Грозовий ранок – Іван Пільгук

28

З того часу, як оселився Семен у будинкові Котляревського, дозвілля Івана Петровича заповнювалось не тільки музикою, а й розповідями, новими анекдотами, жартами. Сюди приносив свою втому і секретар “Приказа общественного призрения” Стеблін-Камінський.

— Прийміть до свого куреня! — звертався Стеблін, і на його добродушному обличчі зморшки складалися в усмішку, а риженькі вусики підіймалися догори.

— Просимо гостя до вітальні, — запрошував Семен. — Попробуєте сьогодні нашого борщу. Сам наварив.

— Смачний?

— З перцем! Коли облити таким борщем собаку, то забіжить під три чорти або сказиться. А нашому братові нічого. Звикли і до перцю, і до всього гіркого, як циган до хрону.

Іван Петрович у домашньому халаті виходив назустріч, вів гостя до вітальні. А Семен починав поратися біля самовара, роздмухуючи вугілля халявою свого чобота, жартуючи:

— Таке знаряддя циган ковальським міхом називає. Коли смеркалося, Семен запалював грубку. Свічки не світив, щоб не чадити в хаті. Досить було освітлення, що падало від грубки, гойдаючи велику, кудлату Семенову тінь, коли він підкидав дровинячку або ворушив жар. Спалахувало полум'я і, ніби брижі по воді, розпливалося по кімнаті світло, лягало на задумливе лице Івана Петровича. Радо розповідав про вихованців, називаючи свій заклад не інакше, як будинок для бідних, бо не любив офіційного — “Будинок для виховання бідних дворян”. З розповідей Івана Петровича Семен уже знав імена вихованців.

— А як там Мишко? — запитував він.

— Остроградський — розумний хлопчик. Дуже любить математику. Спритний, жвавий… Та от один полтавський міщанин написав скаргу на школу. Пише: “Про закон божий ніхто навіть поняття не має, або краще сказати, чого вчать їх, і самі не відають”.

— Не зважайте, — обзивався Стеблін-Камінський. — В “Приказе общественного призрения” ми всі задоволені вашою працею.

— Я вважаю, що голови юнаків не треба забивати релігійною покорою. Дух розуму, вільності треба вселяти в молоді душі.

— Вільність — то правильно, — вставляв своє словечко і Семен, — людська душа проситься до вільності, як пташка б'ється до сонця.

— Правильно, Семене… Як пташка б'ється до сонця. Так і мої діти.

В такі вечори Іван Петрович розповідав багато пригод, які пережив сам або чув від інших. Заслухавшись, Семен забував підкинути дровинку в грубу. Тоді падали на кімнату густі сутінки, ніби кутаючи собою пройдені розповідачем шляхи. Спохватившись, Семен воруЫив жар, і знову відблиски вогню тихо гойдалися в затишній кімнаті.

Нарешті запалювали свічки, і Стеблін-Камінський розгортав “Санкт-Петербургские ведомости”, вмощувався край столу, щоб падало світло на газету, і читав новини:

“Из Копенгагена пишут: прибывшие сюда корабельники рассеяли слух, будто бы остров Мадера поглощен вулканическими извержениями. Надеются, что слух сей не подтвердится”.

— Ото й добре, що не підтвердиться, — засміявся Іван Петрович.

— А це ще новина, — читав Стеблін-Камінський. — “Из Марселя пишут, что бей алжирский велел отрубить головы английскому, шведскому й сардинскому консулам. И хотя слухи о сем несколько между собой разнствуют, однако все согласны, что французскому консулу не сделано никакого вреда”.

Інтерес викликало повідомлення про подорож по Австрії Наполеона з своєю новою дружиною Марією-Луїзою.

— То Наполеон обнюхує російські кордони, — зауважив Іван Петрович і став розповідати про походи французького полководця та про його небезпечні завойовницькі плани.

— Нема людям спокою, — вставляв слово Семен. — З турком ніби покінчили, а тут хранцуз преться, як чортяка лізе.

— Ой лізе, лізе навіжений француз. Завдасть нам ще багато турбот.

— А що ж він такий нехрист, як і турок?

— Ні, хрещений, тільки не в тій воді купаний, — сміявся Іван Петрович.

Так минали зимові вечори. До щедрувального вечора готувалися заздалегідь. Найбільше тривожився Семен, вірячи, що в цей вечір разом з щедрівкою народжується доля всього року і кожної людини.

