го­род. Як ру­ка­ви бу­ли вже го­тові, По­ля­ки вко­ти­ли ту­ди кільки де­сятків бо­чок по­ро­ху. В од­но­му ру­каві за­па­ли­ли по­рох. Зірва­ли од­ну бра­му і част­ку ва­ла. В про­ло­ма­не місце на ва­лу ки­ну­лась польска піхо­та. По­ля­ки лїзли на вал, вти­ка­ли там польскі зна­ме­на, ру­ба­ли час­токіл, але ко­за­ки ски­да­ли їх з ва­ла в рів. По­ля­ки летіли сторч. Ко­за­ки стре­ля­ли на них звер­ху з руш­ниць. Ті що повтїка­ли, роз­ка­зу­ва­ли, що во­ни че­рез час­токіл ба­чи­ли дру­гий та­кий са­мий вал, кот­рий бу­ло труд­но взя­ти, так як і пер­ший. Ти­ся­ча По­ляків бу­ла вби­та на ва­лах, і во­ни мусїли одс­ту­пи­тись.

    

Пошук на сайті: