Михайло Петренко – Біографія

Миха́йло Микола́йович Петре́нко (1817, ймовірно у Слов’янську, Ізюмського повіту — †25 грудня 1862, Лебедин) — поет Харківської школи романтиків, автор віршів «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу…», котрі стали народними піснями.

Тривалий час біографія українського поета-романтика XIX століття Михайла Петренка була майже невідома. Були лише деякі скупі уривчасті свідчення, які важко було підтвердити. Зусиллями викладачів і студентів філологічного факультету Слов’янського педінституту майже 30 років тому було незаперечно встановлено, що поет народився 1817 року в Слов’янську і, як говорить його перший біограф А.Метлинський, «проживав та вивчав мову і побут в місті Слов’янську і його околицях».

1836 року Михайло Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати «по цивільному відомству». Є свідчення, що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічних даних майже немає. Не залишилося навіть його портрета.

Михайло Петренко — автор 19 поезій, надрукованих протягом 1841—1848 років в харківських альманахах «Сніп», «Молодик», «Южный русский сборник». Є відомості, що він написав п’єсу «Панська любов», але вона не збереглась.

У зв’язку з підготовкою в «Бібліотеці поета» спільного видання творів Віктора Забіли та Михайла Петренка (1959) завідувач відділу Інституту літератури АН УРСР доктор філологічних наук, професор С. А. Крижанівський писав у Слов’янськ до краєзнавця Івана Овчаренка: «Чи не пощастило вам і вашим товаришам по інституту здобути які-небудь нові відомості чи розшукати якісь нові твори М.Петренка? Поет був цікавий, талановитий, і просто прикро, що ми так мало про нього знаємо. Чи не можна відшукати метричні книги, де записано всі дані про його народження—уже б знали батька й матір, точну дату. А головне — не знаємо, коли, чому і де померла людина… Я весь час думаю: а раптом щось нове відкриється!»

У наступні роки, завдяки літературознавцям, нащадкам поета, краєзнавцям, деякі білі плями в біографії М.Петренка якоюсь мірою були заповнені.

Керівник студентського гуртка книголюбів Слов’янського педінституту Надія Митрофанівна Корнієнко розповідала: «Пошуками свідчень про Михайла Петренка в Слов’янську гуртківці займаються давно. Першим відгукнувся археолог Абрамов Андрій Іванович — добрий знавець минувшини міста. Він підказав, що з роду поета в Слов’янську жила тоді правнучка Світлана Антонівна Петренко, а в Краматорську — теж родич поета — Антон Костянтинович Петренко. Від них ми й записали ряд цікавих, на нашу думку, фактів. Вони стосуються безпосередньо батька поета і років дитинства та юності самого Михайла:

„Між річками Торець і Бакай знаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов’янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще не жонатому, було відведено три десятини землі. Цей куточок опісля стали називати хутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович…“»

Петербурзький письменник і шевченкознавець П.Жур у книзі «Третья встреча» підтверджує, що «М. Н. Петренко происходил из личных дворян. В г. Славянске за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян» (особисте дворянство, на відміну від успадкованого, давалося чиновникам XIV—IX класів без права спадкоємства). Таким чином М.Петренко вже не був дворянином.

Розповідають, що батько поета був людиною м’якої вдачі, прекрасним рибалкою і мисливцем. Любив природу, але господарювати не вмів. Та й землі було мало. Одружився. Зростала сім’я. Михайлів батько був змушений орендувати землю у заможного купця Марченка, який у центрі міста мав дві великі крамниці. Тут Марченко допомагав своєму орендатору продавати вирощений урожай з баштану.

Хлопчик Михайло, за розповідями родичів, ріс тихою і лагідною дитиною, любив самотність. Купець Марченко порадив батькам віддати хлопця до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків. Чудова природа була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пізніше він присвятив рідному місту цикл віршів «Слов’янськ», у якому, за словами критика Г.Нудьги, поет «радісно говорить про красу земного життя, про розкішні сади і луги навколо міста».

Проте з Слов’янськом пов’язані не лише його радощі, але й особисте горе. За переказами, що їх зібрали студенти, тут він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі — доньки купця Марченка. Про шлюб юнака з бідної сім’ї з багатою дівчиною годі було й думати. Тим часом батьки одружують Галю з багатим і знатним нареченим і вона нібито виїхала з ним за кордон. Під впливом цього Михайло Петренко пише вірші про нерозділене кохання, які зараз літературна критика цілком слушно розцінює як автобіографічні.

В Харківському обласному архіві зберігається рапорт виконуючого обов’язки стряпчого Вовчанського повіту Михайла Миколайовича Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив харківського губернського прокурора надати йому відпустку, оскільки він одержав «третье известие, что болезнь матери моей усилилась и что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти, я должен буду подвергнут невозвратимости потери». Отже, незаперечним є те, що Михайло Петренко спочатку служив у Вовчанську, а потім у Лебедині.

Як стверджувала правнучка поета Наталя Шептій, Михайло Петренко був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. Вони мали двох дітей — Миколу та Людмилу.

З цього ж джерела відомо, що молодший брат Михайла Петренка, Олексій, навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду, Харківської судової палати, а з 1849 року — секретарем міської ратуші в Слов’янську.

Краєзнавець А.І.Абрамов стверджував, що до війни добре знав онука поета по брату Павлу — Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дідівській садибі. Будівля згоріла. Натомість була збудована зовсім бідна хатинка з хворосту й глини. Цієї хатини не стало під час війни, в 1942 році.

Ще один цікавий факт наведено в листі подружжя Шептіїв: «Незабутньою подією в житті Михайла Петренка було відвідання його в Лебедині Тарасом Григоровичем Шевченком під час останнього приїзду на Україну в червні 1859 року».

Донецький критик Є.Волошко у вступній статті до книги «Донбасс: писатель и время» стверджує, що М.Петренко помер у рідному Слов’янську… «Шевченківський словник» твердить, що це сталося «не раніше 1864 року».

У вересні 1987 року з нагоди 170-річчя славетного земляка у Слов’янську біля центральної міської бібліотеки для дорослих відбувся багатолюдний мітинг на честь відкриття пам’ятної меморіальної дошки: «У 1817 році в Слов’янську народився український поет-романтик XIX століття Михайло Миколайович Петренко».

—

* Матеріал авторський, не претендує на істину в останній інстанції та може містити історичні неточності.