До дому Котляревського приходило багато щедрувальників. Вони прославляли козацькі походи і тиху хліборобську працю, звеличували розум людини, доброту. Тут дівчина порівнювалася з ясним сонцем, трудівниця ставала королівною, царівною, ясною зорею. Приносили із щедрівкою до господаря в гості “ясне сонечко”, “ясниц місяць”, “дрібний дощик”, вітали всю родину.

А нашому пану Івану

Ясен місяць у віконце зазирає,

Сріблом шляхи посипає,

Його коник вже іржає,

Доріженьку провіщає…

Слухаючи співи, Семен насторожувався і прислухався, чи справді не заіржав кінь на стайні.

Доріженьку провіщає,

Копиточком вибиває.

А край шляху широкого

Його зірка виглядає,

Рушник слізьми вишиває,

Щедру доленьку благає…

Слова щедрівки тривожили господаря. На його чистому чолі пробігали хмаринки задумливості. Він просив ще раз проспівати, та й сам починав підспівувати. Співав і Семен, приєднуючись до парубочого хору.

Нагороджені щедрівники виходили з вітальні.

— Так поділяє народ свої духовні доброти, — говорив Іван Петрович. — Якими сонячними барвами квітчають співи зорю-дівчину, як велично звучить у них слово “діва”. Тисячоліттями увінчується воно легендами, переказами, повір'ями і дише завжди запашною юністю. Ще минуть століття, і наші нащадки збиратимуть перлини, розсипані щедрівками по квітучій землі. Це ті скарби, якими маєгііо право пишатися.

Та ось в кімнату зходить нова група щедрівників, привівши дівчину, наряджену королівною. Співаючи, вони обсипали її посохлими квітами. Обдало кімнату пахом васильків. Синьоокою голубкою вабила зір господаря щедрівна королівна. А коли гості назвали її Наталею, він збентежено прислухався до її голосу. Його уста зашепотіли:

— Скільки синьооких Наталок розносять свою молоду снагу…

Випроводжав господар щедрівників аж за ворота, повернувшись, впивав пахощі залишених на підлозі квітів. Семен журно мовив:

— Водив і я колись свою королівну на щедрівку… Слухаю співи, а з ними ніби заквітчана наречена йде і душу тривожить.

Промайнули хвилини задумливої мовчанки. Почулося іржання коня. Семен відчинив двері, повіяло сніговим повітрям. Починалася хуртовина. Повертаючись знадвору, мовив:

— Копитом б'є кінь. Недарма обзивається він у цей іцедрий вечір. Буде тривожний рік…

29

Зимові хуртовини змінилися буремною весною. Травень 1812 року мало приніс тепла. Поривчасті вітри котили з заходу хмари, сіяли проливними дощами. Не припинялися вітри і на початку червня. Але не тільки повітря дихало передгроззям, а й у житті країни відчувалося наближення громовиць. Ширилися чутки про перемоги Наполеона в Австрії і Пруссії, про скупчення його військових сил по той бік Німану.

Але в домі малоросійського генерал-губернатора князя Лобанова-Ростовського не припинялися щосуботні розваги. Сюди прибували значні особи міста, гостили представники знатних родин з інших міст.

В одну з таких червневих субот зібралося чимало гостей. Дружина князя, струнка і статна, хоч немолода, любила тримати навколо себе молодь, щоб розважатись добрими виставами. До участі в них вона запрошувала Івана Петровича, якому дозволялось приводити в губернаторський дім шкільних хористів. До того ж краще за нього ніхто не міг прочитати вірш чи уривок з п'єси. Добре він знався на анекдотах і розумів, коли який з них можна розповісти.

Захоплюючись домашніми виставами, княгиня доручала Котляревському готувати їх до різних свят. Не раз навіщала вона знаменитого вельможу Дмитра Прокоповича Трощинського в Кибинцях під Миргородом, при дворі якого існував кріпосницький театр. Після кожної такої поїздки княгиня запрошувала Івана Петровича і просила його підгбтувати чергову виставу в губернаторському домі, щоб не поступитись успіхами перед театром миргородського магната.

Цього, разу відбувалась репетиція комедії Княжніна “Сбитенщик”. Нелегке завдання взяв на себе Котляревський. Доводилося йому вносити навіть деякі зміни в тексті п'єси, адже не всі музичні сцени можна виконати при наявності обмежених любительських артистичних сил. Головне, зберегти авторський задум, показати енергійного і здібного представника з народу.

Фінал п'єси, коли героїня кинулася в обійми свого коханого, обірвався несподіванкою. Широко розкрилися двері залу, і прибув князь у супроводі ад'ютанта. Так він з'являвся за надзвичайних обставин. Виконавці ролей застигли в сценічних позах.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: